ОСОБЛИВОСТІ ВИВЧЕННЯ ОКРЕМИХ ТВОРІВ ІВАНА КАРПЕНКА-КАРОГО НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ В ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

ІВАН КАРПОВИЧ КАРПЕНКО-КАРИЙ Випереджаючи час, письменник виходить на загальнолюдські, гуманістичні проблеми й нову систему їх утілення у творчості

З дрібниць складається життя Народився Іван Карпович Тобілевич 29 вересня 1845 р. в с. Арсенівка поблизу Єлисаветграда в родині зубожілого дрібного шляхтича, управителя поміщицького маєтку. Навчався в Бобринецькому повітовому училищі. З 1859 р. працював писарчуком станового пристава в містечку Мала Виска, пізніше – канцеляристом міської управи – на службі в повітовому суді – переїхав до Єлисаветграда, де працював столоначальником повітового поліцейського управління, брав участь в аматорських виставах Тарковського, публікував літературно- критичні статті – одружився з Надією Тарковською – в альманасі «Рада» надрукував оповідання «Новобранець», підписане псевдонімом Гнат Карий. За неблагонадійність був звільнений із посади секретаря поліції. Вступив до трупи М.Старицького – заарештований і засланий до Новочеркаська. Працював ковалем, пізніше відкрив палітурну майстерню. У засланні написав свою першу драму «Чабан» («Бурлака»), а також п'єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна» палітурну 1886–1887 – опублікував п'єси «Бондарівна», «Розумний і дурень», «Наймичка», «Безталанна», «Мартин Боруля» – у Херсоні вийшов перший «Збірник драматичних творів» І. Карпенка-Карого – отримавши дозвіл на звільнення, повернувся в Україну й оселився на хуторі Надія Єлисаветградського повіту (хутір, закладений на землях поміщиків Тарковських, І.Тобілевич назвав іменем першої дружини. Нині він є історико-культурним заповідником) – з І. Карпенка-Карого зняли гласний нагляд. Він вступив до трупи свого брата Миколи Садовського, пізніше – до трупи іншого брата – Панаса Саксаганського – вступив до товариства українських артистів, написав комедію «Сто тисяч» – написав історичну трагедію «Сава Чалий», присвячену подіям гайдамаччини ХVІІІстоліття –1904 – створив власну трупу, написав п'єси «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море» – захворів, залишив сцену й виїхав на лікування до Берліну вересня 1907 року І. Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби в Берліні, куди їздив на лікування; поховано його на хуторі Надія. 15 вересня1907

«СТО ТИСЯЧ» «Сто тисяч» – новий значний крок на шляху творчого зростання І. Карпенка-Карого як комедіографа-сатирика Комедія стала першою сходинкою в зображенні великого ряду образів глитаїв, які намагалися розбагатіти за рахунок зубожіння більшості селян

«ХАЗЯЇН» Найкраща реалістична сатирична комедія «Комедiя ця дуже серйозна, i я боюся, що буде скучна для публiки, котра вiд комедiï жде тiльки смiху» ( Із листа І. Тобілевича до сина) Це комедiя нового типу, що покликана була показати, як ненаситна жадоба до наживи, що стає самоцiллю, перетворює багатiя на моральну потвору, робить з нього страшного хижака, який загрожує iснуванню iнших людей

«МАРТИН БОРУЛЯ» Нове явище в українській драматургії Висміявши поведінку свого героя, І. Карпенко-Карий утвердив здорову народну мораль щодо родинних традицій, ставлення людини до своєї рідної землі, свого родоводу, прадідівських коренів, праці, народних звичаї Головне – не титул, а вміння залишатися порядною високоморальною людиною у всіх життєвих ситуаціях

«САВА ЧАЛИЙ» Уроки трагедiï І. Карпенка-Карого, ïï злободенність полягають насамперед у тому, що i в момент ïï написання, i пiзнiше, навiть сьогоднi, вона закликає до єдностi народу, до єдностi ватажка й мас. Трагедiя, звертаючись до кожного з нас, навчає обдумувати кожен крок, кожний вчинок, нагадує, що невиваженi дiï можуть привести людину до горя, нещастя, до невiдворотного кiнця

ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ «...Чим він був для України, для розвою її громадського та духовного життя, се відчуває кожний, хто чи то бачив на сцені, чи хоч би лише читав його твори; се зрозуміє кожний, хто знає, що він був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література...» Іван Франко