Ліна Костенко Історичний роман у віршах МАРУСЯ ЧУРАЙ Її пісні як перло многоцінне, Як дивен скарб серед земних марнот.

Тема уроку. Ліна Костенко. Роман у віршах "Маруся Чурай". Історична основа твору, його сюжетна канва. Майстерність автора у змалюванні характерів. Трагічні картини важкого минулого українського народу. Художня вартісність твору.

Мета уроку: формувати навички та уміння аналізу роману у віршах, розкрити характери, проблематику твору; виховувати старшокласників у дусі поваги до минулого та гордості за свій народ, формувати високі моральні якості на прикладі героїв роману. Тип уроку: комбінований. Обладнання: Портрет та твори Ліни Костенко, роман "Маруся Чурай", мультимедійна презентація, запис пісні Засвіт встали козаченьки".

Роман у віршах одна з найскладніших літературних форм, суть якої полягає в тому, що у великому художньому полотні епічний спосіб зображення життя через систему подій і розгорнутий сюжет, через змалювання сформованих характерів поєднується з глибоким ліризмом віршованою, емоційно забарвленою мовою, з безпосереднім вираженням внутрішнього стану і почуттів автора. СЛОВНИК

Історична основа: історичні події, звязані з боротьбою народу за поновлення своєї державності (боротьба народу проти польської шляхти); Персонажі твору згадують далекі часи, коли на півдні України, за Дніпровськими порогами, зароджувалось українське козацтво, запорожці; Згадується перший гетьман українського козацтва Дмитро Вишневецький.

Фольклорна основа: За переказами, Маруся народилася у 1625 році у сім'ї козацького сотника Гордія. Після смерті батька, який у 1648 році був спалений як бунтівник у Варшаві на багатті, залишилася жити з матір'ю у Полтаві. В юності дівчина мала багато залицяльників, серед яких був молодий козак Іван Іскра, але своє серце вона віддала Грицю Бобренку, сину хорунжого Полтавського полку, з яким згодом таємно заручилася. Зі спалахом Хмельниччини у 1648 році Гриць вирушив на війну, обіцяючи повернутись. Дівчина чекала на нього 4 роки. Проте коли Гриць повернувся до Полтави, він вже не звертав уваги на Марусю, бо покохав іншу, Ганусю з заможньої полтавської сім'ї.

Зраджена дівчина не витримала втрати та вирішила отруїти себе зіллям, що вона таємно взяла у місцевої бабусі-відьми, але яке ненароком випив Гриць. Влітку 1652 року полтавський суд засудив Марусю до страти, але її було амністовано універсалом Богдана Хмельницького, який приніс Іскра, де зазначалося дарувати їй життя «за заслуги її батька та солодкі пісні». Для покути дівчина ходила на прощу до Києва, але повернувшись у 1653 році до Полтави померла у віці 28 років, не перенісши смерті коханого. Висновок: ці усні народні оповідки документально підтвердити не вдалося, бо судові акти Полтавського магістрату згоріли під час пожежі.

Кого ти любиш, Іване ? Мене чи свою пам ' ять ? Красива я була, правда ? Схожа на свою матір. Смілива я була, правда ? Схожа на свого батька. Співуча я була, правда ? Схожа на свій народ.

Тема роману: зображення нещасливого кохання Марусы та Грицька в поєднанні з широкою картиною життя України XVІІ століття. Ідея: незнищенність українського народу, глибока віра у його духовну силу і могутність. Герої: Маруся, Грицько Бобренко, полковий обозний Іван Іскра, Мартин Пушкар, козак Лесько Черкес, Галя Вашняківна.

Жанр: найбільший за обсягом твір Л.Костенко; історичний роман у віршах; цей жанр в літературі зустрічається не часто, класичним його зразком вважається Євгеній Онєгін О. Пушкіна. Сюжет - дві лінії (особиста та історична) – між собою тісно переплітаються. Композиція : роман складається з 9 розділів, різних за обсягом; загальне знайомство з розділами; перегляд діафільму.

Проблематика твору: вірність і зрада; митець і суспільство; пісня і народ;

Перший розділ « Якби знайшлась неопалима книга » у ньому йдеться про суд над Чураївною, зразу ж уводить нас у змістову суть роману, знайомить майже з усіма персонажами, які діятимуть у творі. У цьому розділі започатковані головні сюжетні та смислові лінії й починається досить активне розкриття характерів персонажів, яке продовжиться в наступних розділах. Головне завдання другого розділу « Полтавський полк виходить на зорі » у створенні важливого для роману художнього враження українського народу, який воює за свою волю. Мотив зображення полтавського полку, який вирушає в похід, є наскрізним у романі це свого роду постійний смисловий мотив. Він вирішений надзвичайно тонко немовби на музичному рівні і є одним із прихованих чинників цілісності твору.

Центральний розділ роману « Сповідь » поданий у формі спогадів («внутрішніх монологів», «потоку свідомості», «потоку почуттів») і несе основне навантаження в розкритті образу головної героїні твору. Зі спогадів Марусі Чурай ми дізнаємось про історію її нещасливого кохання, що подана на досить широкому соціально-побутовому й етнографічному тлі полтавського життя XVII ст. Четвертий розділ « Гінець до гетьмана » немовби розширює просторові межі роману. Ми вже бачимо не тільки Полтаву, але й більшу частину України. Таке розширення українського простору є важливим композиційним прийомом, що генерує ідею української державності, якою, по суті, пройнято весь роман.

П'ятий розділ « Страта » активізує читацьке сприймання твору через посилену драматизацію сюжету. Така драматична напруга більш доречна у -фіналі твору, проте Ліна Костенко поміщає її в середині, цілком справедливо розраховуючи, що увага читача, який сприймає доволі довгий роман у віршах, повинна стимулюватися розмаїтими засобами, у тому числі подібними моментами конденсованої драматичної напруги. Ункціональна роль шостого розділу « Проща » в тому, що він, як і четвертий розділ, виводить читача із суто полтавського матеріалу на матеріал всеукраїнський. Але в «Прощі» український простір розкривається поволі це неспішне, уважне споглядання. Мандрівний дяк, з яким подорожує Маруся Чурай, робить це споглядання осмисленим. Тому «Проща» є своєрідним інтелектуальним центром роману, бо саме в цьому розділі відбувається активне осмислення історії України, розмаїтих проблем її тогочасного життя. Цей розділ є дуже важливим для роману, бо без нього, на думку Г. Клочека, ми «мали б досить пристойний, з цікавим сюжетом історичний роман у віршах але не було б видатного, з поважним історіософським смислом твору».

Останні три розділи « Дідова балка », « Облога Полтави », « Весна, і смерть, і світле воскресіння » поєднані одним сюжетним стрижнем облогою Полтави польсько-шляхетським військом. Поетеса вводить у сюжет твору таку історичну подію для посилення історичності як жанрової ознаки роману, але в цих розділах також продовжується й завершується розробка основних образів. Вони набувають остаточної викінченості. Крім того, розділи надають роману мистецької якості, яку умовно можна назвати стереоскопічністю. Завдяки тому, що Ліна Костенко укрупнено показує якісь окремі моменти українських реалій ХУІІ ст. (наприклад, ту ж «дідову балку», самого діда-галерника, багато епізодів із побуту обложеної Полтави, яскраві картини весняного пробудження українського люду тощо), бачення XVII ст. стає глибшим, об'ємнішим, розмаїтішим стереоскопічнішим.

Трагедія зрадженого кохання, що є центральною в романі, визріває з нерівності душ Марусі й Гриця. Маруся перебуває у світі ідеального, у світі любові, пісні, творчості, волі; її силове поле це небо: Моя любов чолом сягала неба, А Гриць ходив ногами по землі.

Грицько ж, він міряв не тією міркою. В житті шукав дорогу не пряму. Він народився під такою зіркою, що щось в душі двоїлося йому. Від того кидавсь берега до того. Любив достаток і любив пісні. Це як, скажімо, вірувати в бога і продавати душу сатані.

Пам'ятник Марусі Чурай у Полтаві

«Маруся Чурай» Ліни Костенко, зауважував Михайло Слабошпицький, не просто наша обікрадена й поганьблена історія, не тільки художня енциклопедія життя українського народу середини XVII ст. Це історія, яка осмислює саму себе, мисляча історія. Це партитура вічних мотивів духовного буття народу... Якщо в національному письменстві є такі твори, як «Маруся Чурай», значить, воно не безнадійне, і не безнадійна доля того слова воно виживе й вистоїть у цьому складному й трагічному світі, який не має сентиментів до жодного народу».

Знов i знов пiднiмаються на боротьбу полки. I веде ïх уперед Марусина пiсня. I доки жива ця пiсня, доки є в Украïнi патрiоти, люблячi сини й дочки, доти жива i сама краïна.