РАДЯНСЬКЕ

Зародження радянського кінематографа Російське кіномистецтво вийшло на одне з перших місць у світі. Режисери Я. О. Протазанов, Б. М. Сушкевич, В. Р. Гардін, творчо використовуючи в своїх фільмах досвід передового російського театру, багато працювали з акторами, прагнули розвивати реалістичні традиції. Широко відомими в той час були талановиті актори І. І. Мозжухін, О. І. Рунич, В. Г. Орлова та інші. Режисер Я. О. Протазанов

Зародження радянського кінематографа Днем народження радянського кіномистецтва вважається 27 серпня 1919 р. У цей день В. І. Ленін підписав Декрет про націоналізацію кінопромисловості, тобто про перехід кінематографа з рук різних хазяйчиків до рук молодої Радянської держави. Головна лінія радянського кіномистецтва 20-х рр. була визначена в резолюції XIII з'їзду партії, де зазначалось, що кіно повинне бути засобом комуністичної освіти і агітації. Радянські кінопрацівники поставили перед собою такі завдання, яких не знала буржуазна кінематографія. Культовий радянський фільм "Броненосець Потьомкін"

Зародження радянського кінематографа У своїх творах вони хотіли відбити революційну боротьбу мас, великі події епохи, головним учасником і героєм яких був народ. Саме тому кращі фільми молодого радянського кіномистецтва набрали величезної, раніше не баченої сили художнього впливу. Першими такими фільмами були "Броненосець Потьомкін" режисера С. М. Ейзенштейна і "Мати" режисера В. І. Пудовкіна. Кінокартини Ейзенштейна і Пудовкіна і в нашій країні, і за рубежем мали величезний успіх. Американська Академія кіномистецтва визна ла "Броненосець Потьомкін" кращим фільмом 1926 р., а на Паризькій виставці мистецтв він дістав золоту медаль. Американський критик Девід Платт писав в той час, що, починаючи з "Броненосця Потьомкіна", кінематограф перестав бути балаганом. Pежисер С. М. Ейзенштейна

Зародження радянського кінематографа Свідченням розквіту культури народів СРСР стали такі твори національних кіностудій, як "Арсенал" (1929) і "Земля" (1931), поставлені 0. П. Довженком в Україні; "Намус" (1925) А. І. Бек-Назарова - у Вірменії; "Елісо" (1928) Н. М. Шенгелая і "Хабарда" (1931) М. Е. Чіаурелі - в Грузії. Почався тріумфальний похід радянських фільмів по екранах усього світу. В. Р. Гардін у фільмі Иудушка Головлев Видатна російська акторка Л. П. Орлова

Розвиток кінотехнологій Спочатку кінофільм знімався на різних швидкостях з використанням камер з ручним обертанням. Пізніше швидкість для механічних камер та проекторів була стандартизована 16 кадрів за секунду, що було значно швидше за ручне обертання. Нова стандартна швидкість, 24 кадри за секунду, була введена одночасно з появою звуку. Удосконалення з кінця 19-го століття включають механізацію камер, що надають можливість запису на постійній швидкості, винахід чутливіших плівок та лінз, що дозволяють знімати у доволі тьмяних умовах, розвиток синхронного звуку, що дозволило записувати звук на тій же швидкості, що й відповідну дію. Звукова доріжка може бути записана окремо від зйомок фільму, але для реалістичних картин багато частин звукової доріжки записуються паралельно зі зйомками.

Розвиток кінотехнологій Нині фільм не обмежується лише рухомими зображеннями. Він може використовуватись для представлення поступової послідовності нерухомих зображень у вигляді слайд-шоу. Фільм також може включатись у мультимедіа- презентації, і часто має важливе значення як первинний історичний документ. Протягом останніх десятиліть деякі фільми записувались за технологією аналогового відео. Ця технологія використовувалась також у телевізійному виробництві. Поступово вкорінюються цифрові камери та проектори. Ці досягнення можуть бути дуже вигідними для кіновиробництва, тому що монтаж й оцінка довжини фільму може бути здійснена раніше, ніж будуть оброблені плівки. Проте перехід на цифрові технології поступовий і станом до 2005 ріку більшість кінофільмів все ще записувались на плівку.

Кіновиробництво Кіновиробництво це процес виробництва кінофільмів. Типовий цикл виробництва фільму складається з п'яти основних стадій: Розробка Довиробнича підготовка Виробництво Поствиробництво Розповсюдження

Кіновиробництво Розробка: На цій стадії ідея втілюється у записи. Продюсер фільму знаходить історію, що може бути взята з книг, інших фільмів, реального життя або бути оригінальною. Після того як визначена тема та основна ідея, пишеться короткий зміст кінофільму. Створюється поетапна схема фільму, котра розбиває історію на сцени по одному абзацу. Пишеться огляд фільму на сторінок, де розповідається про загальний настрій, персонажів, з невеликими діалогами та режисерськими помітками. Виробники зв'язуються з росповсюджувачем, щоб він оцінив вірогідний ринок для даного жанру. Після цього пишеться сценарій, як правило, протягом шести місяців. Він може багато разів переписуватись, щоб поглибити драматизм, ясність, струкутру, персонажів, діалоги та загальний стиль. Виконується пітч (pitch) фільму, своєрідна презентація, після якої вирішують чи варто продовжувати роботу над проектом. Якщо пітч проходить успішно, то надається фінансування від головної студії, ради фільму чи незалежних інвесторів. Обговорюється угода і підписуються контракти.

Кіновиробництво Довиробнича підготовка: Розробляється і планується виробництво фільму. Створюється виробнича компанія і відкривається виробничий офіс. Визначається бюджет фільму і плануються витрати. Виробництво фільму розкадровується і розподіляється бюджет. Фінансування зйомок теж проводиться на цьому етапі. Створюються місця зйомок, костюми, дизайн, музика і наймається кінокоманда. Виробництво: Фільм безпосередньо створюється. Проводяться кінознімання, по завершенні яких зазвичай влаштовується вечірка. Поствиробництво або завершальний етап виробництва чи постпродакшн: На цьому етапі відбувається монтаж фільму. Розповсюдження: На цій останній стадії кінофільм потрапляє до кінотеатрів, або виходить на відеокасетах чи DVD. Для театрів створюються фільмокопії у потрібній кількості. Друкуються постери та інша друкована продукція, кінофільм рекламується. Фільм показується у обраних кінотеатрах, а DVD потрапляє у продаж, як правило, кількома місяцями згодом. Права на показ фільму у кінотеатрах та на випуск DVD продаються в інші країни. Усі прибутки розподіляються між розповсюджувачем (дистриб'ютором) та компанією виробником.

Перші кінознімання У 1893 році головний механік Одеського Новоросійського університету Йосип Тимченко винайшов і сконструював прототип сучасного кінознімального апарату та апарату для кінопроекції. Тоді ж він здійснив перші в світі кінозйомки зняв вершників і метальників списів. Нині знімальний апарат у фондах московського Політехнічного музею. Перший український фільм «Запорізька Січ», зняв в 1911 Данило Сахненко в Катеринославі (нині Дніпропетровськ). Піонери українського кінематографу початку 1900-х років віддавали перевагу екранізації популярних українських вистав «Наталка Полтавка» (за участю відомої актриси Марії Заньковецької), «Москаль-чарівник», «Наймичка».

Перші кінознімання З дореволюційним кіно в Україні пов'язана творчість багатьох популярних акторів. Королевою екрану тих часів була Віра Холодна, яка народилася в Полтаві і багато знімалася в Одесі. Протягом 1912–1913 рр. у Львові було створено студії «Фабрика-фільм» М. Мленця, «Кінофільм» Е. Порембського, «Полонія» Е. Лорембського,«Леополія» А. і Л. Крогульських, на яких спробували розпочати постійне кіновиробництво.

Кіно сталінської доби: Німе і звукове кіно ( i роки) Німе кіно З 1919 р. в Радянській Україні починається тотальне одержавлення кіно року було засновано Всеукраїнське фотокіноуправління, якому вдалося реконструювати одеське і ялтинське підприємства, а 1928 року ввести в дію київську кінофабрику (майбутню Київську кіностудію ім. О.Довженка) одну з найбільших та найсучасніших на той час у світі. Разом з тим, ігрове кіно намагалося поєднати революційну тематику з традиційною для попереднього періоду мелодрамою та пригодницькими жанрами («Укразія» П.Чардиніна; «Сумка дипкур'єра», «Ягідка кохання» Олександра Довженка). У цей час в Україні з'явилися також екранізації класичних творів національної літератури «Тарас Трясило», «Микола Джеря», «Борислав сміється».

Кіно сталінської доби: Німе і звукове кіно ( i роки) У Одесі проходили зйомки багатьох фільмів, що ставили московські кінорежисери. У 1925 р. на екрани країни вийшов кінофільм Сергія Ейзенштейна «Броненосець Потьомкін», що увійшов в десятку кращих фільмів світового кінематографу і став візитною карткою Одеси. Особливу роль у становленні українського кіномистецтва відіграли фільми О.Довженка «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929), «Земля» (1930). Його творчість піднесла вітчизняний кінематограф до світового рівня. У Львові Соня Куликівна видавала журнал «Кіно» (1930–1936) та створила кіностудію «Соня-фільм», де зняли фільми «Свято молоді», «З кіноапаратом по Львові», «Зелені свята», «Гуцульщина», замовлені до розповсюдження компаніями «Гомон» (Франція), «Фебусфільм» (Німеччина), фірмою В. Авраменка (США). Також студія займалась прокатом фільмів, знятих в УРСР.

Кіно сталінської доби: Німе і звукове кіно ( i роки) Звукове кіно У 1930 р. в Україні з'являється перший звуковий фільм документальна стрічка Дзиги Вертова «Симфонія Донбасу», а наступного року глядачі почули голоси акторів у художньому фільмі О.Соловйова «Фронт». Наприкінці 1930-х тотальний терор у СРСР поєднується з кон'юнктурним поверненням до національно-історичної тематики. Фільми «Щорс» (1939) Олександра Довженка і «Богдан Хмельницький» (1941) Ігоря Савченка дивовижне поєднання вимушеної заангажованості держзамовлення і очевидної режисерської та акторської обдарованості. Українське кіно часів Другої світової війни, частково евакуйоване на схід, було переважно підпорядковане ідеологічним завданням воєнної доби. Разом з тим, у цей час були зняті і справжні кіношедеври. До них можна віднести фільм «Райдуга» Марка Донського за сценарієм Ванди Василевської, який з надзвичайною художньою силою передає трагедію окупованого фашистами українського села. Фільм здобув низку міжнародних нагород, але, незважаючи на поширені чутки, так і не отримав «Оскар»

Кіно сталінської доби: Німе і звукове кіно ( i роки) Хоча українські фільми рр. були обмежені жорсткими канонами «соціалістичного реалізму», їх велику цінність складають високий рівень акторської гри (на екрані в цей час з'являються Михайло Романов, Амвросій Бучма, Дмитро Мілютенко, молодий Сергій Бондарчук) і високофахові роботи кінооператорів («Подвиг розвідника», режисер Борис Барнет, оператор Данило Демуцький; «Тарас Шевченко», 1951, режисер Ігор Савченко, оператор Данило Демуцький та інші).

Кіно від відлиги до перебудови ( i роки) Кіно «відлиги»: У часи політичної «відлиги» другої половини 1950-х поч. 60-х рр. стрімко зростає українська кінопродукція. З'являються фільми, які досі користуються великим глядацьким успіхом: «Весна на Зарічній вулиці» (1956, режисери Марлен Хуцієв і Фелікс Миронер), «Спрага» (1959, Євген Ташков), «Іванна» (1960, Віктор Івченко), «Сон» (1964, Володимир Денисенко) «За двома зайцями» (1961, режисер Віктор Іванов). У цей час з'являються стрічки, які поклали початок унікальному феномену «українського поетичного кіно»: «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова (1964), який отримав другу премію на 7 Міжнародному кінофестивалі в Аргентині; «Криниця для спраглих» Юрія Іллєнка (1965); «Камінний хрест» Леоніда Осики (1968), «Вірність» Петра Тодоровського (1965).

Кіно від відлиги до перебудови ( i роки) Однак реакційна політика «застою» фактично знищила українське поетичне кіно. Режисер С.Параджанов був вилучений з кінематографу і громадянського життя. «Авторський» шедевр Кіри Муратової «Довгі проводи» (1971) опинився під забороною. Драматична доля також спіткала фільми Юрія Іллєнка «Вечір на Івана Купала» (1968) та «Білий птах з чорною ознакою» (1971), який тріумально отримав Золотий приз Міжнародного Московського фестивалю. Згодом естетика українського поетичного кіно стимулювала режисерський дебют актора Івана Миколайчука («Вавілон- ХХ», 1979), а суттєві елементи поетичного кіно проявляються в стрічках Миколи Мащенка «Комісари» (1971) і «Як гартувалася сталь» (1973).

Кіно від відлиги до перебудови ( i роки) Радянське кіно України х років: У роки «застою» у СРСР розгортається новий виток боротьби проти національної української культури. Знищуються українські установи, стає тотальною русифікація, провадиться методичне і цілеспрямоване цькування українознавців, починаються хвилі арештів та серії політичних процесів (див. Дисидентський рух). Українське поетичне кіно було визнано владою архаїчним, відірваним від життя, ім'я Довженко почали згадували з оглядкою. На багато років, унаслідок ідеологічної цензури, потрапили на полицю деякі зняті кінофільми (серед них «Криниця для спраглих», «Комісари»).

Кіно від відлиги до перебудови ( i роки) Українськими кіностудіями було знято також кінострічки, які набули великої популярності у всьому СРСР: «Д'Артан'ян і три мушкетери» (1978, режисер Георгій Юнгвальд-Хилькевич) «Пригоди Електроніка» (1979, режисер Костянтин Бромберг), «Місце зустрічі змінити не можна» (1979, режисер Станіслав Говорухін), «Зелений фургон» (1983, режисер Олександр Павловский) «Чародії» (1982, режисер Костянтин Бромберг), «Самотня жінка бажає познайомитись» (1986, режисер В'ячеслав Криштофович)

Кіно від відлиги до перебудови ( i роки) Неігрове та анімаційне кіно: У ті роки справжній розквіт переживало українське неігрове кіно. Київська кіностудія науково-популярних фільмів зняла величезний масив стрічок, серед яких зустрічалися справжні шедеври жанру («Мова тварин», «Чи думають тварини?», «Сім кроків за обрій» режисера Фелікса Соболєва та ін.). Надзвичайно успішним був цей період і для українського анімаційного кіно. Стрічки режисерів Володимира Дахна (серіал «Як козаки…»), Давида Черкаського («Пригоди капітана Врунгеля», «Крила» та ін.), Леоніда Зарубіна («Солом'яний бичок»), Володимира Гончарова («Чумацький шлях») прославили українську анімацію за межами країни.

Кіно від відлиги до перебудови ( i роки) Кіно «перебудови»: За «перебудови» створюється багато фільмів, присвячених гострій соціальній проблематиці «Астенічний синдром» Кіри Муратової (1989); «Бич Божий» Олега Фіалка (1988); «Розпад» Михайла Бєлікова (1990) та інші. Фільм Юрія Іллєнка «Лебедине озеро. Зона» (1989) здобув широкий міжнародний успіх, ставши своєрідною антитоталітарною кіноемблемою.

Висновок: Українське радянське кіно, утверджуючись як самостійне мистецтво, завойовує своє місце у всесоюзному кінопроцесі, в духовному житті радянських людей. Кращі українські фільми здобувають визнання не лише в братніх республіках, а й за рубежем. Вирішальна роль в цьому належить провідним кіномитцям, особливо О. П. Довженку, - визначному художнику- новатору, самобутньому режисерові і кінодраматургу.