Василь Семенович Стус Василь Стус український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник. Один із найактивніших представників українського культурного руху 1960-х Герой України.

Народився в селянській родині. У 1939 році батьки Семен Демянович та Ірина Яківна переселилися в місто Сталіно (нині Донецьк), аби уникнути примусової колективізації. Батько завербувався на один із хімічних заводів. Ще через рік (1940) батьки забрали туди своїх дітей.

У 1944–1954 Василь навчався у міській середній школі 150 і закінчив її зі срібною медаллю. Потім вступив на історико- літературний факультет педагогічного інституту міста Сталіно Закінчивши у 1959 навчання з червоним дипломом, три місяці працював учителем української мови й літератури в селі Таужне Кіровоградської області, після чого два роки служив в армії на Уралі. Під час навчання і служби став писати вірші. Тоді ж відкрив для себе німецьких поетів Ґете і Рільке; переклав близько сотні їх віршів. Ці переклади було згодом конфісковано і втрачено. У 1959 опублікував свої перші вірші

З березня 1963 став літературним редактором газети «Социалистический Донбасс». Вступив до аспірантури Інституту літератури Академії наук УРСР ім. Т. Шевченка у Києві із спеціальності «Теорія літератури». За час перебування в аспірантурі підготував і здав до видавництва першу збірку творів «Круговерть», написав ряд літературно-критичних статей, надрукував кілька перекладів з Гете, Рільке, Лорки. Належав до Клубу творчої молоді, який очолював Лесь Танюк.

Заробляв на життя, працюючи у Центральному державному історичному архіві, згодом на шахті, залізниці, на будівництві, в котельні, в метро. З старший інженер у конструкторському бюро Міністерства промисловості будматеріалів УРСР У 1965 одружився з Валентиною Василівною Попелюх. 15 листопада 1966 у них народився син нині літературознавець, дослідник творчості батька Дмитро Стус.

На початку вересня 1972 київський обласний суд звинуватив його в «антирадянській агітації й пропаганді» та засудив до 5 років позбавлення волі і 3 роки заслання. Покарання відбував у мордовських і магаданських таборах. Більшість віршів, що Стус писав у концтаборі, вилучалася і знищувалась, лише деякі потрапили на волю через листи до дружини. По закінченню сроку в концтаборі Стуса 1977 вислали в Матросове Магаданської області, де він працював до 1979 на золотих копальнях.

В травні 1980 був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Стусові, заборонили бачитися з родиною. Однак його записи у 1983 вдалося переправити на Захід. За передачу на волю зошита з віршами на рік був кинутий у камеру-одиночку. У 1985 Г. Белль висунув творчість Стуса на здобуття Нобелівської премії з літератури.

28 серпня 1985 Стуса відправили в карцер за те, що читаючи книгу в камері, сперся ліктем на нари. На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування. Помер в ніч з 3 на 4 вересня того ж року, можливо, від переохолодження. Був похований на табірному цвинтарі у с. Борисово. Прохання родини перевезти тіло додому відхилили на тій підставі, що не вийшов термін увязнення.