Шевченко – поет любові

« У своїх поезіях Шевченко передовсім лірик, який завжди кипить, бушує, перебиває сам себе, плаче, проклинає і, кінець кінцем, показує нам насамперед себе самого...». О. Білецький Мені ж, мій Боже, на землі Подай любов, сердечний рай! І більш нічого не давай! Т.Г. Шевченко Молитва

Важка, жорстока доля Тараса Шевченка не вбила його душу, не знищила почуття, не зробила черствим його серце. Він кохав і захоплювався, був оточений увагою достойних представниць жіночої статі.

Жінки в житті і творчості Тараса Шевченка займають особливе місце. Мати Катерина, сестри – Катерина і Ярина, подруга дитинства Оксана Коваленко, Ганна Закревська, княжна Варвара Рєпніна і Ликера Полусмакова.

Уперше незбагненні почуття пробудила в хлопячій незахищеній душі сусідська дічина Оксана Коваленко. Дорогим імям першого кохання Шевченко називав героїнь своїх творів. І згодом цей жіночий тип фатально буде подобатись Шевченкові в жінках, змушуючи його шукати в них ту, «справжню» подругу, дружину, порадницю, якою в дитинстві ввижалась йому Оксана.

Першій музі Тараса Шевченка Оксані присвячується: Поема «Маряна- черниця» Поезія «Три літа » Поезія «Мені тринадцятий минало » Поезія «Ми вкупочці колись росли». Ми вкупочці колись росли, Маленькими собі любились, А матері на нас дивились, Та говорили, що колись Одружимо їх. Не вгадали Старі зарані повмирали, А ми малими розійшлись, Та вже й не сходились ніколи. Мене по волі і неволі Носило всюди. Т. Г. Шевченко

Інтимна лірика не буває безіменною. 29 червня 1843 року Тарас зустрічає на балу Ганну Закревську. До цього він зовсім не думав про шлюб. А після зявляється в поета те характерне для нього і вже незмінне упродовж усього життя бажання мати свою родину, свій дім, дружину, тихий і надійний захисток. Це бажання невдовзі переростає в гостру душевну потребу, але Ганна Закревська, на жаль, була дружиною іншого.

Княжна Варвара Миколаївна Рєпніна Їй було 35, коли вона познайомилась з 29- літнім Шевченком. Яготинська красуня, розумниця з широким світоглядом, що жила молитвами і пристрастями. Нещасливиця в особистому житті, прекрасна і добра душа, овіяна серпанком великої поезії, такою була нова знайома Шевченка. Шевченко присвятив Варварі поему російською мовою Тризна

Я зі своєю нареченою, не одружившись, розлучився…

Ликера Полусмакова– колишня наймичка, кріпачка. Любов сліпа. І генії теж підвладні цій хворобі. Останнім почуттям,що спалахнуло в серці поета, була любов до Ликери. Шевченко закохався в Полусмакову і вхопився за рятівну думку збудувати з цією кріпачкою своє родинне щастя, виглядати якого і чекати він уже стомився. Присвятив поезії : «Якби з ким сісти хліба з'їсти», «Ликері», «Л»

Як же він, самотній, убитий горем, мріяв про своє тихе помешкання в Україні, про щастя з коханою жінкою, коли сватався до 20-річної Ликері, покоївки пані Варвари Карташевської. Це їй, юній дівчині, складав він проникливі ліричні рядки, віддаючи своє серце: «Моя ти люба! Усміхнись! І вольную святую душу, І руку вольную, мій друже, подай мені!» І як радів побаченням із дівчиною, яка погодилась віддати йому руку і рушники! Шевченко по-справжньому закохався у Ликерю. Твердо вирішив вінчатися з нею, хоча його відмовляли від цього кроку. А він так тішився своєю Ликерею! Якось вона захворіла. Дізнавшись про це, Тарас дуже злякався. Я тільки вчора дізнався, що вона захворіла. Замовлю теплі черевички, а можливо знайду готові, то у неділю привезу. Щиро ваш, Тарас,- писав він листа до Надії Забіли. Він так мріяв про той час, коли будуть разом, коли у них, можливо, зявляться діти.

О, як він хотів раю! До останньої миті свого непростого життя шукав той рай і хотів, але... Рай Поета не стало. Згасла свічка його життя. Але залишилось слово, яке не має обмежень у просторі, бо воно злітає все вище і вище, до вершин духу генія, де немає розбитих мрій, надій, розчарувань.