Візантія - батьківщина іконопису. Коріння образотворчих прийомів іконопису, з одного боку, - у книжковій мініатюрі, від якої запозичене тонкий лист, легкість, витонченість палітри. З іншого - в Фаюмському портреті, від якого іконописні образи успадкували величезні очі, друк скорботної відчуженості на обличчях, золотий фон. Файюмський портрет - частина похоронного східного культу. Зображуваний як би перебував у потойбічному світі. Такі портрети виконувалися в техніці енкаустики восковими фарбами, що надавало портрету тілесну теплоту.

Зображення Богоматері шановане в усьому християнському світі. Існує кілька основних типів композиції: Богоматір Оранта (молиться). Богоматір "Одигітрія" "Покров Божої Матері" Богоматір "Велика Панагія" - "всесвята"

Іконопис Візантійської імперії була найбільшим художнім явищем в східно- християнському світі. Візантійська художня культура не тільки стала родоначальницею деяких національних культур (наприклад, Староруської), але і протягом усього свого існування впливала на іконопис інших православних країн: Сербії, Болгарії, Македонії, Русі, Грузії, Сирії, Палестини, Єгипту. Так само під впливом Візантії перебувала культура Італії, особливо Венеції. Найважливіше значення для цих країн мали візантійські іконографії і виникали у Візантії нові стилістичні течії.

Існує християнська символіка кольору, основи якої розробив візантійський письменник Діонісій Ареопагіт в IV ст. Відповідно до неї, вишневий колір, який об'єднує червоний і фіолетовий, початок і кінець спектру "означає самого Христа, який є початок і кінець усього сущого. Блакитний - колір неба, чистоти. Червоний - божественний вогонь, колір крові Христа, у Візантії це - колір царственості. Зелений - колір юності, свіжості, оновлення. Жовтий тотожний золотому кольору. Білий - позначення Бога, подібний до Світла і поєднує всі кольори веселки. Чорний - це сокровенні таємниці Бога.

Для передачі духовності, божественності земних образів у християнському мистецтві склався особливий, суворо певний тип зображення того чи іншого сюжету званий іконографічним каноном. Канонічність, як і ряд інших характеристик візантійської культури, була найтіснішим чином пов'язана з системою світобачення візантійців. Що лежать в її основі ідея образу, знака сутності та принцип ієрархічності вимагали постійного споглядального поглиблення в одні й ті ж феномени (образи, знаки, тексти і т п.). що призвело до організації культури по стереотипному принципом, Канон образотворчого мистецтва найбільш повно відображає естетичну сутність візантійської культури.