Драматургічна і поетична спадщина, згідно «шекспірівського канону» (першого повного видання творів Шекспіра, здійсненого у 1623 р.) складається з 37 пєс, 154 сонетів та двох поем «Венера і Адоніс» і «Знеславлена Лукреція». Всі драматичні твори Шекспіра написані білим віршем з використанням прози. Поєднання віршів і прози є характерною рисою шекспірівської драматургії, зумовленою як художнім матеріалом, так і естетичними завданнями. Шекспір. Портрет роботи невідомого художника,17 ст.

Етапи творчості Творчий шлях Шекспіра традиційно поділяють на три періоди. До першого періоду («оптимістичного») – рр. – відносять драми-хроніки (9), комедії (10), трагедії (3), обидві поеми «Венера і Адоніс» (1592), «Знеславлена Лукреція» (1593), сонети (154) та інші вірші. Другий період («трагічний») pp. Цей час називають «періодом великих трагедій». Третій період («романтичний») – pp. – був не дуже плідним, зате своєрідним. У цей час були написані « Цимбелін», «Зимова казка», «Буря», «Перікл». Твори цього часу визначають як трагікомедії або романтичні драми.

Перший період Хроніки, з яких Шекспір розпочав свою творчість, були популярним жанром у його попередників і сучасників, бо вони відповідали зацікавленості публіки до своєї історії і політичних проблем сучасності у період напруженої боротьби Англії з Іспанією. Одна за однією з'являються драми-хроніки, особливістю яких є вміння драматурга масштабно змалювати епоху живими і яскравими барвами, поєднуючи соціальне тло з долею конкретних персонажів: «Генріх VI, частина 2» (1590), «Генріх VI, частина 3» (1591), «Генріх VI, частина 1» (1593), «Ричард III» (1594), «Ричард II» (1595), «Король Джон» (1596), «Генріх IV, частина 2» (1597), «Генріх IV, частина 2» (1598) і «Генріх V» (1598). Шекспір. Сонети. Лондон, 1809 р.

Паралельно з хроніками Шекспір створює низку комедій: «Комедія помилок» (1592), «Приборкання норовливої» (1593), «Два веронці» (1594), «Марні зусилля кохання» (1594), «Сон літньої ночі» (1595), «Венеціанський купець» (1596), «Багато галасу даремно» (1599), «Віндзорські витівниці» (1598), «Як вам це подобається» (1599) і «Дванадцята ніч» (1600), а також три трагедії: «Тіт Андронік» (1593), «Ромео і Джульєтта» (1594) і «Юлій Цезар» (1598). Загальний характер творів цього періоду можна визначити як оптимістичний, забарвлений радісним сприйняттям життя у всій його розмаїтості, вірою у торжество розумного і доброго. Гуманістичним пафосом позначені також поеми і сонети, які відкривають реалістичністю своєї поетики новий етап у розвитку поезії Ренесансу.

Другий період Другий період творчості Шекспіра ( pp.) позначений заглибленням поета в аналіз трагічних суперечностей людини, які з усією силою виявились під кінець Ренесансу. Навіть три комедії, написані в цей час, («Троїл і Крессіда» (1602); «Кінець діло вінчає» (1603); «Міра заміру» (1603) мають характер трагічного світосприйняття. Драматургічний геній Шекспіра найповніше проявився саме в трагедіях цього періоду: «Гамлет» (1601), «Отелло» (1604), «Король Лір» (1605), «Макбет» П606), «Антоній і Клеопатра» (1607), «Коріолан» (1607), «Тімон Афінський» (1608). В них Шекспір відобразив кризу ренесансної доби, показав занепад високих ідеалів у суспільсті. Перше Фоліо Шекспіра

Третій період Третій, романтичний період, який охоплює роки. В цей час він створює чотири трагікомедії, або романтичні драми: «Перікл» (1609), «Цимбелін» (1610), «Зимова казка» (1611), «Буря» (1612) і історичну драму «Генріх VIII». В трагікомедіях панує атмосфера казково-фантастичного, в них добро і справедливість завжди перемагають сили зла. Так «цар драматичних поетів» до останнього свого твору залишається вірним світлим ідеалам гуманістичного мистецтва Ренесансу. Прижиттєвий портрет Шекспіра, 1610 р.

Шекспірівське питання Ця проблема стосується саме авторства шекспірівських творів. Сучасники Шекспіра не сумнівалися в його авторстві, але скупість біографічних відомостей про драматурга згодом дала поштовх до припущень, що автором знаменитих п'єс був не актор Шекспір, а якась інша людина, котра з певних причин не хотіла підписувати п'єси своїм іменем, а домовилася з актором Шекспіром, щоб він видавав ці твори за свої. Хто ж їх автор сам Вільям Шекспір чи хтось інший? Герб з девізом роду Шекспірів: Non Sanz Droict фр. – «Не без права»

Сумніви щодо авторства Шекспіра почали висловлюватися ще у XVIII ст., а в XIX ст. існували уже цілі монографії, в яких розгорталися антишекспірівські гіпотези. У 1772 р. англієць Г. Лоренс уперше відкрито висловив думку, що Шекспір був певного роду фікцією, а пєси, які ставилися під його імям, писав хтось інший, а саме – філософ Френсіс Бекон. Найгрунтовнішею працею того ж ряду є книжка американки Делії Бекон Викриття пєс Шекспіра (1857), де стверджується, нібито цим імям прикривалася група акторів, найславетнішими з яких були Бекон і мореплавець сер Уолтер Ралей. У «шекспірівському питанні» закріпилися два напрями: беконівська і ретлендівська теорії. Шекспір. Портет роботи невідомого художника

На сьогодні налічується 58 претендентів, серед яких фігурують такі імена як філософ Френсіс Бекон, лорди Саутгемптон, Ретленд, граф Дербі і навіть королева Єлизавета та інш. Портрет В. Шекспіра

Остання версія авторства шекспірівських творів зявилась у 2004 році. Вона найбільш аргументована та доказова і належить ученому секретареві Шекспірівської комісії при Академії наук Росії Іллі Гілілову, який виклав її в книзі Гра про Вільяма Шекспіра, або Таємниця Великого Фенікса. Спираючись на численні матеріали і нові знахідки, він доводить, що за імям Шекспіра криється блискучий молодий аристократ граф Ретленд, близький друг лорда Саутгемптона.

Ретленд був всебічно обізнаною людиною: він вчився в Падуанському унівнрситеті, в списках якого за 1596 рік разом з його іменем значаться імена Розенкранца і Гільденстерна, виведених пізніше в трагедії Гамлет; вчився в Кембріджському і Оксфордському університетах; виконував королівські доручення при королівських особах. За І. Гіліловим, Ретленд використовував спритного актора Шекспіра, щоб передавати свої пєси у театр. Зі смертю графа в 1612 році завершується і творча діяльність Шекспіра, який у цьому ж році покидає Лондон і більше нічого не пише.

Хто є Шекспір? Чи був він? Білі руки підводять вчені – їм бракує слів. Чи був він – той актор, Чиї перуки Вкривали наймудрішу із голів? Хто є Шекспір? А що таке безсмертя? А як сонети збурюють світи? Митцеві часом необхідно вмерти, Аби своє безсмертя віднайти… Художник перепони днів ламає, Якщо на світі гідно він прожив. Є дійові особи і немає На світі непричетних глядачів. Високі думи час собою значать. Стають вони мов пасмо вічних гір. Був Гамлет. Був народ англійський. Значить, Напевне був Шекспір. Театр Глобус часів В. Шекспіра Віталій Коротич