Презентація до виступу Роль Т.Шевченка в духовному відродженні українського народу

За те, що був я в неї син, Мене карали, І я любов свою носив Поза Арали. Я знав: ся чаша не мине, Та доля в мене Жорстока, вибравши мене, Благословенна. Кажу до побратимів я: Всього ще буде. Та чисте збережіть імя: Ми люди! люди! А вам, раби, кажу: Раби! Вас мало били. Люблю Вітчизну я… Якби Ми всі любили! І.Світличний

Тарас Шевченко «Живописна Україна», 1844 Випуск складається з 6 офортів: «У Києві», «Видубицький монастир», «Судна рада», «Старости», «Казка», «Дари в Чигирині 1649 року»

Автопортрет. (Яготин ХІ.1843) Автопортрет, найближчий за часом, так як створений менш ніж за півроку до роботи над випуском. Автопортрет був подарований В.М.Рєпніній майже разом із поемою «Тризна».

У Києві

Видубицький монастир у Києві

Судна рада

Старости.

Казка

Дари в Чигирині 1649 року

] До нас дійшло 1200 мистецьких робіт художника. Він пробував себе в скульптурі, різьбі й гравюрі. Особливе визнання мали його офорти. За них 2 вересня 1860 р. рішенням ради Академії його було обрано академіком із гравірування на міді.

Його весна ніколи не зівяне, його Кобзар ніколи не спалить. М.Рильський

Реве та стогне Дніпр широкий, сердитий вітер завива, додолу верби гне високі, горами хвилю підійма. І блідий місяць на ту пору із хмари де-де виглядав, неначе човен в синім морі, то виринав, то потопав. Ще треті півні не співали, ніхто ніде не гомонів, сичі в гаю перекликались, та ясен раз у раз скрипів. Реве та стогне Дніпр широкий, сердитий вітер завива, додолу верби гне високі, горами хвилю підійма. І блідий місяць на ту пору із хмари де-де виглядав, неначе човен в синім морі, то виринав, то потопав. Ще треті півні не співали, ніхто ніде не гомонів, сичі в гаю перекликались, та ясен раз у раз скрипів.

Тарасова ніч Було колись панували, Та більше не будем! Тії слави козацької Повік не забудем! Україно, Україно! Серце моє, ненько! Як згадаю твою долю, Заплаче серденько! Тарасова ніч Було колись панували, Та більше не будем! Тії слави козацької Повік не забудем! Україно, Україно! Серце моє, ненько! Як згадаю твою долю, Заплаче серденько!

Сон А ти, моя Україно, Безталанна вдово, Я до тебе літатиму З хмари на розмову. Пошлем думу аж до бога: Його розпитати, Чи довго ще на сім світі Катам панувати?? Сон А ти, моя Україно, Безталанна вдово, Я до тебе літатиму З хмари на розмову. Пошлем думу аж до бога: Його розпитати, Чи довго ще на сім світі Катам панувати??

Кавказ Кати згнущаються над нами, А правда наша п'яна спить… Ми віруєм твоїй силі І духу живому. Встане правда! встане воля! Борітеся – поборете, Вам бог помагає! За вас правда, за вас сила І воля святая! Кавказ Кати згнущаються над нами, А правда наша п'яна спить… Ми віруєм твоїй силі І духу живому. Встане правда! встане воля! Борітеся – поборете, Вам бог помагає! За вас правда, за вас сила І воля святая!

Сон В кайдани убраний Цар всесвітній! цар волі, цар, Штемпом увінчаний! В муці, в каторзі не просить, Не плаче, не стогне! Раз добром нагріте серце Вік не прохолоне! Сон В кайдани убраний Цар всесвітній! цар волі, цар, Штемпом увінчаний! В муці, в каторзі не просить, Не плаче, не стогне! Раз добром нагріте серце Вік не прохолоне!

До Основ'яненка Слава не поляже; Не поляже, а розкаже, Що діялось в світі, Чия правда, чия кривда І чиї ми діти. Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине... От де, люде, наша слава, Слава України! До Основ'яненка Слава не поляже; Не поляже, а розкаже, Що діялось в світі, Чия правда, чия кривда І чиї ми діти. Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине... От де, люде, наша слава, Слава України!

Кавказ Не вмирає душа наша, Не вмирає воля. І неситий не виоре На дні моря поле. Не скує душі живої І слова живого. Не понесе слави бога, Великого бога. Кавказ Не вмирає душа наша, Не вмирає воля. І неситий не виоре На дні моря поле. Не скує душі живої І слова живого. Не понесе слави бога, Великого бога.

І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє Схаменіться, недолюди, Діти юродиві! Подивіться на рай тихий, На свою країну, Полюбіте щирим серцем Велику руїну, Розкуйтеся, братайтеся! У чужому краю Не шукайте, не питайте Того, що немає І на небі, а не тілько На чужому полі. І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє Схаменіться, недолюди, Діти юродиві! Подивіться на рай тихий, На свою країну, Полюбіте щирим серцем Велику руїну, Розкуйтеся, братайтеся! У чужому краю Не шукайте, не питайте Того, що немає І на небі, а не тілько На чужому полі.

Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь. Бо хто матір забуває, Того бог карає, Того діти цураються, В хату не пускають. Учітесь, читайте, І чужому научайтесь, Й свого не цурайтесь. Бо хто матір забуває, Того бог карає, Того діти цураються, В хату не пускають.

Я ридаю, як згадаю Діла незабуті Дідів наших. Тяжкі діла! Якби їх забути, Я оддав би веселого Віку половину. Отака-то наша слава, Слава України. Обніміте ж, брати мої, Найменшого брата – Нехай мати усміхнеться, Заплакана мати. І забудеться срамотня Давняя година, І оживе добра слава, Слава України… Я ридаю, як згадаю Діла незабуті Дідів наших. Тяжкі діла! Якби їх забути, Я оддав би веселого Віку половину. Отака-то наша слава, Слава України. Обніміте ж, брати мої, Найменшого брата – Нехай мати усміхнеться, Заплакана мати. І забудеться срамотня Давняя година, І оживе добра слава, Слава України…

Не поет бо це ж до болю мало, Не трибун бо це лиш рупор мас, І вже менш за все "Кобзар Тарас ! Він, ким зайнялось і запалало. Скорше бунт буйних майбутніх рас, Полум'я, на котрім тьма розтала, Вибух крові, що зарокотала Карою за довгу ніч образ. Лютий зір прозрілого раба, Гонта, що синів свяченим ріже… У досвітніх загравах-степах З дужим хрустом випростали крижі. А ось поруч усміх, ласка, мати І садок вишневий коло хати.