Заглядає в шибку казка

Землю прикрашає казка – блискуче, найкраще у світі золото, те золото, що блищить вогником у дитячих оченятах, дзвенить сміхом з дитячих вуст і вуст їхніх батьків Г.К.Андерсен

До чого схожа душа людська? Пожалівши слабкого, людина стала людиною Оволодівши словом, стала не самотньою А заспівавши, взялася за руки з іншими людьми Сильною стала Чи не правда, вона стає все вищою?

Ніби злітає на крилах душі У цих крилах багато пірїн Кольорових, різьблених, прекрасних Ніби що тут, перо як перо, трішки краще, трішки гірше, яка різниця! Та ні! Велика різниця, ще й яка, коли мова заходить про крила душі

Від кожної пірїни залежить, вище душа злетить чи малим задовольниться Злетить у безмежжя чи тільки від землі відірветься... Є в цих чарівних пірїнах одне – неймовірно прекрасне Відливає голубим, бузковим, горить пурпуровим, оранжевим Пірїна ця непомітна, та без неї душі важко злетіти А імя їй – казка

Казка душу зігріває, піднімає увись В казці те, чого не може бути, і все ж їй віриш

Крутиться земна куля у чорному мороці, летить над лісом пухнастий сніг, тане, квітами світ покривається, а потім опадає жовте листя Тане час, відходять старі люди, та казки ніколи не відходять, залишаючись вічно чарівними І одна із них особлива

Про жар-птицю Вночі прилітає вона, кормитися відбірним зерном і пити чисту воду Хто її за хвіст упіймає, той щастя матиме Хто її за хвіст упіймає?

Почувши казку про чарівний меч, маленька людина мріє, як вона виросте і візьме його в руки

Не вірять у свої сили старі Посміхаються, киваючи головами, дорослі І тільки діти вірять Виростуть і зловлять за диво-хвіст чарівну птицю Горять їх очі Це їх душа парить у небі.

А казка про ковер-самолет народить мрію літати І вона вже уявляє собі, як летить, а внизу пролітають сірі гори, звиваються ріки, парує земля І перехоплює дух, і хочеться кричати від захоплення, та так, щоб голос твій тебе обігнав і, облетівши простір, наздоганяв знову

Людина летить над землею Вона у захваті, хоча летить поки що лише у мріях І серце її провалюється, і дух завмирає Вона вже учасник майбутнього Хоча ще не все розуміє і не все уміє А це і є МРІЯ