Експресіонізм (франц. expressio-nisme, від expression вираження, виразність) напрям у літературі та мистецтві, шо розвивається з 1905 по 1920-ті роки й досягає найбільшого розквіту в Німеччині та Австрії. До виникнення експресіонізму приводять художні експерименти молодих дрезденських архітекторів, які об'єдналися в 1905 році в групу під назвою «Міст». напрям у літературі та мистецтві, шо розвивається з 1905 по 1920-ті роки й досягає найбільшого розквіту в Німеччині та Австрії. До виникнення експресіонізму приводять художні експерименти молодих дрезденських архітекторів, які об'єдналися в 1905 році в групу під назвою «Міст» року створюється ще одне мистецьке угруповання в Мюнхені («Синій вершник»). У той же час починають виходити експресіоністські журнали: «Дія» ( pp.) та «Буря» ( pp.) року створюється ще одне мистецьке угруповання в Мюнхені («Синій вершник»). У той же час починають виходити експресіоністські журнали: «Дія» ( pp.) та «Буря» ( pp.). Засновник «Бурі» X. Вальден був першим, хто вжив термін «експресіонізм» у 1911 році. Засновник «Бурі» X. Вальден був першим, хто вжив термін «експресіонізм» у 1911 році.

Термін «експресіонізм» був покликаний визначити сутність мистецтва, що є за своїми цілями та засобами протилежним імпресіонізму й натуралізму: мистецтво не зображає дійсність, а виражає її сутність. Митець, на думку експресіоністів, не повинен копіювати дійсність, вірогідно відтворювати її. Автор у творах цього напряму насамперед прагне виразити власне ставлення до того, що він зображає, ставлення глибоко особистісне, емоційне, суб'єктивне, пристрасне. був покликаний визначити сутність мистецтва, що є за своїми цілями та засобами протилежним імпресіонізму й натуралізму: мистецтво не зображає дійсність, а виражає її сутність. Митець, на думку експресіоністів, не повинен копіювати дійсність, вірогідно відтворювати її. Автор у творах цього напряму насамперед прагне виразити власне ставлення до того, що він зображає, ставлення глибоко особистісне, емоційне, суб'єктивне, пристрасне.

Як наголошував К. Едшмід, «весь простір митця-експресіоніста стає видінням. У нього не погляд у нього бачення. Він не описує він співпереживає. Він не відображує він зображає. Він не бере він шукає». Експресіоністи сприймають світ нервово й трагічно, вони користуються засобами підвищеної виразності. «весь простір митця-експресіоніста стає видінням. У нього не погляд у нього бачення. Він не описує він співпереживає. Він не відображує він зображає. Він не бере він шукає». Експресіоністи сприймають світ нервово й трагічно, вони користуються засобами підвищеної виразності.

Експресіонізм літературно-мистецький напрям, для якого характерні: посилена увага до внутрішнього світу людини; наголошення на авторському світосприйнятті; нервова збудженість та фрагментарність оповіді; застосування символів, гротеску; поєднання протилежного тощо.

Експресіонізм у музиці: композитори цього напряму виробили ряд особливих засобів музичної виразності; композитори цього напряму виробили ряд особливих засобів музичної виразності; вони відмовилися від широкої співучої мелодики, ясних тональних засад; вони відмовилися від широкої співучої мелодики, ясних тональних засад; принцип атональності (музика, що не має тональної організації звуків ) сприяв виразу хитких душевних станів і нез'ясовного смутного неспокою. принцип атональності (музика, що не має тональної організації звуків ) сприяв виразу хитких душевних станів і нез'ясовного смутного неспокою. багато творів відрізняються лаконізмом, даючи лише натяки на який-небудь образ або душевне переживання (у циклі Веберна «5 п'єс для оркестру», 1910, деякі частини тривають менше 1 хв.). багато творів відрізняються лаконізмом, даючи лише натяки на який-небудь образ або душевне переживання (у циклі Веберна «5 п'єс для оркестру», 1910, деякі частини тривають менше 1 хв.).

Експресіонізм в архітектурі: Експресіоністичним архітектурним добуткам властива підкреслена емоційна виразність композиції, що досягається іноді за рахунок загостреності, гротескності, навмисній деформації звичних архітектурних форм, або узагалі відмовлення від них з формуванням композиції по принципах скульптури. Експресіоністичним архітектурним добуткам властива підкреслена емоційна виразність композиції, що досягається іноді за рахунок загостреності, гротескності, навмисній деформації звичних архітектурних форм, або узагалі відмовлення від них з формуванням композиції по принципах скульптури.

Найбільш яскравим у цей період була творчість Е. Мендельсона. Символом експресіонізму в архітектурі став побудований ним у 1921 р. будинок астрофізичної лабораторії в Потсдамі, більш відомий за назвою "Вежа Ейнштейна". Запроектовано як своєрідний будинок: скульптура з пластичними монолітними залізобетонними формами. В архітектурі вежі її об'ємна форма явно переважає над рішенням внутрішніх просторів. Символом експресіонізму в архітектурі став побудований ним у 1921 р. будинок астрофізичної лабораторії в Потсдамі, більш відомий за назвою "Вежа Ейнштейна". Запроектовано як своєрідний будинок: скульптура з пластичними монолітними залізобетонними формами. В архітектурі вежі її об'ємна форма явно переважає над рішенням внутрішніх просторів.

Експресіонізм в живописі: Експресіоністам властиве тяжіння до містики і песимізму. Експресіоністам властиве тяжіння до містики і песимізму. Художні прийоми, властиві експресіонізму: відмова від простору, прагнення до плоскої трактовки предметів, деформація предметів, прагнення до різких дисонансів фарб, особливий колорит, що передає апокаліптичний драматизм. Художні прийоми, властиві експресіонізму: відмова від простору, прагнення до плоскої трактовки предметів, деформація предметів, прагнення до різких дисонансів фарб, особливий колорит, що передає апокаліптичний драматизм. Художники сприймали творчість як спосіб вираження емоцій. Художники сприймали творчість як спосіб вираження емоцій.

Егон Шілле. «Осіннє сонце I», 1912

Василь Кандинський. «Зимовий пейзаж II», 1909

Експресіонізм в українській літературі. Започаткував його В. Стефаник, традиції якого підтримали Тодось Осьмачка, М. Куліш, О. Довженко. Започаткував його В. Стефаник, традиції якого підтримали Тодось Осьмачка, М. Куліш, О. Довженко. у сценічному мистецтві – Лесь Курбас. у сценічному мистецтві – Лесь Курбас. Представники експресіонізму прагнули знайти спільну основу в людині, тварині та рослині, тобто в тому, що створив Бог. Представники експресіонізму прагнули знайти спільну основу в людині, тварині та рослині, тобто в тому, що створив Бог. Експресіоністична образність притаманна також низці й інших творів української літератури («Вальдшнепи» М. Хвильового, «Сонячна машина» В. Винниченка, «Маклена Ґраса» М. Куліша). Експресіоністична образність притаманна також низці й інших творів української літератури («Вальдшнепи» М. Хвильового, «Сонячна машина» В. Винниченка, «Маклена Ґраса» М. Куліша).

Микола Куліш ВАСИЛЬ СТЕФАНИК Винниченко Володимир

Основні мотиви їхніх творів багатогранні: увага до простої людини- трударя, пошук коренів людського зла, впевненість у тимчасовій відсутності добра; сенс страждання і смерті людини; паралельне існування прекрасного і потворного; готовність допомогти ближньому; взаємозвязок усього сущого на Землі. багатогранні: увага до простої людини- трударя, пошук коренів людського зла, впевненість у тимчасовій відсутності добра; сенс страждання і смерті людини; паралельне існування прекрасного і потворного; готовність допомогти ближньому; взаємозвязок усього сущого на Землі. Експресіоністи мали на меті відродити давню істину: «…не можна навіть зірвати квітку, щоб при цьому не стривожити зорі, бо весь Космос є нерозривною цілісністю». Експресіоністи мали на меті відродити давню істину: «…не можна навіть зірвати квітку, щоб при цьому не стривожити зорі, бо весь Космос є нерозривною цілісністю».

Кращим зразком творів, написаних у стилі експресіонізму, можна назвати новелу В. Стефаника «Камінний хрест».

Написана на основі подій рр., коли безпросвітні злидні гнали галицьких селян в еміграцію до Америки. Проводи на чужину нагадують письменнику, вихідцю із Західної України, похорони з масовим голосінням. Паралельно з проблемою еміграції, яку автор засуджує, В. Стефаник як майстер психологічної новели, наслідуючи модерністські тенденції, «сотворив собі свій світ» і на сторінках новел зобразив життя галичан, порушив філософську проблему про звязок усього сущого на землі. Головний герой новели – Іван Дідух. Разом з конем і возом він лишає «за собою сліди коліс і копит». Це селянин- трудівник, який обробляє горб, що тримає його на цій Землі. Усе життя Іван працює, запрягши себе поряд із конем. І хоч праця на горбу виснажувала його сили, вона приносила йому радість і щастя: Іван любив свій горб і намагався перетворити його на родючу ниву. коли безпросвітні злидні гнали галицьких селян в еміграцію до Америки. Проводи на чужину нагадують письменнику, вихідцю із Західної України, похорони з масовим голосінням. Паралельно з проблемою еміграції, яку автор засуджує, В. Стефаник як майстер психологічної новели, наслідуючи модерністські тенденції, «сотворив собі свій світ» і на сторінках новел зобразив життя галичан, порушив філософську проблему про звязок усього сущого на землі. Головний герой новели – Іван Дідух. Разом з конем і возом він лишає «за собою сліди коліс і копит». Це селянин- трудівник, який обробляє горб, що тримає його на цій Землі. Усе життя Іван працює, запрягши себе поряд із конем. І хоч праця на горбу виснажувала його сили, вона приносила йому радість і щастя: Іван любив свій горб і намагався перетворити його на родючу ниву.

Але, орючи землю, Іван Дідух порушував довкілля: «придорожнє зілля й бадилля гойдалося, вихолітувалося на всі боки за возом і скидало росу на ті сліди», які знищують цілісність. Символічний образ будяка, який упявся в ногу селянина, уособлює прокляття Землі людям за порушення гармонії у природі. У творі йдеться про паралельне існування добра і зла, прекрасного і потворного. Потворне допомагає виявити красу і колорит справжнього життя, воно натякає на причини людських страждань. Автор не ідеалізує головного героя, і в той же час ставиться до нього із симпатією – тінь Івана на горбі порівнюється з тінню велетня. Але його тінь «просувається нивами й заслоняє їм сонце». Здається, селянин розуміє цілісність світу, тому й виконує місію, покладеній на нього Богом. Якщо це так, то й він, простий селянин, – творець Всесвіту. Іноді постать Івана змальовується потворною: «важка праця пригнула його до землі», він виглядає так, «як би два залізні краки стягали його тулуб до ніг». «придорожнє зілля й бадилля гойдалося, вихолітувалося на всі боки за возом і скидало росу на ті сліди», які знищують цілісність. Символічний образ будяка, який упявся в ногу селянина, уособлює прокляття Землі людям за порушення гармонії у природі. У творі йдеться про паралельне існування добра і зла, прекрасного і потворного. Потворне допомагає виявити красу і колорит справжнього життя, воно натякає на причини людських страждань. Автор не ідеалізує головного героя, і в той же час ставиться до нього із симпатією – тінь Івана на горбі порівнюється з тінню велетня. Але його тінь «просувається нивами й заслоняє їм сонце». Здається, селянин розуміє цілісність світу, тому й виконує місію, покладеній на нього Богом. Якщо це так, то й він, простий селянин, – творець Всесвіту. Іноді постать Івана змальовується потворною: «важка праця пригнула його до землі», він виглядає так, «як би два залізні краки стягали його тулуб до ніг».

У новелі – виразний натяк на первородний гріх перших людей, які на шляху до цивілізації втрачали контроль над своїми діями, оголошуючи себе господарями на цій Землі. Доречно тут згадати слова Бога, звернені до Адама, коли останнього виганяли з Раю: «Проклята земля через тебе. Важкою працею живитимешся з неї в усі дні життя твого. Терня і будяки буде вона тобі родити… В поті чола твого їстимеш хліб, доки не вернешся в землю, що з неї тебе взято». У цих рядках – глибокий філософський зміст, роздуми про справжнє життя, де переплетене гарне і бридке, про причину людських страждань, про людське життя, яке може бути яскравим лише за умови єдності з довкіллям, про єднання фізичного і духовного. перших людей, які на шляху до цивілізації втрачали контроль над своїми діями, оголошуючи себе господарями на цій Землі. Доречно тут згадати слова Бога, звернені до Адама, коли останнього виганяли з Раю: «Проклята земля через тебе. Важкою працею живитимешся з неї в усі дні життя твого. Терня і будяки буде вона тобі родити… В поті чола твого їстимеш хліб, доки не вернешся в землю, що з неї тебе взято». У цих рядках – глибокий філософський зміст, роздуми про справжнє життя, де переплетене гарне і бридке, про причину людських страждань, про людське життя, яке може бути яскравим лише за умови єдності з довкіллям, про єднання фізичного і духовного.

У цих рядках – глибокий філософський зміст, роздуми про справжнє життя, де переплетене гарне і бридке, про причину людських страждань, про людське життя, яке може бути яскравим лише за умови єдності з довкіллям, про єднання фізичного і духовного. Проблема, визначена у темі твору, ще більше загострюється, коли Дідух разом зі своєю дружиною вирішує поїхати до Канади. Відїзд на чужину ще більше порушує звязок із навколишнім середовищем: зникає відчуття єдності з Космосом, рідною землею, людьми. Іванові здається, що він «камяніє». Образ-символ каменя тлумачиться літературознавцями як омертвіння душі. «Одна сльоза котилася по лиці, як перла по скалі». Якщо Дідуха сприймати як камінь, то перлина, яка в художній літературі ототожнюється з чимось чистим, кришталем, – символ того духовного життя, яке котиться по мертвому камені. роздуми про справжнє життя, де переплетене гарне і бридке, про причину людських страждань, про людське життя, яке може бути яскравим лише за умови єдності з довкіллям, про єднання фізичного і духовного. Проблема, визначена у темі твору, ще більше загострюється, коли Дідух разом зі своєю дружиною вирішує поїхати до Канади. Відїзд на чужину ще більше порушує звязок із навколишнім середовищем: зникає відчуття єдності з Космосом, рідною землею, людьми. Іванові здається, що він «камяніє». Образ-символ каменя тлумачиться літературознавцями як омертвіння душі. «Одна сльоза котилася по лиці, як перла по скалі». Якщо Дідуха сприймати як камінь, то перлина, яка в художній літературі ототожнюється з чимось чистим, кришталем, – символ того духовного життя, яке котиться по мертвому камені.

Драматизм переживань головного героя посилюється майстерно підібраними елементами: тужливий спів із старим Михайлом, танок із дружиною, камінний хрест на пагорбі. Від цих деталей холоне серце і на душі моторошно. Іван і його дружина добре розуміють, що всі емігранти, покидаючи рідні місця, назавжди втрачають ідентичність, а боротьба, яку вони ведуть за межами своєї держави, безуспішна. посилюється майстерно підібраними елементами: тужливий спів із старим Михайлом, танок із дружиною, камінний хрест на пагорбі. Від цих деталей холоне серце і на душі моторошно. Іван і його дружина добре розуміють, що всі емігранти, покидаючи рідні місця, назавжди втрачають ідентичність, а боротьба, яку вони ведуть за межами своєї держави, безуспішна. Це відчуття викликає невимовний біль, глибину якого автор передає словами: «ціла хата заридала, як би хмара плачу, що нависла над селом, прірвалася». Це відчуття викликає невимовний біль, глибину якого автор передає словами: «ціла хата заридала, як би хмара плачу, що нависла над селом, прірвалася».

У середині 1920-х років, по завершенню одних соціальних потрясінь і напередодні інших, експресіонізм як самостійна течія припиняє своє існування «через суперечки між експресіоністськими уявленнями про те, як має бути змінена реальність, та самою соціальною дійсністю». по завершенню одних соціальних потрясінь і напередодні інших, експресіонізм як самостійна течія припиняє своє існування «через суперечки між експресіоністськими уявленнями про те, як має бути змінена реальність, та самою соціальною дійсністю». Проте вплив експресіонізму на світову літературу XX сторіччя важко переоцінити. Проте вплив експресіонізму на світову літературу XX сторіччя важко переоцінити.