І м е н н и к

Іменник - це частина мови, яка означає предмет і відповідає на питання хто ? що ? ( черговий, патріот, птеродактіль ). Предметом у граматиці вважається все, про що можна спитати хто це ? що це ?, напр.: хто це ?- вчений ; що це ?- картопля.

СИНТАКСИЧНА РОЛЬ ІМЕННИКА Основна синтаксична роль іменників - підмет ( Ми погомоніли трохи та й розійшлися ) та додаток ( Василь знайшов Степана ). Іменники можуть бути також : неузгодженим означенням ( Рука Сашка легла на моє плече ); іменною частиною складеного присудка ( Він завжди був чудовим хлопцем ); обставиною ( Наталка з Ларисою вийшли з будинку ).

Іменники, що називають істоти, відповідають на питання хто ? У цю групу входять назви людей, імена, прізвища ( балерина, професор, Сергій, Деміург, Макаров ), назви птахів і тварин ( соловей, кобила, свиня ), назви міфологічних істот і літературних героїв ( лісовик, Буратіно, русалка, Геракл ), назви померлих ( мрець, небіжчик ), назви карт і шахових фігур ( королева, валет ).

Іменники, що називають неістоти, відповідають на питання що ? До цієї групи відносять всі інші іменники, тобто ті, що називають явища природи, неживі предмети, опредмечені дії та явища, абстрактні поняття ( острів, група, будинок, питання ), а також іменники, що позначають сукупності людей і тварин ( юрба, армія, зграя, натовп ).

Іменники, що називають предмети, явища навколишньої дійсності, які можна пізнати органами чуття людини, називають конкретними. Абстрактні іменники не мають конкретного лексичного значення, а називають поняття, явища чи властивості, які не сприймаються органами чуття. Характерною ознакою абстрактних іменників є суфікси - ість, - ств ( о ), - зтв ( о ), - цтв ( о ), - анн ( я ), - изм, - ізм, - їзм. Абстрактні іменники переважно вживаються у формі однини.

РІД ІМЕННИКІВ Рід притаманний кожному іменнику в однині. Іменники відносяться до чоловічого роду ( учень, бізнес, пейджер ), жіночому ( дисципліна, корова, машина ), або середньому роду ( покоління, гніздо, озеро ). Іменники чоловічого роду співвідносяться з займенником він, жіночого - вона, середнього - воно. Іменники за родами не змінюються.

Серед назв істот належність іменників до певного роду визначається : за різними основами ( чоловік - жінка, кобила - кінь ); за закінченнями ( дядьк ( о ), сестр ( а ), брат ); за зв ' язками з іншими словами ( наша Маруся, прийшов Соловейко, воно заспівало ); за суфіксами ( співак - співачк ( а ), дослідник - дослідниц ( я ). У назвах птахів і тварин рід іменників найчастіше визначається за морфологічною будовою ( чоловічого роду - вовк, півень, пес, заєць ; жіночого роду - кішка, муха, миша, суниця ),

У назвах неістот рід іменників визначається за закінченням. Так, іменники чоловічого роду найчастіше зовсім не мають закінчення ( дуб, хутір, стіл ); жіночого роду закінчуються на а ( я ), або також не мають у своєму складі закінчення ( земля, зима, радість ); середні закінчуються на о, е або я : вікн ( о ), сонц ( е ), лист ( я ). Є іменники, які вживаються у формах як чоловічого, так і жіночого роду ( зал - зала, жираф - жирафа ). Деякі іменники, що позначають назви професій, хоча і називають осіб як чоловічої, так і жіночої статі, але належать тільки до іменників чоловічого роду ( Я - режисер, а дружина моя - бібліотекар ). В українській мові зустрічаються також іменники спільного роду, у яких рід визначається за допомогою допоміжних слів ( бідолаха Василь - бідолаха Марія ).

ЧИСЛО ІМЕННИКІВ Число - морфологічна ознака, яка виявляється у протиставленні однини і множини. У множині іменники роду не мають ( хлібосоли, бики, переможці ) і співвідносяться із займенником вони. Більшість іменників, змінюючись за числами, мають форми однини і множини ( дерево - дерева, думка - думки ). Але є іменники, які вживаються тільки у однині або тільки у множині. За цією ознакою іменники діляться на три групи. Першу групу складають іменники, що вживаються як в однині, так і в множині. Другу групу складають іменники, що вживаються тільки в однині. Третю - що вживаються тільки в множині.

Відмінювання іменників - це їх зміна за відмінниками. Змінювання іменника за відмінками дає йому можливість зв язуватися з іншими словами у реченні. Називний відмінок - початкова форма іменника. Він називається прямим. Інші відмінники називаються непрямими.

Іменники за характером основ і відмінкових закінчень поділяються на чотири відміни : Перша відміна включає у себе іменники чоловічого, жіночого і подвійного ( чоловічого і жіночого ) роду з закінченням - а (- я ) : земля, хмара, Ольга, Микола, сирота. Друга відміна включає у себе іменники чоловічого роду, що мають закінчення на твердий або м який приголосний основи ( корабель, коваль, дуб ), або із закінченням - о ( Дніпро, Василько ) та іменники середнього роду із закінченням - е, - о ( поле, небо, стебло ) і - я, крім тих, у яких при відмінюванні з являється суфікс - ен -, ат (- ят ): змагання, снаряддя.

Третя відміна включає у себе іменники жіночого роду, що закінчуються на твердий чи м який приголосний основи ( сіль, Січ, біль ) та іменник мати. Четверта відміна включає у себе іменники середнього роду з закінченням - а (- я ), в яких при відмінюванні з являється суфікс - ат (- ят ), - ен ( ягня - ягняти, ім я - імені ).

ПЕРША ВІДМІНА Іменники першої відміни поділяються на тверду, м яку і мішану групи : До твердої групи належать іменники з твердим приголосним основи ( крім шиплячого ) перед закінченням - а. До м якої групи належать іменники з м яким приголосним основи перед закінченням - я. До мішаної групи належать іменники з шиплячим приголосним основи перед закінченням - а.