Правовий статус людини та громадянина

Право це певні можливості (свободи) учасників соціального життя, які об'єктивно зумовлюються рівнем розвитку суспільства. Залежно від того, хто саме є носієм цих можливостей, розрізняють права людини, громадянина, права сім'ї, права нації, права інших спільнот і груп. В Загальної декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р., проголошується, що всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності і правах (ст. 1), що кожна людина повинна мати всі права і свободи, проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища (ст.2).

Основні права людини це певні можливості людини, які необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об'єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства і мають бути загальними та рівними для всіх. Характер держави і суспільства завжди визначався і визначається правовим статусом (правовим становищем) особи, тобто людини і громадянина, в суспільстві і державі. Тому розділи, положення, статті Конституції, присвячені правовому статусу особи, правам і свободам людини і громадянина, є, як правило, обличчям кожної конституції.

Правовий статус особи це відносини між особою і державою та суспільством, передбачені і гарантовані Конституцією і законами України. Важливим конституційним принципом є гуманний правовий статус особи, гарантованість її прав і свобод.

Цей принцип втілений насамперед в таких конституційних положеннях: людина, її життя і здоров'я, честь, гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини і їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини головний обов'язок держави; всі люди вільні і рівні в своїй гідності і правах; права і свободи людини невідчужувані і непорушні; конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути ліквідовані; при прийнятті нових законів чи внесенні змін в чинні закони не допускається звуження змісту і обсягу існуючих прав і свобод; громадяни мають рівні конституційні права і свободи і рівні перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень по ознакам раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними чи іншими ознаками.

Усі права і свободи можна також поділити на дві групи: 1)так звані фундаментальні, абсолютні, невід'ємні права, які притаманні людині від народження. Такі права не даровані державою, а дані їй самою природою. Серед них право на життя, фізичну і моральну недоторканність, особисту свободу і безпеку, свободу віросповідання та ін.; 2) права особи, які випливають із факту її правової належності до Української держави громадянства. Це права на участь громадянина в управлінні справами суспільства і держави, бути членом політичної партії тощо.

У звичаєвому праві різних країн проблема правового статусу людини і громадянина вирішується не однаково. Можна виділити такі чотири підходи, що визначають вирішення цієї проблеми. Зокрема ліберальна концепція виходить з того, що кожна людина від моменту народження природою наділена невідємними правами. Обмеження прав людини і громадянина, можливе лише у випадках повязаних із забезпеченням суспільного ладу, правопорядку, прав і свобод громадян, запобіганням насильства та ін.

Колективістський підхід до вирішення проблеми прав людини надає приорітет не особистості, суспільству (колективу, класу, певним обєднанням). При цьому підході головними є соціально-економічні права громадян (людини) і права трудящих, у таких конституціях приводиться широкий перелік обовязків. Третій підхід до правового статусу особи повязаний з класичним мусульманським правом. Тут статус особи визначається нормами середньовічного шаріату. Так вселенський суверенітет належить лише Аллаху: людина не має права розпоряджатися собою на свій розсуд, її дії мають бути підпорядковані вказівкам Аллаха. Акцент переноситься не на права, а на обовязки перед Аллахом, перед спільнотою правомірних мусульман.

Особливий підхід до правового статусу особи склався у звичаєвому праві деяких країн Тропічної Африки, Океанії, Латинської Америки. В цих країнах людина розглядається як невідємна клітина племені, її права не можуть реалізовуватися окремо від племені.Таким чином, природньо-правові теорії розглядають людину як істоту, яка має певні права невідємні від її буття, що випливають з розуму, або божественної волі, або з природи людини. Позитивістські теорії підходять до прав людини як до категорії, що встановлюється державою. Сьогодні необхідний пошук синтетичних підходів, оскільки права та обовязки людини повинні відповідати міжнародним документам. У цьому плані перспективною є інтеграція двох напрямків природньо-правового та позитивістського.

Конституція України, при висвітленні конституційно-правового статусу особи й громадянина спирається на ліберальну концепцію прав людини. Так у Конституції України із 48 статей ІІ Розділу, що присвячені правам людини і громадянина, 37 стосуються особистих прав та свобод. І тільки 4 статті закріплюють обовязки громадян.

У ст. 3 Конституції України сказано, що людина є найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обовязком держави. Таким чином, правове становище громадянина в повному обсязі - це сукупність прав, свобод і обовязків, якими він наділяється як субєкт правовідносин. Кожна із галузей права закріплює деяку частину прав і свобод у певній сфері суспільних відносин: трудових, сімейних, фінансових тощо.

До поняття правового статусу входять такі основні елементи (вони складають його зміст і структуру): громадянство; загальна правоздатність; принципи правового статусу; конституційні права, свободи й обовязки громадян; гарантії прав і свобод; відповідні правові норми.

Зазначені елементи обєднює те, що утворюючі їх норми регулюють звязки та відносини між державою в цілому і її громадянами. Однак кожний елемент виконує власну роль в оформленні статусу громадян в суспільстві та державі. Головним елементом правового статусу є основні права та обовязки людини, які безпосередньо визначають її становище в суспільстві, міру юридичної свободи і відповідальності. Вони створюють необхідні умови для всебічного розвитку особи, задоволенню її інтересів та потреб. Усі інші елементи правового статусу громадян мають допоміжний характер, - працюють на цю мету.

Основними принципами конституційно-правового інституту прав і свобод людини є закріплення в національному законодавстві прав і свобод, встановлених нормами міжнародного права. Україна як повноправний член світової співдружності, визнає і гарантує права і свободи особи, притаманні цивілізованому суспільству.

Принцип невідчужуваності та непорушності основних природних прав і свобод людини та належність їх їй від народження (ст. 21 Конституції України). Означає, що всі люди володіють правами та свободами від народження. Принцип рівноправності прав і свобод осіб (ст. 24 Конституції України). Цей принцип означає, що здійснення прав та свобод людини й громадянина не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Проголошується рівність усіх перед законом і судом.

Принцип єдності прав та обовязків людини і громадянина (ст. 23 Конституції України) полягає в тому, що не повинно бути прав без обовязків, як не повинно бути і обовязків без прав. Лише в процесі реалізації обовязків здійснюються і права, які їм відповідають. У свою чергу, здійснення прав породжує ті чи інші обовязки. Так, згідно зі ст. 51 Конституції України, кожен із подружжя має рівні права і обовязки у шлюбі та сімї. Принцип гарантованості прав і свобод людини і громадянина полягає в тому, що, по-перше, конституційні права і свободи гарантуються державою й не можуть бути скасовані і, по-друге, при прийнятті нових законів або внесенні нових змін до них не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод людини.

Отже, під правовими принципами, що визначають конституційно-правовий статус особи розуміють загальні, основоположні начала, за допомогою яких у Конституції визначаються основні права, свободи і обовязки людини й громадянина, а також гарантії їх здійснення, тобто можливість мати, володіти, користуватися і розпоряджатися економічними, політичними, культурними та іншими соціальними цінностями, благами, користуватися свободою дій і поведінки в межах конституції та інших законів.