Формування толерантності учнів як педагогічна проблема у загальноосвітньому навчальному закладі МУЛЯР Оксана Петрівна, доцент кафедри теорії та методики викладання шкільних предметів МУЛЯР Оксана Петрівна, доцент кафедри теорії та методики викладання шкільних предметів

Розвиток демократії, піднесення гідності особистості, її культури, національної самоідентифікації, толерантності є пріоритетним напрямом державної політики щодо розвитку освіти (Національна доктрина розвитку освіти у ХХІ столітті) Формування активної громадянської позиції, загальнолюдських моральних якостей є одним із основних завдань освітньої галузі «Суспільствознавство» (Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти)

Толерантність, відображаючи пріоритет загальнолюдських цінностей, виступає регулятором людської життєдіяльності. Толерантність є обовязковим принципом будь- якого демократичного суспільства та соціальної держави.

Толерантність – це інтегрована якість особистості, що виражає її здатність до усвідомленого стримування почуття неприйняття, викликаного всім тим, що знаменує в Іншому інше. Толерантність як інтегрована якість учня передбачає визнання ним багатовимірності й різноманіття людської культури, відмінностей, існуючих між людьми, здатність конструктивно взаємодіяти з ними на основі самоповаги і згоди без ущемлення власних інтересів.

Структура толерантності Самооцінка (функція стійкості); Самосвідомість (спонукальна функція); Саморегуляція (вольовий компонент); Самовизначення (оціночно-прогностична функція).

Толерантність як педагогічна мета: комплексна особистісна якість, яка поєднує в собі: високий рівень знань, вмінь і навичок шанобливого ставлення до «Іншого» під час особистісної взаємодії і спілкування; володіння моральними принципами та прийомами спілкування; здатність до цілісного сприйняття «Іншого» з розумінням його специфічних характеристик як проявів індивідуальності та неповторності; емоційну готовність до критичного діалогу з «Іншим»; здатність до компромісу та готовність частково поступитися власними інтересами для подолання та попередження конфлікту; здатність критично ставитись до себе як до «Іншого» для подальшого особистісного самовдосконалення. комплексна особистісна якість, яка поєднує в собі: високий рівень знань, вмінь і навичок шанобливого ставлення до «Іншого» під час особистісної взаємодії і спілкування; володіння моральними принципами та прийомами спілкування; здатність до цілісного сприйняття «Іншого» з розумінням його специфічних характеристик як проявів індивідуальності та неповторності; емоційну готовність до критичного діалогу з «Іншим»; здатність до компромісу та готовність частково поступитися власними інтересами для подолання та попередження конфлікту; здатність критично ставитись до себе як до «Іншого» для подальшого особистісного самовдосконалення.

Рівні сформованості толерантності Високий (рефлексивний) – ґрунтовні, систематичні та різнобічні знання про поняття толерантності; – стриманість, усвідомлення необхідності толерантної культури і толерантної поведінки у соціумі; – засвоєні знання відповідають світоглядним установкам особистості та трансформуються в особисті переконання; – повага та прийняття цінностей іншого ; – прагнення до конструктивного вирішення конфліктних ситуацій; – здатність проявляти чуйність та милосердя, – добре розвинені комунікативні здібності. Середній (ситуативний) – недостатньо глибокі та систематизовані знання про толерантність; – прагнення до співпраці є ситуативним; – ставлення до іншого будується у вигляді послуги; – здатність гідно й активно поводити себе у суспільстві проявляється рідко, без особливої зацікавленості; – ситуативна реакція на соціальні проблеми, дотримання певних соціальних норм; – недостатньо розвинуті комунікативні здібності; – прагнення виявити чуйність, допомогу чи піклування залежить від бажання або ситуації. Низький (конфліктний) – нульові знання про толерантність, немає прагнення їх поглибити; – нестриманість, прагнення навязувати власну думку, не вміння будувати партнерські стосунки та не визнання іншої точки зору; – прояв агресії та нетерпимості; – нездатність розуміти, співчувати та переживати стан іншого, зверхнє; – упереджене ставлення, ігнорування, недотримання норм та правил поведінки у суспільстві; – повна безвідповідальність у соціальному середовищі.

Методичні умови формування толерантності у процесі навчання суспільно-гуманітарних предметів системне застосування в процесі навчання особистісно-орієнтованого і діяльнісного підходів; дотримання вчителем дидактичних принципів навчання: цілісності і системності, гуманоцентризму, синтетичності, розвитку особистості, відкритості, органічного поєднання локального і глобального, гармонізації відносин у процесі навчання; застосування у викладанні суспільно-гуманітарних предметів діалогічних методів і форм навчання, що дозволяють порівнювати різні підходи і точки зору, виробляти в учнів уміння вести дискусію, аргументовано відстоювати свої погляди і переконання; послідовне використання активних та інтерактивних форм і методів навчання.

Підходи до формування толерантності Особистісно-орієнтований підхід, який передбачає визнання права кожної особи на свободу, самовизначення, індивідуальність і самовираження; Діяльнісний підхід до субєкта толерантності передбачає опору на активність, свідомість і самостійність; орієнтацію не на вербальну дію, а на діяльність самої дитини; Компетентнісний підхід передбачає набуття учнями здатностей, які сприяють формуванню толерантності.

Методи проблемного навчання, які сприяють формуванню толерантності ситуативні (аналіз учнями реальної чи вигаданої ситуації, її окремих епізодів і дій учасників); дискусійні (обмін ідеями, судженнями, думками, бесіди, диспути, дебати, круглі столи, прес-конференції); пошукові (отримання певної інформації із різних джерел); асоціативні (асоціювання ситуацій і понять з опорою на існуючий досвід); аналітичні (методики, які звернені до раціональної форми пізнання, розвивають здатності учнів до дедукції);

Методи проблемного навчання, які сприяють формуванню толерантності лекційні (розповідь, пояснення, бесіда); ігрові (ситуаційно-рольові, дидактичні, творчі, організаційно- діяльнісні, імітаційні, ділові ігри (рольова гра, ділова гра, симуляція); візуально-графічні (робота з графіками, схемами, таблицями, відеофільми, ілюстраціями); проектні (спрямовані на відпрацювання способів розвязання проблем); рефлексивні (самоаналіз, оцінка і осмислення власних дій і дій групи).

Інтерактивні методи у формуванні толерантності рольові та ділові ігри (моделювання відносин, вивчення ситуацій, які дають змогу обговорювати соціокультурні та культурологічні проблеми і спільно працювати над способами їх вирішення); аналіз джерел; розробка та реалізація учнівськими командами проектів; дискусії; спілкування засобами Інтернету (обговорення на форумі, розміщення інформаційних ресурсів на сайті, обмін досвідом проектної діяльності тощо); організація рефлексії учнів (обговорення, есе, твір на тему, бесіда)

Психологічна характеристика вчителя творчо-практичний склад мислення, самокритичність, здатність до інверсії (сприймання особистості в розвитку); емпатія (вміння поставити себе на місце учня, зрозуміти його позицію); визнання людиною іншого, прийняття, розуміння інших; знання, вміння та навички, що допомагають співпрацювати з учнівським колективом: конструктивні, організаторські, комунікативні, прикладні.

Дякую за увагу © МУЛЯР О. П.