Сцена ж – мій кумир, театр – священний храм для мене! Обличчя майстра та людини та людини (Іван Карпенко- Карий) новатор у справі театр. мистецтва театр. мистецтва самовідданопрацював для України для України чудово зіграв ролі у власних п`єсах писав філософські роздуми про мистецтво про мистецтво на засланні навчився ремесел ремесел палітурника та коваля не мав надмірних амбіцій і честолюбства багато працював біля землі біля землі

Іван Карпенко-Карий Чим він був для України, для розвою її громадського та духовного життя, се відчуває кожний, хто чи то бачив на сцені, чи хоч би лише читав його твори; се зрозуміє кожен, хто знає, що він був одним із батьків новочасного українського театру Іван Франко

Він був надзвичайно скромною людиною і менш за все піклувався про свою популярність: не рекламував ані своєї письменницької діяльності, а тим більше власної особи.

Народився І.Тобілевич 29 вересня 1845 р. в селі Арсенівка коло Єлисаветграда. Батьки: Карпо Адамович – управитель поміщицького маєтку, Євдокія Зиновіївна Садовська – кріпачка (батько викупив з кріпацтва). Мати була неграмотною, проте знала напам'ять Наталку Полтавку. Дітей у родині було шестеро. Іван найстарший. Сім'я дала народові аж чотирьох чудових діячів театру.

З дитячих літ Іван мріяв про театр, і коли в Бобринці, де юнак служив писарчуком у різних повітових установах, утворився аматорський драматичний гурток, він став одним з найактивніших його учасників.

Одна з маловідомих фотокарток. На ній І.Тобілевич і його молодший брат Микола, тоді учень Херсонської гімназії, згодом знаменитий актор, театральний діяч М.Садовський.

80-ті роки – початок літературної діяльності І.Тобілевича. Він так добре знав народне життя, що сюжетів не доводилося вигадувати. Першим твором було оповідання Новобранець (1881). Пізніше одна за одною з'являються драми Наймичка, Безталанна, комедії Розумний і дурень, Мартин Боруля, Сто тисяч та інші.

Наприкінці 1888р. І.Карпенко-Карий стає актором-професіоналом і працює спочатку в трупі М.Садовського, а пізніше, разом із Саксаганським, очолює Товариство російсько-малоросійських артистів. Про акторську майстерність писав: Роль мусить одягатися на актора як готовий пошитий костюм. У цьому костюмі все мусить бути на своєму місці …

Актори багато гастролювали по Україні та за її межами. То був час найбільшого розквіту творчості драматурга. С его талантом люд московский Теперь знакомится. Его перо лишь правдой дышит И чужд ему совсем шаблон, Он также славно пьесы пишет, Как и играет славно он!

1905р. –Карпенко-Карий все частіше скаржився на недуги. Час від часу він виїжджає то на хутір Надія, то в Єлисаветград, щоб заспокоїтись, відпочити р. – П.Саксаганський виряджає брата до Берліна на лікування. Та 2 вересня 1907 року І.Карпенко-Карий помер.

Внесок Карпенка-Карого в українську класичну драматургію, за словами І.Франка, наповнює нас почуттям подиву його таланту. Обняти такий широкий горизонт, заселити його таким множеством живих людських типів міг тільки першорядний поетичний талант і великий обсерватор людського життя.