Мико́ла Костянти́нович Зе́ров

(26 квітня 1890, Зіньків 3 листопада 1937, Сандармох, Республіка Карелія) український літературознавець, аналітичний критик, полеміст, лідер «неокласиків», майстер сонетної форми і перекладач античної поезії.

Освіта і перші публікації Микола Зеров народився 26 квітня 1890 року в повітовому місті Зінькові на Полтавщині в багатодітній сім'ї вчителя місцевої двокласної школи. (Мати Марія Яківна походила з козацького роду Яреськів з-під Диканьки). По закінченні Зіньківської школи, де його однокласником був майбутній гуморист Остап Вишня, Зеров учився в Охтирській та Першій Київській гімназіях (1903–1908). У 1909– 1914 роках студент історико- філологічного факультету Київського університету Святого Володимира.

ХРОНОЛОГІЯ 1912з'явилися друком перші статті та рецензії Зерова в журналі «Світло», газеті «Рада». З 1914року за наказом попечителя Київського навчального округу Зерова призначено викладачем історії до Златопільської чоловічої гімназії з жовтня 1916 жіночої гімназії. З 1917Зеров учителює в Другій Київській гімназії імені Кирило-Мефодіївського братства та викладає латину. 1918–1920викладає українознавство в Архітектурному інституті, працює редактором бібліографічного журналу «Книгарь» З осені 1923 професор Київського інституту народної освіти.

В цей часЗеров увійшов до елітарного гуртка діячів української культури(обговорювалися проблеми розвитку української літератури, малярства, графіки.) 1920одружився із Софією Лободою і почав серйозно замислюватися про наукову діяльність; вийшли підготовлені ним «Антологія римської поезії» та «Нова українська поезія»,

1920–1923: Баришівка З голодного Києва Миколу Зерова запрошують на роботу в Баришівську соціально- економічну школу, 1 жовтня 1923 року Микола Зеров став професором української літератури Київського інституту народної освіти

1923–1925: Неокласики 1923 року до Києва повернулося чимало письменників, що об'єднались у рамках АСПИСу.

1924 рік розпочався з бурхливих дискусій. 3 січня на культкомісії Всеукраїнської Академії наук М. Зеров виголосив доповідь «Українська література в 1923 році

1924 року було надруковано «Камену»

1925–1928: Літературна дискусія 1925 року почалася відома літературна дискусія, яка тривала до 1928 р. Початком її вважають статтю Г. Яковенка «Про критиків і критику в літературі» (Культура і побут 1925, 20 квітня) та відповідь на неї М. Хвильового. Зеров- критик стає на бік М. Хвильового.

Червневий пленум ЦК КП(б)У 1927 року дав прямі директивні вказівки щодо політичної оцінки «неокласиків»; фактично ця постанова означала заборону літературної та критичної діяльності Зерова. Для нього лишалася тільки одна ділянка історико-літературні студії.

У лютому-березні 1930 року Зеров був змушений виступити «свідком» на процесі СВУ. Його становище було хитке й непевне. Як і всі українські інтелігенти, він жив під постійною загрозою арешту, в атмосфері погроз і цькування. Самогубство Хвильового в травні 1933 року стало ще однією драмою для Зерова.

Наприкінці 1934 Зерова було остаточно звільнено з університету. Він втратив останнє матеріальне опертя й був змушений шукати будь- яку працю або залишити Україну. Водночас він довідався про те, що за сфабрикованими звинуваченнями було засуджено й розстріляно Григорія Косинку й Олексу Влизька. Переживши ще одну трагедію, смерть десятилітнього сина М. Зеров переїжджає до Москви.

У ніч із 27 на 28 квітня 1935 року Зерова було заарештовано під Москвою на станції Пушкіне. 20 травня його доправлено до Києва для слідства. Зерова звинуватили в керівництві контрреволюційною терористичною націоналістичною організацією

Наприкінці зими Зерова та засуджених з ним за тією ж справою відправлено до Карелії за маршрутом: «Ведмежа Гора-Кем-Соловки». В пункт призначення вони прибули у червні 1936 року. Як згадували ув'язнені, спершу режим у таборі був «ліберальним». За станом здоров'я М. Зеров не міг працювати лісорубом і тому прибирав кімнати господарської служби.

9 жовтня 1937 «справа Зерова та ін.» була переглянута особливою трійкою УНКВС по Ленінградській області. Засуджено до розстрілу. Зеров разом з багатьма іншими пердставниками української культури був розстріляний в селищі Сандармох 3 листопада 1937 року. З документів відомо, що Миколу Зерова застрелив капітан держбезпеки Міхаїл Матвєєв.