В. Шекспір ТрагедіяГамлет
Шекспір не вигадував сюжети для своїх творів, а брав їх із легенд, хронік та інших джерел. Не винятком була і трагедія «Гамлет». Як вважають дослідники, сюжетна лінія трагедії була запозичена драматургом з Трагічних історій французького письменника Ф. Бельфоре (1582 р.), який у свою чергу запозичив його у літописця XII ст. Саксона Граматика з хроніки Історія Данії. Історія створення трагедії
У давній легенді розповідалось, як володар Ютландії був убитий своїм братом Фенгом, котрий потім одружився з його вдовою. Син убитого, молодий Амлет, вирішив помститися за батька. Щоб виграти час і не викликати підозри, він прикинувся божевільним. Друг Фенга вирішив перевірити, чи насправді Амлет божевільний, проте Амлет убиває його і, обдуривши всіх, одружується з донькою англійського короля та повертається до Ютландії. У фіналі він убиває Фенга і всіх придворних, які зрадили батька. Середньовічний сюжет був типовою історією про помсту. Принц Амлет виступає тут справжнім героєм, людиною жорстокою і рішучою у діях.
У 80-х роках XVI ст. на лондонській сцені була поставлена пєса про Гамлета, написана, вирогідно, драматургом Томасом Кідом. У 1601 році до цього сюжету звернувся і В. Шекспір, який створив свого Гамлета – безсмертну трагедію з глибоким соціально- філософським змістом. Зберігаючи зовнішню канву дії, геніальний драматург дав своє тлумачення образу Гамлета, втілюючи у ньому власні філософські пошуки.
Трагедія – драматичний твір, який ґрунтується на гострому, непримиренному конфлікті особистості, що прагне максимально втілити свої творчі потенції, з обєктивною неможливістю їх реалізації. Конфлікт трагедії має глибокий філософський зміст, є надзвичайно актуальним у політичному, соціальному, духовному планах, відзначається напругою психологічних переживань героя. Трагедія майже завжди завершується загибеллю головного героя.
Система образів головні Клавдій Гертруда батько Гамлета Полоній Гамлет другорядні епізодичні Офелія Лаерт Розенкранц і Гільденстерн Гораціо Фортінбрас Марцелл, Йорік, гробокопи, Озрік актори, Привид Вольтіманд, Корнелій, священник, Рейнальдо, Франціско, вельможі, посли, дами, почет, матроси, солдати, гінці.
Мотиви трагедії помстибожевіллясмерті тлінності буття гнилизни зволікання, уповільнення дії заміни
Головна тема трагедії Гамлет, принц Данський – є тема помсти. сюжетні лінії помста Гамлета за смерть свого батька помста Лаерта за смерть батька і самогубство сестри помста Фортінбраса за загибель батька від руки короля Гамлета
Жанрова спеціфіка твору "Гамлет" - твір багатотемний і багатопроблемний. У сюжеті трагедії органічно поєднані такі різноманітні й важливі теми як кохання, дружба, сім'я, обов'язок, суспільні відносини, совість, честь, вірність. Це певною мірою утруднює визначення жанру трагедії, тому це питання трактувалося по-різному. Проте сама специфіка тематики й проблематики дає змогу віднести "Гамлета" до жанру філософської трагедії. Можна сказати, що це – найбільша філософська трагедія світової драматургії. Чи можна вважати Гамлет В. Шекпіра філософською трагедією?
Філософсько-моральний сенс трагедії Вільяма Шекспіра Гамлет, принц Данський полягає у тому, що з історії родової помсти пєса перетворилася на трагедію мислячої особистості, яка перебуває в оточенні людей, позбавлених будь-яких моральних принципів. Головним предметом дослідження драматурга є людина у світі, сповненому зла, який перетворився на тюрму для людей з почуттям власної гідності, для носіїв гуманістичних ідеалів. Автор разом з головним героєм шукає відповіді на запитання, чи варто протистояти злу і як саме це зробити. Гамлет. Ілюстрація С. Бродського
Конфлікти трагедії зовнішній конфлікт Гамлета з оточуючим світом зла внутрішній боріння двох Я у самому Гамлеті
Своєрідність трагедії «Гамлет» основа головного сюжету - жахливий злочин; конфлікт Клавдія і Гамлета - стрижень трагедії; наявність елементів «трагедії помсти», присутність класичних месників; введення паралельних сюжетів; монологи головного героя як важливий структурний елемент трагедії; змішування жанрів: у трагічному є комічне; мотиви розпаду суспільства, втрати ідеалу; герой твору не стільки месник, скільки «нова людина»; відчуження героя від сучасного йому суспільства; трагічний фінал - жахливий і піднесений водночас.