Іван Франко – це розум і серце нашого народу (М.Т.Рильський) ФРАНКО Іван Якович ( ) Презентацію підготувала: учениця 4 класу Чумаківської ЗОШ Маляр Аліна

Псевдоніми Джеджалик, Брут Хома, Мирон, Живий, Кремінь, Марко, Віршороб Голопупенко та інші(близько 100 псевдонімів ). Іван Франко народився 27серпня 1856 р. у селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту в Східній Галичині (тепер Львівська область) у родині коваля Якова Франка та Марії Кульчицької-Франко. Батькова смерть у 1865р. Була для Івана непоправною втратою. У pp. він навчається у Дрогобицькій гімназії. Свідоцтво про закінчення першого півріччя класу Дрогобицької вищої гімназії. Франко учень 3 кл. Дрогобицької гімназії у 1870 році. З групової фотографії. Старе село Нагуєвичі часів Івана Франка Малий Франко в батьківській кузні

У гімназії Франко починає писати власні твори. Перший його вірш називався «Великдень» і був присвячений пам'яті батька, який помер у Великодню ніч. У 1872р. померла його мати. У багатьох оповіданнях («Грицева шкільна наука», «Олівець»,«У столярні») художньо передано окремі моменти з цієї пори життя І.Франка.

З теплим сердечним почуттям, з батьківською любов'ю писав Іван Франко про дітей. За словами Михайла Коцюбинського, він «наче спочиває на дітях од моря сліз і горя, співцем якого він зробився. «Життя, говорив Франко, мені мало всміхалось, а діти були тим весняним сонячним промінням, яке зігрівало моє серце» Франко з дружиною Ольгою Федорівною, дочкою Ганною, синами Андрієм, Тарасом, Петром.

Найулюбленіший герой І. Франка хлопчик Мирон. З ним ми зустрічаємося в багатьох оповіданнях. П'ятирічний герой оповідання «Малий Мирон» викликає наші симпатії допитливістю, здатністю самостійно мислити. Дитина замислюється над безліччю питань, відкриває для себе чудовий світ навколишньої природи, власним розумом доходить до невеликих, часом наївних, але важливих для неї відкриттів.

У літературній спадщині Івана Франка помітне місце посідають казки для дітей. Протягом багатьох років він був активним співробітником українського дитячого журналу «Дзвінок», в якому опублікував цілий ряд казок, створених на основі відомих світових сюжетів. Про роботу над казками Іван Франко писав: «Кожну казку я перероблював основно, прибиваючи її до смаку, розуміння й окружения наших дітей і нашого народу, бажаючи й оці чужоземні зробити так само нашими, як ті, що їх оповідає довгими зимовими вечорами наша сільська бабуня дітям у запічку».

Як зазначала дочка письменника, Ганна Іванівна, Іван Франко знав безліч народних казок, байок, пісень про тварин і залюбки оповідав їх своїм дітям. Звірів представляв він як мислячих істот, що живуть майже людським життям. «Ці всі прекрасні казки і оповідання читали ми пізніше вже як друковані твори «Коли ще звірі говорили», «Лис Микита» і інші казки, що були нашою першою духовною поживою», згадувала пізніше дочка письменника.

Цим же методом скористався Іван Франко, створюючи казку «Ріпка». Стара народна казка переказана ним поновому, ритмізованою мовою, насичена елементами українського народного побуту. Казка вчить жити, працювати гуртом, дружно.