План Дріопітекові форми Австралопітек – південна мавпа Людина уміла (homo habilis) Людина прямоходяча (Homo erectus)

Загальні відомості Похолодання клімату, що розпочалося ще в олігоцені (38-25 млн. р. тому) повело за собою зміну рослинного та тваринного світу. На планеті відбувалися відчутні рельєфотворчі процеси – Індія приєдналася до Азії, Антарктику вкрив льодовий щит, в Азії виросли найвищі хребти світу, в Африці утворилася глибока рифтова долина, сильно зросла вулканічна діяльність. Доісторичне море Тетіс поділилося на великі солоні водоймища – Середземне, Чорне, Каспійське моря. Кількість тропічних лісів зменшилася, у північній півкулі переважали листяні, широколистяні вічнозелені і хвойні дерева. В Східній Африці великі рівнини перетворилися в савани. Більшість сучасних дослідників дотримується думки, що Людина з'явилася на Землі внаслідок довготривалого історичного розвитку своїх тваринних предків.

Проконсул Починаючи з 30-х років нашого століття у різних місцях Старого Світу були виявлені кісткові рештки викопних мавп дріопітеків, найдавніші представники яких проконсули з'явилися у Східній Африці в епоху міоцену близько 20 млн. років тому. Проконсул (Proconsul)– Африка, Євразія. Пізній міоцен. 22 млн. р. тому. Перша знахідка зроблена у Кенії 1909 р. Мері Лікі у 1959 р. – (Кенія); Алан Вокер, Мартін Пікфорд у 1980 р. (Найробі - столиця Кенії). Обєм мозку порівняно великий, у морфології скелету простежуються риси звіроподібних і людиноподібних мавп. Черепна коробка займає проміжне положення поміж черепами павіанів і шимпанзе. Враховуючи величину зубів, наймогутніший вид – проконсул майор сягав розмірами горили і фактично міг бути його предком, інший вид – проконсул африканус міг бути предком шимпанзе. Не можна виключати, що останній вид міг започаткувати гоміноїдну лінію людини.

У дріопітеків руки, плечовий пояс і запястя пристосовані до того, щоб розгойдуватися на деревах; грудна клітка широка, поясниця вкорочена, але основа спини видовжена, є копчик, розширені тазові кістки. Зуби і череп з широкою і часто видовженою лицевою частиною дуже подібні на зуби інших антропоїдів Старого Світу. За схемою Сімпсона, дріопітек фонтанов – вихідна форма горил, сівапітек – орангутангів, пліопітек – гібонів.

Рамапітеки Приблизно 14 млн. років тому від дріопітеків відокремилися рамапітеки, фрагменти шелеп яких уперше виявили на одному із місцезнаходжень Сівалікських пагорбів у Північній Індії.Тут знайдено цілу колекцію різних кісток мавп третинного періоду. Серед них і рамапітеки (дослівно – мавпа Рами). Рамапітек жив власне у той час, коли стався той вирішальний крок, який розділив лінію людини і сучасних людиноподібних мавп. Разом з тим, рамапітек має більше рис мавпячих, ніж людських. Жили вони посеред рідколісся і частину дня проводили в кронах дерев. Однак на відміну від мавп замість мяких овочів і фпуктів харчувалися зернами злаків, коріння, насіння, горіхів.

Австралопітек – південна мавпа У період пізнього міоцену (приблизно 5,5 млн. р. тому) зявляється нове відгалуження на генеалогічному дереві гомінідів - австралопітек. Впродовж величезного відрізку часу (до раннього плейстоцену - 1 млн. р. тому) він співіснував з представниками роду Homo, перші свідчення появи яких датовано приблизно 2 млн. р. тому. Вперше рештки австралопітека були знайдені у 1924 році на півдні Африки в Таунгі (ПАР) і описані у 1925 році Робертом Дартом: скроня маляти, відомого як «Бебі із Таунга», дозволила зробити висновок, що австралопітеки були прямоходячими. Ця знахідка віднесена до виду австралопітеків африканських. Видатні відкриття в ущелині Олдувай зробили Луїс і Мері Лікі, які відкрили не тільки скроні та інші кістки австралопітеків, а також кам'яні знаряддя. Відкриття сім'ї Лікі у роках були переломними у визнанні австралопітеків як ланки, що пов'язує приматів і людей, а Африки як колиски людства.

Хоча за зовнішнім виглядом австралопітек нагадує людиноподібних мавп, він належить до гомінідів, з якими розділяє цілий ряд родових рис. Зокрема, це: модифікація задніх кінцівок - особливо тазу та ступні, що дозволяло йому пересуватись на двох ногах; зменшення іклів (особливо у самців); збільшення мозкового відділу черепа. Австралопітеки не були монолітною групою, їхній рід включав кілька видів. Сучасній науці відомі рештки близько 500 особин австралопітеків з Африки, які виділяють у декілька видів. Австралопітек анамський Австралопітек анамський Australopithecus anamensis (4,2 3,9 млн. р.) Вага кг. Найбільш давній австралопітек. Австралопітек афарськийАвстралопітек афарський (Люсі) Australopithecus afarensis (3,9 3,0З млн. р.) ріст 1 1,5 м. Вага кг, об'єм мозку см³. Розглядається як предківський вид для всіх подальших австралопітеків окрім австралопітека анамського. Австралопітек барельгазалі Австралопітек барельгазалі Australopithecus bahrelghazali (3,0 3,5 млн. р.). Знайдений на відміну від інших в Північній Африці, що є свідоцтвом широкого поширення групи. Австралопітек африканськийАвстралопітек африканський (Бебі) Avstratopithecus africanus (3,5 2,4 млн. р.) Зріст 1 1,5 м, вага кг. Об'єм мозку см³. Перший описаний австралопітек (Раймонд Дарт, 1924). Австралопітек гархі Австралопітек гархі Australopithecus garhi (2,5 ? Млн. р.) Зріст 1,2 1,5 м. Об'єм мозку 440 см³. Поруч були знайдені простіші кам'яні знаряддя і кістки антилоп із слідами надрізів. Австралопітек седіба Австралопітек седіба Australopithecus sediba (1,78 1,95 млн. р.) Об'єм мозку см³

Зінжантроп Зінжантроп Бойса. (Zinjanthropus boisej, Australopithecus boisej). У 1959 році в нижній частині геологічного горизонту Олдувая знайдено 16 особин різновікових приматів - австралопітекових. У 1959 р. Мері Лікі виявила череп зінжантропа (зінж – середньовічна арабська назва Східної Африки, зінжантроп - «східноафриканська людина»; Бойс – засновник фонду, що фінансував дослідження Л.Лікі), істоти, подібної до південноафриканського австралопітека. Мав великий череп з надбрівними валиками і центральний кістяний гребінь посередині черепної коробки. Разом із кістковими рештками знайдена грубо оббита галька, але вчені не вважають ці камені за знаряддя. Можна припустити, ці істоти уже використовували природно розколоті та оббиті камені з гострими краями у своїй господарській діяльності.

Збільшення площі степів змушувало австралопітеків частіше переходити до наземного способу життя і привчало по випрямленого положення тіла. Поступово в їх раціоні відчутнішу роль відігравала м'ясна їжа, що привело до змін зубо-шелепного апарату, збільшення маси і вдосконалення функції мозку. Вони навчилися використовувати природні предмети - палиці, каміння, уламки кісток для захисту від хижаків і полювання на дрібних та середніх звірів. Знаряддєва діяльність сприяла поступовому вдосконаленню руки. Всупереч розповсюдженій раніше думці, що австралопітек був предком людини, зараз вважається, що це два окремих родоводи. Можливо вони мали спільного предка, але надалі існували поруч, не змішуючись. Унікальність австралопітека полягає в тому, що він належав до гомінідів, поділяв з ними більшість вихідних ознак, та все рівно залишався представником іншого роду, з власною еволюційною історією.

Гомо габіліси Перші справжні представники роду Homo зявились біля 2 млн. р. тому, ще за існування австралопітека. Однак на протязі мільйонів років вони лишались відмінними від сучасних людей за фізичною будовою. Антропологи виокремлюють у родоводі Homo три види, які послідовно змінювали один одного: Homo habilis, Homo erectus та Homo sapiens. Умовна хронологічна межа між першими двома видами - 1,6 млн. р. тому, а Homo sapiens прийшов на зміну Homo erectus приблизно р. тому. На сьогодні в Олдувайській ущелині та на березі озера Туркан виявлено близько двох десятків кісткових решток Гомо габілісів.

Презінжантроп. В 1960 р. Мері і Люіс Лікі знайшли рештки істоти, яку назвали презінжатропом, оскільки кістки залягали на 60 см глибше попередньої знахідки і хронологічно передували зінжантропу. Разом з кістковими матеріалами трапились також перші примітивні камяні знаряддя праці, що дало підстави з часом перейменувати презінжантропа в окремий особливий вид - Homo habilis - людина вміла. Хабіліс датується в середньому часом 1,75 –2,0 млн. р. тому, мав зріст 120 –150 см, вагу – см, обєм мозку – куб. см, належав в минулому до австраопітеків африканус чи афаренсіс.

Габіліси були творцями першої у світі археологічної купьтури олдувайської (2,5 1,3 млн. років тому), яка характеризується, передусім, примітивними знаряддями з гальки, кварциту, вулканічної лави: чоперами (галька з однобічним оббиванням), чопінгами (камені або галька, оббиті з двох боків, шо мали загострений край), скребками з відщепів, відщепами з кількома сколами, сфероїдами (оббиті з усіх боків камені округлої форми, що використовувалися для метання).

Homo erectus – творець культури архантропів (1,6 – 0,2 млн. р. тому). Людина прямоходяча – виділено в 1951 р. (Б. Кембел, 1962). Ще раніше він називався Piteсantropus erectus (за Е.Дюбуа, кінець ХІХ ст.) У рр. молодий голландський лікар Ежен Дюбуа проводячи розкопки біля с. Трініл на о. Ява, виявив кісткові рештки людиноподібного створіння з приплюснутим черепом та цілком сучасною стегновою кісткою. Вчений спочатку назвав істоту Pitecantropus (мавполюдина) erectus (прямоходячий), щоб наголосити на її вертикальній поставі. Крім Яви скамянілості людини прямоходячої походять з Китаю (вапнякова печера Чжоукоудянь), Африки (Терніфін біля Орану в Алжирі, Олдувай, Східна Туркана). У Європі знахідки скамянілостей людини прямоходячої нечисленні та відносяться до пізнього періоду її існування. Це, зокрема, знахідки з Мауера, біля Гейдельбергу в Німеччині, які датують бл. 500 тис. р. тому. Гомо еректус

Еректуси спершу сформувалися в Африці на базі хабілісів та австралопітеків. Потім через північні близькосхідні ворота помандрували в Азію та Європу. Вважається, що темпи розвитку різних популяцій у різних географічних регіонах були різними. Еректуси -синантропи вперше використали природний вогонь

Головні ознаки способу життя людини прямоходячої. 1. Вона стала вправним мисливцем, а мясна їжа - невідємною частиною її харчової бази. 2. Вона почала влаштовувати табори - домашні бази, куди групи мисливців-збирачів приносили свою здобич і де проводився її розподіл. 3. Вона почала систематично застосовувати вогонь для приготування їжі та зігрівання жител у зонах холодного клімату. Все це дозволило посилити вплив ранніх людей на довкілля і збільшило роль культури в еволюційному процесі. Біля р. тому на базі означених пристосувань зявляються перші представники виду Homo sapiens.

Різновиди гомо еректусів Пітекантроп яванський. Відкритий Еженом Дюбуа в рр., пізніше, в роках на Яві працював Ральф фон Кьонігсвальд; ще пізніше – індонезійський антрополог С. Сартоно. Він мав зріст см, невисоке склепіння черепа з обємом куб. см, надбрівний валик. Простежувалась відсутність підбородочного виступу на нижній щелепі та наявність діастеми – проміжку між зубами. Сьогодні вчені визначають вік «еректусів» чи архантропів в 1,2 - 0,5 млн. р. тому.

Синантроп – китайська людина. Селище Джоукоудянь (Чукутянь), км південно-західніше Пекіну, в долині річки з вапняковими пагорбами, в печері Юань-жень-Дун. У відкадах печери знайдено величезну кількість кісток тварин, камяні вироби первісних людей, їх остеологічні рештки, а також залишки вогнищ. Homo ergaster (назва постала у 1984 р.) - пітекантроп африканський (Олдувай, 1960 р., Люіс Лікі). Виявлено череп разом із примітивними знаряддями з каменю. Місткість – 1000 куб. см. Homo rudolfensis р. на озері Барінго виявлені рештки скелету, датовані 1,9 млн. р. У 1972 р. Річард Лікі в Кообі-Фора (Кенія) виявив череп, що мав обєм мозгу 780 куб. см. Знахідку за калій-аргоновим методом датовано 2,6 млн. р. тому.

Найдавніші свідчення належать до 1,75 млн. р. тому, але переважна більшість знахідок датується 800 – 200 тис. р. Homo erectus з Дманісі. У 1990-х роках світ облетіла звістка про знахідки кісток незвичайних гомінідів поблизу грузинського містечка Дманісі, виявлені відомим антропологом Давидом Лордкіпарідзе. Знайдено рештки первісних людей – не менше 6 особин (всього більше 50 кісток). Вважається, що уся ця група прямоходячих людей може розглядатися як єдина популяція. Це були невеликі істоти, зростом до 1,4 м, виглядом – щось посереднє поміж хабілісом і еректусом, з обємом мозку 650 см куб. Їх знаряддя дуже примітивні, грубо оббиті камені, подібні до галькової культури хабілісів. Гомо антецесор. Атапуерка. Північна Іспанія. У 1993 р. на стоянці Сімі де Лос Хуесос знайдено більше 1300 кісток від 30 особин первісних людей, що датуються часом 780 тис. р. тому. За морфологічним виглядом вони подібні до Homo hejdelbergensis, проте в травні 1997 р. їм присвоєно нове видове імя Homo antecessor. Це найбагатша серія викопних людей в світі. Homo erectus у Європі.

Гейдельбержець – європейський архантроп. Німеччина. У 1907 р. за 10 км від м. Гейдельберга, біля с. Мауер, в піщаному карєрі на глибині 24 м знайдено масивну шелепу. За будовою зубів вона має сукупність пітекоїдних та гоміноїдних ознак. Поряд – кісткові рештки теплолюбних тварин – етруского носорога, слона та ін. Вік – 500 тис. р. тому. Тотавель. Печера Араго поблизу містечка Тотавель у Південно-Західній Франції. У 1971 р. археолог Анрі Люмлєй розкопав рештки 20- річної особи, що жила 450 тис. р. тому. Морфологічно переважали архаїчні риси: надбрівний валик, прогнатизм – випнуте вперед обличчя та ін. Людина з Вертешселлеша. Угорщина. За 63 км від Будапешта, на пагорбі Ласло Вертеш у 1965 р. відкрито рештки первісної людини, яка жила приблизно 350 тис. р. тому. Це фрагмент затильної кістки черепа з товстим кістяним гребенем. Присутні примітивні риси, але великий обєм мозку (1400 куб. см). Дослідження американського антрополога А. Тома.