Емі́ль Золя́ ( 1840 – 1902) Французький романіст, критик та політичний активіст.

Біографія Золя народився 2 квітня 1840 р. у Парижу в сім'ї інженера. Його дитячі і юнацькі роки пройшли в Провансі, у невеликому містечку Екс, що згодом під ім'ям Плассана стане місцем дії багатьох його романів. Рання смерть батька й матеріальні труднощі змусили сім'ю переїхати в 1858 р. у Париж.

Для Золя потягнулися роки злиднів. «Не знаю, що турбує мене більше – шлунок чи майбутнє», – гірко жартує він в одному з листів цього часу. В 1862 р. Золя йде на службу в солідне паризьке видавництво Ашетт, що дозволяє йому не думати більше про хліб насущний і весь вільний час віддавати літературним заняттям. Він жадібно читає, уважно стежить за книжковими новинками й рецензує їх у газетах і журналах, знайомить із відомими письменниками, а головне – багато пише сам, пробуючи сили й у поезії, і в прозі.

В 1864 р. Золя видає першу книгу «Казки Нінон», що об'єднала оповідання різних років. Вона відкриває собою ранній період творчості письменника (1864–1868), відзначений безсумнівним впливом романтизму. У романах «Сповідь Клода» (1865), «Заповіт померлої» (1866), «Марсельські таємниці» (1867) знаходимо традиційне протиставлення мрії й дійсності, історію піднесеної любові, ідеального героя.

Однак все написане ним за чотири роки було лише підготовкою до головної справи життя – серії «Ругон-Маккари», над якою Золя працює з 1868 по 1893 року. Вона склала другий період його творчості. Соціальні конфлікти епохи, майбутнє людства, шляхи перебудови суспільства на засадах добра й справедливості – ці проблеми займуть провідне місце у творах Золя останнього періоду творчості (1894– 1902). У цей час він створює цикл «Три міста», що включає романи «Лурд» (1894), «Рим» (1896), «Париж» (1898).

Політичні погляди Золя Політика, до якої раніше Золя ставився з упередженням, стає в 90-і роки невід'ємною частиною його творчості, а незабаром і сам письменник, взявши активну участь у справі Дрейфуса, виявляється в її епіцентрі. 1 січня 1898 р. Золя публікує відкритий лист президентові Французької республіки Феліксу Фору, у якому безстрашно піднімає свій голос у захист правди й справедливості. У судовому процесі, що слідував за цим виступом, Золя був визнаний винним в образі влади й засуджений до року в'язниці й великого грошовому штрафу; його позбавили ордена Почесного легіону; продажні журналісти обливали ім'я письменника брудом на сторінках газет; фанатична юрба жбурляла камені у вікна його будинку й вимагала фізичної розправи.

Золя змушений був за порадою друзів спішно покинути Францію й під чужим прізвищем оселитися в Англії. В очах же передової Європи він став символом письменника-громадянина, письменника-борця. В Англії Золя приступає до роботи над тетралогією «Чотири Євангелія» («Плідність», 1898; «Праця», 1901; «Істина», 1902; четвертий роман не був написаний), у якій він бачить «природне завершення всієї творчості, наслідок довгого дослідження дійсності, продовженого в майбутнє».

Його ім'я всесвітньо відоме, у його особі вітають не тільки великого письменника, але й мислителя, що вказав людству дорогу до прогресу й волі. 29 вересня 1902 р. Золя був знайдений мертвим у своїй паризькій квартирі. Офіційна версія – отруєння чадним газом через несправність димоходу. Однак і сьогодні обставини загибелі письменника залишаються до кінця не проясненими.