XX ст. для української літератури, з одного боку, дуже плідна пора, бо дало нашій культурі багато талановитих митців і геніальних творів, а з іншого – це період трагічного винищення величезного культурного пласта, яке відкинуло українську літературу на кілька десятиліть назад.

Поетичні школи в Західно- український літературний процес у х років XX століття. З початку 20-го століття по кінець 1920-х років розвиток поезії у Східній Україні, і в Галичині відбувалося в тісному інтерактивного співробітництва. У 1930р, коли масові арешти серед письменників та художників в Радянській Україні почалося, були розірвані зв'язку з Галичини. Поетичної школи в Західній Україні та в еміграції намагався компенсувати ці трагічні розсипів. Вони не виконати свою місію, займаючи мотивів, тим і поетичній формі заборонені жорсткі закони соціалістичного реалізму, який став єдиним літературного напряму в радянській Україні

Літературний процес років Поезія

Література 30-их років в Україні Ніде так не виявлялися ці свіжі настрої, як у літературі. Марксистські письменники пропагували думку, згідно з якою для здійснення своїх завдань революція, крім суспільно-політичної сфери, повинна сягнути і в область культури. Тобто буржуазне мистецтво і мислення минулого необхідно замінити новим, пролетарським, мистецтвом.

Представники Літературного процесу років.Поезія Микола Зеров Максим Рильський Михайло Драй-Хмара Євген Плужник Володимир Свідзинський Павло Филипович

Микола Зеров Микола Зеров народився у Зінькові, на Полтавщині, згодом навчався в Охтирці, на Сумщині та у Києві. Він видавав журнал «Книгарь», досліджував історію української літератури, викладав історію, латину, літературу та українознавство у Златополі, Баришівці і Києві. Зеров став неформальним лідером групи з пяти поетів-неокласиків, яким більшовики закидали прихильність до чистого мистецтва і «прагнення тримати курс на звязок з буржуазною Європою». Зеров написав загалом 85 сонетів, а його переклади з Горація, Вергілія, Овідія, Катулла, Петрарки, Ронсара та Ередіа стали класикою ще за життя поета.

Максим Рильський Український поет, вчений, громадський діяч, академік АН СРСР (1958), АН УРСР (1943). Навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету. Учителював; друкувався з У 1920-і належав до угруповання українських неокласиків

Драй-Хмара Михайло Опанасович Закінчив школу в Золотоноші, чотири класи Черкаської гімназії. Навчався в Колегії Павла Галагана в Києві, на історико-філологічному факультеті Київського університету. Працював у семінарі академіка Володимира Перетца. Залишено на кафедрі слов'янознавства для підготовки до професорського звання відряджено за кордон, де студіював фонд бібліотек і архівів Львова, Будапешта, Белграда. Працював у Петроградському університеті, 1917 повернувся в Україну професор Кам'янець-Подільського університету, інституту народної освіти професор кафедри українознавства Київського медичного інституту працював у НДІ мовознавства при ВУАН. Уперше його було заарештовано 21 березня Удруге заарештовано 6 вересня Реабілітовано 1989.

Плужник Євген Павлович Літературну діяльність розпочав на початку 1920-х рр. Перші твори були під власним прізвищем опубліковані у Друкувався в журналах «Глобус», «Нова Громада», «Червоний Шлях», «Життя й Революція». У середині 1920-х рр. видав свої перші поетичні збірки «Дні» (1926) і «Рання осінь» (1927). Поезії притаманний глибокий ліризм, драматизм почуттів, майстерна поетична мова. Входив до літературних об'єднань АСПИС ( ), «Ланка» та «МАРС»

Свідзинський Володимир Євтимович У перших збірках Свідзінський схилявся до символізму, у двох останніх помітні елементи сюрреалізму у поєднанні з доброю класичною формою. У творчості Свідзінський був далекий від актуальної йому сучасності, що й зумовило негативне ставлення офіційної радянської критики до нього, яка закидала йому перебування «поза часом і простором» і відчуженість його творчості, світовідчування і світогляду від радянської доби.

Филипович Павло Петрович Автор збірок поезій «Земля і вітер» (1922), «Простір» (1925). Належав до літературної групи «неокласиків». Вважав, що гармонійному розвитку національної літератури необхідне підґрунтя класичного світового письменства, не сприймав кон'юнктурної офіційної ідеологічної лінії в тогочасній поезії, виступав за підвищення культурного та художнього рівня літературних творів. Поетична творчість Ф. відзначається культурологічною насиченістю, осмисленням загальнолюдських етичних та естетичних цінностей.

ВИСНОВОК Поезія х років ХХ століття в історії української віршової мови позначена інтенсивним пошуком нових художніх форм. Епітет як один з вагомих засобів естетизації мови перебуває в колі наукових інтересів сучасної філології, оскільки в системі епітета, як ніякого іншого тропа, відбивається стиль письменника, епохи, літературного напряму, а тому без вивчення цієї системи неможливо створити цілісну картину еволюції художнього стилю взагалі й віршової мови зокрема.