Родинне життя Лариси Петрівни Косач

Психологи кажуть, що на характер письменника, як і взагалі на людину, впливає спадковість. Ну що ж, коли так, то Леся Українка не випадково була винятковою людиною. Предки Лесі Українки з обох боків – батька і матері виходять своїм корінням у глибину далеких століть і мають багату історію.

Петро Драгоманов – Лесин дід по матері Є. Драгоманова – Лесина бабуся

О. Косач- Шимановська – тітка М. Драгоманов – Лесин дядько

Батько – Петро Антонович Косач

У Мглині 1841 року народився Лесин батько – Петро Антонович Косач. Навчався в Петербурзькому університеті, через 2 роки в Київському. По закінченні університету Косач захистив дисертацію на звання кандидата законодавства і був зарахований до міністерства юстиції.

Мати – Ольга Петрівна Драгоманова ( Олена Пчілка )

З появи на світ Олена Пчілка жила в обіймах української народної стихії. У драгоманівській родині в Гадячі міцно трималися демократичні традиції, завжди були в пошані рідна мова і рідна пісня. Вони мали вирішальний вплив на Олену Пчілку, а через неї і на її доньку Лесю.

Виховання дітей в родині Мати, доглядаючи за шістьома дітьми, намагалася дати їм національне виховання. У родині спілкувалися українською мовою, читали книжки, щороку відзначали шевченківське свято. Діти змалку ходили в національному одязі, шанували народні звичаї.

Діти Косачів Ісидора Косач Леся з братом Михайлом Ольга та Микола Косачі Оксана Косач з чоловіком

Лесин брат - Михайло

У дитинстві Леся була особливо дружною з братом Михайлом, який був старший за неї на півтора року. Все життя їх звязувала найщиріша дружба. До тринадцятилітнього віку Лесі вони були нерозлучні: разом розважались, читали й учились.

О, знаю я, багато ще промчить Злих хуртовин над головою в мене, Багато ще надій із серця облетить, Немов од вихра листячко зелене. Не раз обгорне, мов туман, Страшного розпачу отрутнеє дихання, Тяжке безвіря в себе, в свій талан І в те, що у людей на світі є призвання. Я знаю се і жду страшних ночей, І жду, що серед них вогонь той загориться, Де жевріє залізо для мечей, Гартується ясна і тверда криця. Коли я крицею зроблюсь на тім вогні, Скажіть тоді: Нова людина народилась, А як зломлюсь – не плачте по мені! Пожалуйте, чому відразу не зломилась!

Поволоцька І.М., учитель української мови і літератури Черкаської спеціалізованої школи 13 Черкаської міської ради