Микола Вінграновський

Микола Степанович Вінграновський ( ) український письменник- шістдесятник, режисер, актор, сценарист і поет.

Основні відомості з життя Микола Вінграновський народився 7 листопада 1936 року в селі Богопіль (нині Первомайськ) Миколаївської області. Його батько – працоьвитий заможний селянин, мати походила з давнього запорізького роду. Батьки й сонячний степовий край наділили хлопця бунтівною козацькою вдачею. Згадуючи своє дитинство, письменник стверджує, що змалечку пам'ятав лише степ: «скрізь, куди не глянь степ, степ і степ». Не знав він тоді ще ні Дніпра, ні Довженка. А потім була війна, тяжкі повоєнні роки…

Не сліпий випадок, а велика потреба нашого народу в духовному відродженні, в припливі нових творчих сил стояла за долею кожного з отих «дітей війни» і вела їх життєвими дорогами... Так і Миколу Вінграновського привела вона з Богопільської (нині Первомайської) школи на Миколаївщині через захоплення Шевченком, Пушкіним, Лермонтовим до Київського театрального інституту, «вивела» на Олександра Петровича Довженка, непомильне око якого зразу ж вирізнило обдарованого юнака, а щаслива рука «коронувала» на долю артиста, кінорежисера й поета, на болісну й щасливу причетність до вічного творення духовності свого народу...

Олександр Довженко запросив здібного юнака навчатися у Всесоюзному державному інституті кінематографії в Москві. В 1960 році М.Вінграновський закінчив цей інститут. Згодом він знявся у кількох фільмах, потім були режисерські роботи та плідна літературна праця …

Зліва направо - Іван Драч, Микола Вінграновський, Євген Сверстюк...

Творчість Перші поетичні публікації письменника зявилися ще в рр. Проте справжнім дебютом стала велика добірка віршів у «Літературній газеті » 7 квітня 1961р. Вагомим актом поетичного самоствердження Миколи Вінграновського стала його перша поетична збірка «Атомні прелюди», що вийшла 1962 року. Наступна поетична збірка поета вийшла через п'ять років. Звалася вона «Сто поезій», але насправді в ній їх було... дев'яносто дев'ять.

Виразним свідченням подальшого творчого розвитку Вінграновського стала збірка «На срібнім березі» (1978). А 1984 року вийшла просто дивовижна невеличка книжечка «Губами теплими і оком золотим». Потім були ще поетичні збірки, була велика книжка «Вибраного» (1986)... Остання ж збірка «Цю жінку я люблю» (1990) містить, крім інтимної лірики, ще й раніше не публіковані вірші з х років та нові поезії.

Чимала й прозова спадщина митця. У повістях «Первінка» розкривається моральне становлення особистості, «Сіроманець» трагічний конфлікт цивілізації природи, «Літо на Десні» безпричинність справжньої доброти. Остання повість майстра «Манюня» про звичайну сучасну людину, про подорож головного героя разом із кобилкою Манюнею, лошатком Орликом і цуциком Султанчиком на возі понад річкою Кодимою. У романі «Северин Наливайко» (1933) автор розкриває своє бачення трагічної української історії, простежує її перегук із сьогоденням, із вічністю.

Багато книжок М. Вінграновський написав для дітей. Це «Літній ранок», « Літнїій вечір», «Ластівка біля вікна», «На добраніч» та ін. Саме за ці збірки присуджено Державну премію УРСР імені Т. Г. Шевченка

Відомий Микола Вінграновський і як актор, режисер і сценарист. Він зіграв головну роль у художньому фільмі «Повість полум'яних літ», автором якого був Олександр Довженко. Він постановник низки художніх і документальних фільмів таких як: «Ескадра повертає на Захід», «Берег надії», «Тихі береги», а також він режисер документальних фільмів: «Голубі сестри людей», «Слово про Андрія Малишка», «Щоденник О. Довженка», «Чигирин - столиця гетьмана Богдана Хмельницького», «Гетьман Сагайдачний» та багато інших.

Вітчизна, Любов і Свобода - від самих початків творчості ці поняття для М. Вінграновського близькі настільки, що їх емоційні значення раз по раз збігаються. І це не дивно, коли вдуматися і збагнути, що то є вищі символи життя. Вони з одного кореня і однієї енергії - віталістичного захвату землянина, що встав з колін і небо взяв за зорі. Не десь і колись, не хтось і якось - отут, на берегах Дніпра, пополудні XX століття у світі, розтерзаному безумом політик, людина відчула власну всеможність, невситиму жагу жити і творить за законами краси. Це непереможне почуття (притаманне всьому поколінню шістдесятників - власне, звідси романтичний подих цієї поезії) саме у Вінграновського набуло філософського смислу й визначило еволюцію його творчості.

Микола Вінграновський помер 26 травня 2004 року у Києві на 68-м році життя після тяжкої хвороби.

* * * Вас так ніхто не любить. Я один. Я вас люблю, як проклятий. До смерті. Земля на небі, вечір, щастя, дим, Роки і рік, сніги, водою стерті, Вони мені одне лиш: ви і ви… Димлять століття, води і народи… Моя ви память степу-ковили, Зорі червоний голос і свободи. Дивіться, гляньте: мій то голос ваш: Як світиться він тепло на світанні… Я вас люблю, як сіль свою Сиваш, Як ліс у грудні свій листок останній Вірші Вінграновського

* * * Я дві пори в тобі люблю. Одну, коли сама не знаєш, Чого ти ждеш, чого бажаєш Уваги, ревнощів, жалю? В гірчичнім світлі днів осінніх, На літо старша, ти ідеш, Й тече твій погляд темно-синій, Як вітер в затінку небес. І час твій берег ще не миє, І твої губи ще уста… Дорога давня молодіє, Де б твій веселий крок не став. Ти вся із щастя! і з тобою Ще не вітається печаль, Та біль з розлукою німою, І нелюбові чорна даль. Я дві пори в тобі люблю… Люблю ту пору благовісну, Коли до неї, як до пісні, Свою я голову хилю. Ця вже пора повільноплинна, Як біля вогнища в пітьмі, Де слово пахне, як дитина, Де вже не скажеш так та ні… Де почалося все тобою І не поверне навпаки, Де вже вітаються з любовю Печалі, болі і роки. Хоч все те саме: світ осінній, Прозорість вод схололих плес Й той самий погляд темно-синій, Як вітер в затінку небес… 1976.

*** У синьому небі я висіяв ліс, У синьому небі, любов моя люба, Я висіяв ліс із дубів та беріз. У синьому небі з берези і дуба. У синьому морі я висіяв сни, У синьому морі на синьому глеї Я висіяв сни із твоєї весни, У синьому морі з весни із твоєї. Той ліс зашумить, і ті сни ізійдуть, І являть тебе вони в небі і в морі, У синьому небі, у синьому морі... Тебе вони являть і так і замруть. Дубовий мій костур, вечірня хода, І ти біля мене, і птиці, і стебла, В дорозі і небо над нами із тебе, І море із тебе... дорога тверда.

Дякую за увагу !!! Підготувала Руденко Олена (11 кл.)