Т ворчий проект

Паспорт проектної роботи Керівники: Вовчук Наталія Леонідівна – вчитель початкових класів; Костів Яна Михайлівна – вчитель початкових класів; Івашко Наталія Йосипівна – вчитель музики. НВК Загальноосвітньої школи-ліцею 23 Прикарпатського національного університету ім.В.Стефаника м. Івано-Франківськ Тип проекту: пізнавальний. Жанр проекту: творчий. Учасники проекту: учні початкових класів. Тривалість проекту: довготривалий

Мета: збагатити знання учнів про чудодійні обереги нашого життя – квіти; формування громадянина-українця засобами виховання особистості елементами народознавчого характеру; виховувати інтерес до рослин-символів, розвивати художні та творчі здібності; продовжувати пізнавальні інтереси до історії та культури свого народ. Завдання: ознайомити учнів з національною культурою, піснями, віршами, легендами про квіти, виховувати в учнів почуття гордості за свою Батьківщину, любов до пісні, продовжувати і примножувати традиції свого народу. Види діяльності: добір матеріалу: легенд, оповідань, віршів, пісень, загадок, прислівїв про квіти; відбір малюнків, фотографій; виготовлення новорічного віночка; заготовка матеріалу для гербарію, оформлення альбому – гербарію; проведення свята Український віночок.

Квіти – постійні супутники нашого життя. Вони на клумбах, у кімнатах, вони на вишиваних рушниках. Засушеними їх кладуть за образи, з них роблять напої, відвари, настоянки. Віддавна вони були для людини символом їх почуттів, думок. Про них складали легенди, оповідання,їх оспівували у піснях, поемах… Квіти завжди, а тим більше у часи давні, мали ритуальну значимість, яка нині згадується в обрядах, особливо родинних. Мова квітів стає відомою у Франції, Англії, поширюється по Європі. А що буде коли сплести квітку до квітки?... Допомогти учням зрозуміти мову квітів, їх символіку; розповісти про історію квітів з легенд, оповідань; виховувати почуття прекрасного через сприйняття довкілля; почуття власної гідності; збагатити народознавчі знання; розвивати естетичні та творчі здібності.

Давним-давно, коли Земля мала тільки сіре та зелене вбрання, Веселка піднялась дуже близько до Сонця і почала танути. Її кольорові краплі пролилися вниз – так зявилися на Землі квіти, кущі. І скільки змішалося барвистих відтінків Веселки, стільки втілилося їх у забарвленні рослин.

Легенда про подорожник Жив на світі старенький дідусь. Про нього йшла слава, що він володіє живою водою. В той час помирав царський син, ніхто не міг його вилікувати. Тоді придворні розповіли про дідуся-знахаря. Цар наказав його привести до палацу. Старий погодився вилікувати царського сина. Але поспішаючи на допомогу, впустив посудину з живою водою. Знахар впав на землю і гірко заплакав. Раптом він побачив, що на місці пролитої води проглянула з землі рослина, яка промовила: Я забрала твою живу воду. Бери мене і спасай хворих. І дідусь вилікував царського сина. Легенда про ромашку У бідної жінки захворів син. Грошей на ліки в неї не було і вона ходила по степу і збирала всі рослини, які хто порадить. Одного разу вона зустріла бабусю, яка несла в руках пучок білих пахучих квітів. Почувши про горе матері, бабуся простягла ій квіти: Зроби з них відвар і напої синочка. А як же звуться ці квіти? - запитала жінка. Як вилікується синок, то й назвеш їх ім'ям свого сина. Хлопчика звали Романом, тож мати, напуваючи його відваром, промовляла: Пий, синочку, ромашку і будеш здоровим!.

Легенда про безсмертник Був час на землі, коли поміж квітами почалися незгоди. Запишалися Лілія, Тюльпан, Півонія, Нарцис, Троянда, що тільки вони потрібні людям, бо приносять їм насолоду своєю красою і незрівнянними пахощами. Нащо засмічувати землю отим сміттям: Любистком, Волошками, Барвінком, Деревієм, Незабудками. Ні вигляду, ні запаху. Вся земля має цвісти нами, категорично розсудили пишні квіти. Почалася справжня квіткoвa війна, і багато квітy назавжди пропало з лиця землі. Зібралися якось післанці всіx квіткових родів та й пішли до Бога на раду. Кожний доказував Богові свою правоту. Суперечкам не було кінця. Одні брали красою, а інші лікувальними властивостями. Лише одна безіменна квіточка сиділа мовчки і не обзивалася навіть словом. Вислухав yсіx Бог, а тоді звернувся до тої Квітки: А ти чого мовчиш? Хіба тобі байдуже до тої суперечки? Мeні гіpкo слухати оту хвальбу. Раз ми є на землі, значить, має бути на ній місце yсім нам. Ми Твоє творіння, Святий Боже. Бог згідливо хитав головою. Мене турбує інше, продовжувала безіменна скромна квіткa. Ти дав нам, Господи, дуже короткий вік. Дуже короткий час милуємо ми своєю красою людей. Прийде зима, і сумно людям без нас. Продовжи нам вікy, Господи, щоб ми могли служити людям цілий pік. Бог, схвильований такою любов'ю цієї маленької квіточки до людей, спитав: А як звати тебе, мудра Квіточко? Нема в мене імeні, Господи. Імeні немає, а пхаєшся до Бога з порадами, кричали пишні квітки. Буде тобі ім'я, сказав Бог. Віднині і довіку бути тобі Безсмертником.

БАРВІНОК Жили колись давно чоловік з дружиною у любові і злагоді. А найбільшою потіхою для них був їхній синочок на імя Бар. У скорому часі виріс він гарним парубком. Багато дівчат мали собі на думці віддатися за нього. Сохло серце за Баром у однієї дівчини, котра мала за маму відьму. Посватався Бар до іншої, котра називалась Вінка. Ніяка ворожба відьми не могла розбити того кохання. І ось прийшов день весілля. Щасливі молодята стояли на воротах для батьківського благословення і чекали тієї хвилі, щоб піти до святої церкві до шлюбу. Аж тут казна-звідки ворожка зі своєю дочкою. Ворожка стала перед молодими, проголосила своє прокляття і окропила їх чорним смердючим настоєм якогось зілля. За хвилю на місці, де стояли Бар і Вінка, вже нікого не було. Кинулися люди до ворожки, а вона махнула руками і злетіла чорною вороною. Кинулися до її дочки, а та злетіла до хмар сірою галкою. Впала матінка Барова на те місце, де стояв її син, і скропила землю слізьми. І сталося диво: на очах у всіх із землі проросло зелене зілля, уквітчане дрібненьким блакитним цвітом... А назвали його Барвінком. І тягнеться він до хат, до батьківських могил. Кожна дівчина вплітає його у свій весільний вінок. НЕЗАБУДКА Коли Господь створив світ і дав імена всім творінням, то випадково забув назвати одну маленьку квіточку, яка росла на березі струмка. Тоді обділена квітка підійшла до трону Всевишнього і попросила і її не забути, дати імя. На це Господь відповів: Тебе я не забуду, не забудь і ти Мене. Імя твоє віднині Незабудка.

Про Ружу, Мальву і Півонію Колись ці гарні квіти були дівчатами-сестрами. Вони славилися як лікарі від хвороб серця. Але брались лікувати тільки тих людей, які не вчиняли зла людям. Одного разу серед ночі постукав хтось до них у двері. Хто там? А чи тут живуть дівчата-красуні, що всіх лікують, здоровя дають? Тут. То впустіть, бо гину! А ти хто будеш? Вітер. Зимовий Вітер. Той, хто гори верне, страху наганяє і людей від сонця оберігає. А чи подієш ти нам шкоди? Ні! Відчинили дівчата двері, і влетів до хати Вітер-вітрисько. На що скаржишся? Втрачаю сили. Не маю змоги з Морозом змагатися! А добре серце маєш? спитала Ружа. А що таке серце? озвався Вітер. Дівчата перезирнулися. А чи зробиш ти щось добре людям? А що таке робити добро? далі дивувався Вітер. Твою хворобу ми не можемо лікувати. Але ж я хворий! Ми допомагаємо тільки добрим людям, стояли на своєму дівчата. Тоді дмухнув Вітер на сестер, і стали вони замороженими квітами. Навесні люди висадили їх у землю: мальву коло вікон ближче, півонію усаду коло джерельця, а ружу коло воріт до сонця. Так і ростуть сестри, милують красою людей.

Легенда про калину Гуляли край села сестричка з маленьким братиком. Глянув Івасик на небо - аж чорні хмари по небі пливуть - татари на село йдуть, позвав сестрицю. Та сховала Івасика на високій вербі, а сама побігла в село, оповістити. Але наздогнали дівчину татари, стяли голову і кинули в лісі край болота, то де краплини крові впали - виріс гарний кущ. І навесні нагадував він дівчину - білим цвітом, і восени, - кетягами ягід червоних, як серце дівоче гаряче. Нарекли люди той кущ калиною і щиро за ним наглядали - то по всій землі калина розселилася, біля кожної хати. ВОЛОШКА Одного разу небо докоряло рослинам хлібного поля за невдячність: Усе, що населяє землю, складає мені подяку. Квіти шлють пахощі, ліси – таємничий шепіт, птахи – чарівні співи, лише ви стоїте вперто і мовчите. - Це неправда, ми зовсім не невдячні. Ми прикрашаємо землю морем зелені, і в нас немає іншого способу висловити свою вдячність. Ми не можемо піднестись до тебе, дай нам таку змогу, і ти відчуєш нашу ласку і любов. - Гаразд, - відповіло небо. – Ви відчуєте ласку і любов небес, я зійду до вас. І небо наказало землі виростити серед колосків сині квіточки, шматки його самого. Відтоді серед хлібного поля квітнуть квіти, а колосся хилиться до них і шепоче найніжніші слова любові і поваги.

Мак Коли Господь створив землю, тварин і рослини, всі були щасливі, окрім Ночі. Як не старалася вона за допомогою зірок і жучків, що світяться, розсіяти свій глибокий морок, дуже багато краси природи вона приховувала, чим всіх відштовхувала від себе. Тоді Господь створив Сон, сновидіння і марення, і разом з Ніччю вони стали бажаними гостями. З часом в людях прокинулися пристрасті, одна людина навіть задумала убити свого брата. Сон хотів зупинити її, але гріхи цієї людини заважали йому підійти. Тоді Сон в гніві увіткнув свій чарівний жезл в землю, а Ніч вдихнула в нього життя. Жезл пустив коріння, зазеленів і, зберігаючи свою зухвалу, сон силу перетворився на мак.

Оповідання та казки про квіти Чиї квіти найгарніші? Одного разу засперечалися пори року – чиї квіти найгарніші? Тупнула чобітком Весна – і де сніг лежав,- струмки задзюрчали. Зазеленіла травиця. Земля вкрилася підсніжниками, пролісками, квітами мати й мачуха, нарцисами… -Мої квіти – найкращі,- мовила Весна. -Ні,- заперечило Літо, - твої квіти Весно, гарні, а мої гарніші. -Змахнуло Літо сонячним капелюшком – в враз заквітчало ліс і поле. Зітхне вітер – і дзвоники співають. З духмяної конюшини збирає солодкий сік джміль. Різнобарвям квітнуть долини, гаї, луки. Тут побачиш волошку, іван-чай. Ніжно визирають з трави зірочки гвоздики. Щедрі барви літа! Аж холодом від заздрощів війнула Осінь. І заблякли килими Літа. -Мої квіти не гірші, - так сказала Осінь і повела багряним рукавом. Зацвіли верес, цикорій, гусячі лапки. Вдруге кульбаба і конюшина розквітли… А що ж Зима? Засипала снігом і ліс, і луки, і поле. Снігом дороги й дахи вкрила, її квіти живуть за склом оранжереї: цикламени, бегонія, орхідеї. -Мій сад – зимовий, мої квіти в ньому – найкращі,- каже Зима. Отак і досі й сперечаються пори року – в кого квіти гарніші? Ігор Калинець

Ромашка Проклюнулась на леваді маленька ромашка. Навколо високі трави стоять. І всім їм до ромашки байдуже. Незатишно стало ромашці, й вона сумно похилила голову. Коли чує: хтось грає. Срібно так, солодко. Ворохнувся на ромашчиному стеблі один листочок, другий. Розплющила ромашка очі – аж то бджілка кружляє. Її крильця бринять, і від того – музика. Радіє зелена земля. Радіє синє небо. Ромашка підвела голову і розквітла: біла, біла ще й з крапелькою жовтогарячого сонця. І від того, що ромашка розквітла, літо стало ще краще. Мальви Палахкотять біля вікон животрепетним вогнем розвихрені мальви, по-дитячому стають навшпиньки, заглядаючи під самісіньку стріху… Ніхто не знає, коли й хто посадив їх на сонячному причілку. Здавалося, вони тут були завжди. Мати кажуть, що мальви ті посадила колись давним-давно ще бабуся в свої дівочі літа… До пишного розмаїття мальв усі давно звикли, і стали вони невідємною частиною родини. Щороку ранньою весною з-під землі зявлялося зелене пагіння, за кілька ночей воно виростало вище призьби, привітно заглядало у вікна… Вечорами, коли спадала літня спека, мальви стояли урочисто серед золотого надвечіря, тихо виграючи свою чарівну пісню… І тоді стара хата ставала надзвичайною, дивилася святково-усміхнено, бо вбралася вся в прекрасний живий вінок. Казкові палаци не можуть зрівнятися з селянською оселею, що спинилася зачаровано серед буйноти барвистих мальв. (за І. Цюпою)

Казка Сонце, сонечко та соняшник Починався літній день. На листі дерев переливалися всіма барвами райдуги крапельки роси. Співали птахи, тягнулися квіти до Сонця, а над ними басовито гудів Джміль: - Ж-ж-жарко... Йому й справді було жарко. - Ж-ж-жорстоке Сонце, ж-ж-жорстоке. Почуло Сонце та й каже: - Кожен день я проміння на землю посилаю, щоб черешні скоріш дозрівали, щоб пташки співали, щоб діти смаглявими ставали, а він... він мене жорстоким назвав. Образилося Сонце та й сховалося за хмару. Похмурно на світі стало, квіти пелюстки згорнули, птахи замовкли, мурахи входи та виходи своїх домівок закривати почали. - Що робити? Що робити? Як без Сонечка нам жити? - зашепотіли Дерева. - Я тут, ось я, - сказав хтось тоненьким голоском і всі побачили маленького, червонокрилого жучка, якого й справді Сонечком звали. - А ти можеш землю зігрівати? - спитали Дерева. - Ні. - А можеш так зробити, щоб черешні поспіли? - А щоб діти засмагли? - І цього не вмію, - зітхнуло Сонечко, - я тільки попелиць знищую, червців, кліщиків па-вутинних та інших дрібних шкідників. - І за це тобі, Сонечко, спасибі, - вклонилися Дерева і знов зашепотіли: - Що робити? Що робити? Як без Сонечка нам жити? - Може, я зумію допомогти? - спитав Соняшник. Він теж був на Сонце схожий: кругла голівка у жовтогарячих променях. - А ти можеш землю зігрівати? - спитали Дерева. - Ні. - А зробити так, щоб черешні поспіли? - Ні. Не мо-жу... - А щоб діти засмагли? - І цього не вмію, - тихо мовив Соняшник, - я тільки насінням людей годую. - Це ж добре! Спасибі тобі, Со-няшнику, - вклонилися Дерева. А Джміль знов гудів. - Ж-ж-жаль, квіти пелюстки згорнули, ж-ж-жаль. - Жаль! - обурилися Дерева. - А хто Сонце образив, хто його жорстоким назвав? Все ти, все ти, Джмелю! Вони так розхвилювалися, так розгойдались, аж вітер знявся, Злякався Джміль, почав у Сонця пробачення просити: - Ж-ж-жити без тебе не можна, пробач мені, пробач. Виглянуло Сонце з-за хмари, посміхнулося привітно. Зраділи дерева, пташки защебетали, квіточки розкрилися, а Джміль над ними гудів: - Ж-ж-жарко.., але не дуже, але не дуже... Ірина Прокопенко

Віночок Квіти Квіточка до квіточки – Дітки маленькі, Ми сплетем віночок, Вставайте раненько, Ще й зав'яжуть стрічечки Підем у гайок – В тім віночку діти. Нарвем там квіток. Стрічечки яскраві, Віночки сплетемо, Стрічечки барвисті, Веснянки заведемо, У вінок вкраїнський Будем гаївки співати, Заплітають діти. Весну зустрічати. А.В. Хребтова А.В. Хребтова Спогад Вдихну повітря, що пахне тим духмяним цвітом, Який з дитинства пам'ятаю, як в садку, Так пахли чорнобривці, матіоли й незабудки, І запах лілії дурманив навкруги... Той час дитинства не вернути, Ті квіти, що під хатою росли, Посію, хай нагадують забуте, І знову мріями в дитинство віднесуть. Ромашки Розцвіли у лузі квіти І задумливо цвітуть. Там, у лузі, біля річки, Діти з них вінок сплетуть. Будуть діти - наче квіти, Як калинонька в цвіту, Будуть землю прославляти Україну дорогу!

Різнобарвя Квіточки красиві Лагідні і милі, Різнокольорові: Білі і червоні, Жовті і блакитні, Он - рожеві квітнуть. Ми сплетем віночок - Станем у таночок. Квіти Поле гарне і красиве - Ось цвіте ромашка. Мак, волошка і кульбабка Поле - мов загадка. Ясне сонце угорі Лагідно сміється. Йдуть у поле косарі... А я в школу - вчиться. Квіти Різнобарвні квіти Квіти в полі, квіти в лісі Квіти у вазі стоять різнобарвні, Різні є вони. Квіти у вазі стоять різнобарвні, Квіти, мабуть, так, як діти Я їх для мами нарвала в саду Ждуть тепла й весни. Разом їх склала, не знявши росу. Ну, а поки ще під снігом Росою виблискують квіти у вазі, Заховались квіти. Немов у тій вазі букет із алмазів. Намалюєм квітку з братом – Мама побачила квіти красиві Подаруєм мамі. Вони їй здалися цвітом калини. А весною оживуть До мами долинув запах цих квітів, Ліс, поля і ріки. Квіти від дочки - найкращі у світі. Зацвіте усе кругом, Й будуть знову квіти. Білі, жовті ще й рожеві Швидко зацвітуть. А дівчатка підуть в поле І вінки сплетуть.

Квітковий бал На лужку, у танку Квіти танцювали. А коники-стрибунці На скрипочці грали. Закружляла у танку Квіткова родина: Мак з ромашкою гопак Витинали сміло. А дзвіночок, а дзвіночок Так до танцю припадав, Що старий будяк всміхнувся: Оце квітка, оце так! А барвіночок стелився, До волошечки горнувсь, Наче трішки закохався, Але ж був квітковий бал! Дзвіночки Ввечері, коло віконця, Коли нічка наступа... Розцвіли в саду дзвіночки Й дружно стали в три ряда. З сонними квітками Стали розмовляти, Про весну малятам Казочки читати. Казочки читали. Веснянки співали. А на ранок, з квіточками, Весну зустрічали! У саду У саду, мов ті жарини, Пломенять жоржини. Вогняні, червоні квіти Розпустились пишні. А над ними щедре літо - Спілі-спілі вишні. Пролісок Як Благовіщення весни Ця квітка чиста, сніжно-біла, Мов янголятко склало крила У тихім позимовім сні: Ледь-ледь од подиху тремтять Замружені тендітні вії, Легесенько довкола віє Цнотливий, свіжий аромат. Люблю цю квіточку ясну У мареві зеленкуватім - Маленьке чудодійне свято. Благословення на весну.

Українські квіти Вийшли зрання на гуляння Українські діти, їх стрічали і вітали Українські квіти. Ось волошки, сонні трошки, Синім шовком шиті, Ясноокі, чисто вмиті, Розбрелись по житі. Ось рожева конюшина, А на ній і комашина, Що, недивлячись на ранок, їсть солодке на сніданок. А чиї ж то голосочки? То видзвонюють дзвіночки. То вони, як телефон, Розганяють квітам сон: «Дзень-дзень! День! Вставайте, квіти: Йдуть до нас веселі діти!» Чути голосок ромена: Не торкайтеся до мене: Я в недільному вбранні, Всі пелюстки випрані! На горбочку мак В шапці, як козак. Він яскравий, як вогонь, А бундючний - Бог боронь! Вміє задаватись так Тільки ще будяк! Там росте холодна м'ята (Добре пахне, як пом'яти). Там шовковая трава Щось шепоче, як жива. А з травички - ніжні личка: То вже - «братик-і-сестричка», У тих самих кольорах, Що на наших прапорах. Розбрелись по полю діти Більші, менші і малі Молоді яскраві квіти Української землі.

Квіти України А у нашому садочку Квітнуть квіти в холодочку, Матінка їх доглядає, Кожний вечір поливає. Ось стоїть, мов на сторожі, Соняшник стрункий та гожий, Рожа по драбині пнеться, Біля неї бджілка в'ється. Під віконцем пахне м'ята Оксамитна, пелехата, І барвінок невеличкий - На весілля для сестрички. Незабудок два рядочки Насторожили листочки, А на кущику в куточку Пахнуть китиці бузочку. Хто лиш гляне, той зрадіє, Сонечко скрізь віти гріє. Щастя в наш садочок лине, Це ж бо квіти України Червоний мак Певно, знає з вас усяк, Хто бував у полі, Що червоний гарний мак Там росте на волі. Й на городах, на грядках І в малих садочках Червоніє квітка та, Гарна на віночки. Волошки Ми ходили в поле зранку - Я, Богданчик і Оксанка. І у житі між стеблинок Назривали волошинок. І мені здалося трошки, Що синесенькі волошки Під промінням сонця зранку, Ніби очі у Оксанки. А Богданчик гордовито Нам промовив:- Стигле жито І волошки світло-сині – То мов прапор України.

Ой, хрещатий барвіночок Рясно як цвіте! Не журися, люба мамо, Бо дочка росте! Ти стелися, барвіночку, У нас у садку: На купальського Івана Буду я в вінку... Я з дівчатками надвечір Вийду до води, Мій вінок на сині хвилі Я пущу пливти. Пливи, пливи, мій віночку, Барвінковий цвіт, У далекий, невідомий, У казковий світ. Пливи, пливи, мій віночку, Рівно по воді: Все, що я не загадаю, Збудеться тоді. *** Під віконцями На сонці У весняному саду У земельку, Як в постельку, Я насіннячко кладу. Сонце, смійся! Дощик, лийся! Линьте, краплі, до землі, Щоб на грядках У зернятках Крапли паростки малі. Прийде літо, будуть квіти. Будуть в мене восени У віночку на голівці Чорнобривці запашні.

Квіти Муз. О.Злотника Сл. О.Вратарьова Український віночок Муз. В.Кленца Сл. М.Катрича В зеленолистому саду, Зробила я віночок В липневих травах кучерявих Із квітів та стрічок, Розквітли квіти на виду - Піду в нім танцювати Такі духмяні і яскраві. Веселий гопачок. Вони як «ноти чарівні», Приспів: Які гойдає теплий вітер. Віночок український А там, де квіти, там пісні, У райдужній красі. Пісні, які співають діти. У нього в нашій школі Закохані усі. Приспів: Квіти, квіти, квіти, Хоч квіти паперові, З вами завжди літо – Та їхні кольори І волошка синя, і червоний мак. Дарують гарний настрій Квіти, квіти, квіти, Всій нашій дітворі. З вами завжди діти Приспів. Я лагідно торкаю Розквітли айстри восени, Цю ніжність і красу. А потім сніг упав на віти. Свою веселу вдачу І на холодному вікні До кожного несу. Морозний день малює квіти. Приспів. Проміння сонця виграва В пелюстках золотих і світлих, Немов уже пройшла зима, І знову повернулось літо.

Лист зелений не пропав, а під снігом задрімав, щоб у синю сукенчину одягнуть весняну днину. (Барвінок) У матінки-квіточки лиш блакитні діточки. З жита виглядають, літечко вітають. (Волошки) Із перлин разочок, зелений листочок. Аромат духмяний тішить ліс весняний. (Конвалія) Не оса, а жало має, не вогонь, а обпікає. Коли йдете в ліс гуляти, обминіть її, малята. (Кропива) Квітень жовту фарбу взяв, моріжок розмалював, і з-під пензлика розквітли, наче сонце, диво-квіти. (Кульбаба) Одяглась у біле плаття, примостилась на лататті, задивилася у воду на свою дівочу вроду. (Лілія) Що за диво-дивина в житі квітка є одна? Пала, мов ліхтарик, червоний кіптарик. (Мак) Дуже скромна і тендітна, серед квітів непримітна. Та якщо в руці помяти, то умить впізнаєш … (Мяту).

Перша квіточка весняна тихо під сніжком куняла. Дмухнув вітерець тепленький, і зявився цвіт біленький. (Підсніжник) Наче сонце, серединка, пелюстків біла хустинка. Знає бджілка і мурашка, звуть цю квіточку … (Ромашка). Як прийде до нас весна, зеленіє скрізь вона, а як осінь надійде зжовкне враз і пропаде. (Трава) Фіолетові фіранки у світлиці та на ґанку. Фіолетові малята весну люблять зустрічати. (Фіалки) Із малої цибулини виріс весняної днини, до нарциса привітався та на грядці запишався. (Тюльпан) У погожу літню днину він на варті біля тину, круглолицій та пригожий, і до сонця дуже схожий. (Соняшник)

Якщо вдень «парить», а з листя осокора чи клена капають сльози, треба чекати дощу. Якщо на вербових гілках виступає сік за день чекай дощу. Якщо насіннєва парасолька в моркви поникла скоро занегодиться. Перед дощем реп'ях розкриває свої колючки. Перед поганою погодою квітка-сон закривається і схиляє голівку. Квіточки мокрець стуляє поспішає дощ до гаю. Кульбаба парасолю складає і ховає то хмара суне дощова. Латаття не розкриває своїх квіток на негоду. Степові й лугові трави, пшениця, жито, ячмінь, кукурудза, огірки, помідори перед дощем «плачуть». Конюшина лиш розправить листя теплий дощик довго буде литися. Поникли квітки картоплі бути негоді. Перед негодою складає листочки квасениця.

Конвалія - квітка богині весни і освідчення в коханні. Маргаритка - квітка лицарів, кохання й ворожби. Лілія - емблема непорочності. Гвоздика - квітка крові, мужності. Незабудка - квітка вірності, символ весняної королеви. Волошка - простота, ніжність. Лавр - успіх, слава. Пролісок - ніжність, вірність. Троянда - кохання, здоров'я. Тюльпан - освідчення в коханні. Фіалка - сором'язливість, лагідність, скромність. Мальва - краса, холодність. Нарцис - гордість, самозакоханість. Півонія - довголіття. Дзвоник польовий вдячність. Мак – краса, молодість. Айстра - сум.

Січень - гвоздика. Липень - козолист. Лютий - фіалка. Серпень - гладіолус. Березень - нарцис. Вересень - айстра. Квітень - горошок пахучий. Жовтень – календула. Травень - лілія. Листопад – хризантема. Червень - троянда. Грудень – нарцис

Найкращою оздобою голови дівчини є вінок. Наші дівчата плетуть собі вінки з квітів маку, синіх волошок, білого ромен-зілля, чорнобривців та дикої рожі... У плетенні вінків нашими дівчатами досягнено не меншого мистецтва, як у вишитті, тканні та мереживі. В залежності від індивідуальних здібностей, дівчата так комбінують барву і форму квітів у вінку, що вінок стає мистецьким твором і підкреслює красу дівочого обличчя. Так наші дівчата в Україні завжди роблять: плетуть собі вінки з живих квітів «до лиця»! Зимою ж, коли не¬має квітів, перев'язують волосся, повище чола, червоною або блакитною стрічкою. Паперових вінків та ще кепсько зроблених ніколи собі на голову не клали... Правда, вінки з паперових та воскових квітів були колись в старій Україні, плели їх черниці православних манастирів і продавали на київських базарах, але то були мистецькі вироби, твори справжніх митців. «Київські вінки» так вони називались серед дівчат і близьких, і далеких околиць Києва купувалися тільки перед шлюбом, як шлюбні вінки. Купуючи «київський вінок», дівчина теж вибирала собі «до лиця», який-небудь не брала. З яких би квітів вінок не був, живих чи штучних, він повинен бути невисокий і охайно прилягати до голови. Строкаті ж, дуже високі вінки негарні.. Вінки з квітів пасують тільки до свіжого, справді дівочого обличчя, а молодицям хустка до лиця! Вінок з квітів не тільки оздоба, це ще й свідоцтво дівочости. Молодиця і «покритка» не сміють класти на свою голову вінок. Такий звичай є не тільки в нас, українців, а в усіх слов'ян. З літературних джерел знаємо, що в 977-му році чехи підняли ціле повстання проти своєї княгині Дубравки тільки тому, що ця княгиня, будучи старою бабою, відважилась на свою голову покласти дівочий вінок. Отже, і для княгині не було винятку з цього суворого правила. Вінок з живих квітів захищав колись дівчину від напасників. Народ вірив, що дівчина, маючи на своїй голові вінок, володіє чарами, якими вона могла тяжко карати кожного напасника.

Від нечистої сили... Вінок захищав дівчину і від «лихого ока» та від нечистої сили. Ось чому напередодні Святого Юрія, на Зеленому тижні, в ніч під Івана Купала (часи, коли, за народнім віруванням, бродять тіні мерців, бігають мавки, з води на берег виходять русалки, з'являється на землі всяка «нечиста сила», що може пошкодити дівчині) дівчата не скидають з голови вінків. Щоб посилити захисну силу вінка, дівчата вплітають поміж квіти часник, полинь та любисток зілля, яке саме собою має чарівну силу проти всякого «чортовиння». Весільні вінки : В українському народньому весіллі вінок відіграє ту ж ролю, яку в інших народів відіграє біле покривало: «фата» по- московському, чи «вельон» по-польському. Це покривало повинно було охороняти «молоду» від «поганого ока». У нашому звичаї цю ролю виконує вінок з «хрещатим барвінком», символом тривалого кохання. Напередодні весілля у «Дівич вечір» дівчата сходяться на останню вечірку до хати «молодої». Там вони співають ритуальних пісень, виплітаючи весільні вінки. Першою, від імени «молодої» (сама «молода» на весіллі не співає) співає старша дружка: Вийте, дівоньки, собі й мені Собі звийте з рути-м'яти, Мені звийте з барвіночку... Зелений барвінок символ тривалого кохання. Навіть куповані на базарі «київські вінки» перевивалися зеленим барвінком.

Вінок відданості Його виплітають з любистку і волошок. Основою вінка є волошки, а поміж ними вплітають квітучий любисток. Колись давно, повідають люди старшого віку, жили в Україні два птахи: Любисток і Волошка. А що були вони дуже гарними від природи, то люди винищили їх до пня. Знайшли собі притулок у гущавнику гаю останні двоє з тих пташенят, і недоля здружила їх настільки, що всі ставили їх у приклад. - Дай Боже вам такої злагоди і відданості, як у Любистка і Волошки, - благословляли у життя матері своїх дітей. До кінця своїх днів вчили Любисток і Волошка всіх любити й оберігати одне одного, шанувати, бути щирими у розмовах. А як померли, то проросли двома пахучими квітками. Дорогі вони нам не тільки за красу. Ними миють волосся, купають немовлят, освіжають помешкання. Колись дівчата дарували вінки з любистку і волошок коханим у хвилю розлуки. І возив козак такий засушений віночок у шовковій хустці коло серця по далеких світах. Але скільки б не носила його недоля по світу, він твердо знав, що його чекають, про нього пам'ятають, його кохають. Чернечий вінок Його готує своїми руками дівчина, яка ступає на стезю служіння Богові, тобто готується до чернечого постригу. Колись давно у черниці йшло чимало люду, бо сплюндрована Україна була багатою хіба що на дітей-сиріт. Коли яка з дівчат зголосилася до черниць, то ввечері, перед її відходом, до хати збиралися дівчата. Кожна несла з собою білі лілії - символ чистоти. Дівчина- господиня у квітковому вінку і вишитому строю стрічала гостей. Відбувався обряд прощання Господньої нареченої з дівоцтвом. Останні світські пісні, останній танець. Тоді приходили старші жінки з родини і перевдягали дівчину у довгу темну сукню. Дівчата знімали віночок з дівчини і вкладали на голову вінок з білих лілій.

Вінок надії Цей віночок виплітали дівчата, яким не пощастило у коханні, або для того, щоб освідчитися в ньому нерішучому парубкові. В'язали вінок з волошок і польового маку. Волошка - символ простоти і ніжності, мак вселяє надію. Вважали, що любов прийде сама, коли такий вінок дівчина власноруч одягне на голову своєму обранцеві. Вінок розлуки Дарувала його дівчина парубкові у тому випадку, коли в них не складалася доля. Наприклад, ходив хлопець до дівчини, а тут почав стрічатися з іншою. Отож покинута дівчина виплітала вінок з первоцвіту і вересу. Перша квітка-символ кохання, що минає, друга - самотності і безнадії, що настає. Про значення такого вінка знали колись усі парубки. В іншій ситуації, коли причиною розлуки ставала дівчина, вона дарувала парубкові вінок з вербових китичок, барвінку й айстр. Верба - символ правдивості, айстри - суму. Барвінок у поєднанні з айстрою означає німе благання: "Вибач, але я кохаю іншого.".

Вінки з пташиного пір'я Колись в Україні, крім вінків з живих квітів, дівчата плели собі вінки з пташиного пір'я. Найкращим пір'ям для вінка є пав'яче пір'я. В одній старовинній колядці ми знаходимо такі слова: По горі-горі павоньки ходять... За ними йшла ґречная панна... Ой, ходить, ходить пір'ячко збирає... Віночок вине, на голову кладе. Вінці-діядеми У північних слов'ян ще донедавна зберігалися гарні вінці-діядеми «кокошники». Археологічні знахідки на Київщині та зображення на старокиївських мистецьких виробах свідчать, що ті північні вінці-діядеми це прикраса наших, українських дівчат. Прикраса, що в свій час була занесена на північ так само, як і билини та інші культурні цінності княжої України- Руси. Були вінці й у вигляді митри. На один з таких вінців, як дівочу прикрасу, звернув увагу академік Кондаков, вказуючи на зображення емальованих дармовісів, золотих сережок т. зв. «лісківського скарбу». Ті сережки виготовлялися у Києві ще в XII столітті2). Пізніше, у козацькі часи, в Україні теж були прикраси на зразок вінців-діядем. Про це ми знаходимо у писаних згадках чужинців, що від¬відували тодішню Україну. Наприклад, у середині XVII століття Павло Алепський, побувавши в Україні року 1656-го, писав: «Дочки київських вельмож носять на головах кружальце, щось наче перстень з гарного оксамиту, гаптоване золотом, прикрашене перлами та самоцвітами, щось немов корона, вартості більше 200 золотих. Дочки бідних роблять собі вінки з різних менших квіток...»

Чільце На Гуцульщині, крім вінків, ще й досі збереглося «чільце» або «рясна» підвішені до дротика вузенькі металеві платівки, що мають вигляд маленьких стрючечків або пелюсток квітів. Чільце носять над чолом. Вбирає його «молода» на весілля або всі дівчата під час урочистих свят. Гуцульське чільце це, либонь, залишок тої староукраїнської оздоби, що була запозичена від Візантії в період княжої доби в Україні Це була діадема з березової кори, обшита дорогою тканиною, а зверху покрита золотою або срібною платівкою. Під платівкою внизу підвішувались декоративні бляшки або намистини. Подібна оздоба жіночої голови була знайдена археологом Хвойкому Броварях на Полтавщині Пов'язку для голови, виткану з золотих та срібних ниток, а також шнурок з намистинами знайшла пані Мельник при розкопці могили старослов'янського поховання на Харківщині Крім гуцулів, чільце ще зберегли серби та інші балканські слов'яни. Під турецьким впливом сербське чільце складається з дрібних монет, спеціально для цього фабрикованих. Такі монети, здебільшого золоті, підвішуються до шнурочка чи ланцюжка й одягаються на голову по-вище чола. Уплітки До оздоб голови дівчини вживаються ще й уплітки, у бойків та гуцулів. Уплітка сплетені, ніби коси, гарусні нитки червоної барви. Вони приплітаються до кіс і в кінці об'єднуються в одну велику китицю, що звисає мало не до землі Гуцулки оздоблюють свої уплітки мідними бляшками або декоративними ґудзиками. Найчастіше уплітки обвивають навколо голови по кілька разів, утворюючи з них своєрідний вінець. Дівчата-наддніпрянки не знають упліток, у них, як це ми бачили вище, ролю упліток виконують стрічки-кіени- ки. На західніх землях України уплітки вже зовсім виходять з моди, їх можна ще зустріти лише в далеких гірських селах.

Легенда про віночок Йшла дівчина по калину. Зустрів її парубок і каже : "Знімеш вінок - моя будеш". Не веліла матуся знімати віночок, та парубок гарний, говорив красиво, а ласкавий погляд зігрівав серце. Зняла дівчина віночок, а парубок перетворився на страшного дідька і забрав її до себе. Тому кажуть, що вінок оберегіє від нечистої сили. Значення квітів у віночку: Безсмертник - символ здоров'я Деревій - нескореності Барвінок - життя й безсмертя людської душі, Цвіт вишні та яблуні - символ материнської відданості Калина - символ краси та дівочої вроди Любисток і волошка - відданості та вірності Ромашка - символ дівочої чистоти Ружа, мальва та півонія - віри, надії та любові Хміль (вусики) - символ гнучкості та розуму Цвіт маку долучають у вінок ті дівчата, у чиїх родинах хтось загинув у боротьбі з ворогом. Мак - символ печалі і смутку.

Буркун-зілля символ вірності; має чарівну силу зєднувати розлучене подружжя. Хміль символ родючості, молодого буяння та любові. Він є і символом хоробрості та відваги, гнучкості та розуму. Коли молода йде під вінець, мати обсипає її хмелем. Петрушка, як і полин, на Русалчин Великдень оберігає від мавок і русалок. Червоні маки означають красу і молодість та їх скороминучість. Вінок з червоних квітів символ дівочої чистоти та краси. З квітучим маком порівнюють юнака-молодця. Незрілий мак дурманить голову, тому і став натяком на глупоту: "Їж, дурню, бо це з маком". Мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла. Лілея символ дівочих чарів, чистоти та цноти. В ній закладено магічний символ жіночості, бо вона сама є суттю вологої енергії. Давня назва квітки крин, що має спільний корінь зі словом "криниця". Виноград символ життєвої ниви, радості і краси новоствореної сімї, в якій чоловік сіяч, а жінка ростить і плекає дерево роду. Білий бузок (без) скромність, молоде родинне життя. Фіалки радість, однак лілові фіалки передають невтішну тугу за померлим. Шанувалися нашими прародителями й інші квіти: Рожа-троянда квітка, що нагадує собою сонце, квітка богині кохання Лелі. Вона найперша серед квітів і є символом доброзичливості, достатку, роїння бджіл. Червона рожа дівоча краса та чистота. "Цар-квітка" асоціюється з кровю і є символом Тільця-тура, а отже, й неба. Рожею, або ружею, називають троянду, шипшину, мальву, іноді руту. Її зелень це радість, колючки печаль, квіти слава. Рожею, як і васильками та чорнобривцями, дівчата заквітчують свої голови, вплітаючи її у вінок. Ці прекрасні квіти використовують у весільних обрядах. Вінок з троянд символізує здоровя: як вянуть квіти, так никне людина. Калина, малина, шипшина три сестри, які не вміють "ні мити, ні прясти", але вміють "сікти-рубати, ріки пропускати". Їх використовують у замовляннях, бо їхня колючість ототожнюється з уколом як формою магічного контакту, коли зявляється кров. То є дорога випробування, долання перешкод, після чого приходять чудесне зачаття та магічний сон як подоба вічності. Рута символізує тугу та гірке життя. В замовляннях від кровотечі займає проміжне місце між мятою-рутою і ружею. Її так само запліднює пречиста діва, однак заорює для цього не землю, а небо. Котики, польові квіти символ родючості, зростання та плодоношення, а отже, й урожаю. Півонії розквіт дівочої краси та зрілості. Чорнобривці юнача краса. Іриси спокій та живучість. Роман-зілля лісове пробуджує кохання у хлопців, а ромен-зілля у дівчат. Нарцис оберігає дівчину від "напасті". Папороть, як і розмай-зілля, привертає та причаровує хлопця. Нечуй-вітер чари для відвернення зазіхань іншої дівчини. Братки польові, або Іван та Маря брат і сестра, які, не знаючи про свою рідність, побралися і за цей тяжкий гріх до них не приходить смерть; є символом застереження кохання по крові. Лобода символ нужди та вбогості: "Зроби хату з лободи, до чужої не веди", "ото ласа їда з часником лобода". Конвалія лікує недуги серця. Любка символ краси та юнацької снаги. Дивосил корінь девяти сил, зміцнює та повертає здоровя. Від відьомських зазіхань, проти чарів та вроків у вінок вплітають полин, любисток та часник. Останній охороняє людину від усякого лиха та напастей, особливо ж від гадюк. Його вплітають також у коси молодої перед вінчанням. Влітку дівчата кидають в річку вінки з гілок берези. Якщо віночок попливе юнка вийде заміж цього ж року, пристане до берега не чекати судженого, а якщо потоне то скоро помре.

Стрічки у віночку Кожна дівчина повинна була знати в якій послідовності вплітати стрічки у віночок та, що колір стрічки значить. І сором був тій дівчині, яка не знала яка за якою мала бути вплетена стрічка. Скажімо, найпершу у віночку - посередині, в'яжуть світло-коричневу стрічку - символ землі-годувальниці. Пообіч від коричневої - жовті стрічки - символ сонця, за ними світло-зелені - символ краси і молодості. Потім голубі, сині - символи неба і води, що дають силу й здоров'я, далі в'яжуть жовтогарячу символ хліба, фіолетову - символ мудрості людини, малинову - символ душевності, щирості, рожеву - символ достатку. В'язали до строю й білу стрічечку, але тоді, коли кінці її були розшиті сріблом і золотом. На лівому кінці вишивали сонце, а на правому - місяць. Якщо стрічка не була вишита, то її не пов'язували, бо це символ пам'яті про померлих. Про це, юний друже, повинен ти знати: Коричнева стрічка – земля, наша мати. Вона в нас єдина, вона найрідніша Коричнева стрічка – вона найміцніша. Ми хочем, аби ви усі зрозуміли: Ці жовті стрічки – наше сонечко миле. Воно дає світло, дарує тепло. Без сонця життя б на землі не було. Дві стрічки: зелена і темно-зелена – Це юність, краса. Це природи знамена. Зелена трава і зелені листочки – Дві стрічки зелені ми маєм в віночку. Дві стрічки : блакитна і синя, темніша – Це небо і води. Хай будуть чистіші. Дай Боже, щоб ми вберегли їхню суть, Нам небо і води здоровя дають. Оранжева стрічка – мяка паляниця. Це й колос достиглого жита, пшениця. Дивись, як оранжева стрічечка сяє, Румяна, як хліб, й нам про хліб нагадає. А ця, фіолетова, те означає, Що розум людський ще надій не втрачає На те, що послухаєм розум і Бога, На те, що щасливі ми будемо з того. Малинова стрічка або малинова Про щедрість сказати своє хоче слово, Про те, що не можна усе тільки брати, Що траба навчитись і щедро давати. Багатство й достаток – рожева ця стрічка. Багатство пора вже нам мати за звичку. Достаток з рожевої стрічки всміхатись Нам буде, як праці не будем боятись. Якщо ви в вінок стрічки білі вплели, То треба, щоб душу свою берегли. Перлини душі ви збирайте в намисто, Душа хай, як білі стрічки, вона буде чиста.

Прикраси своїми руками. Виготовляємо Новорічний віночок. Сьогодні хочу розповісти як можна зробити новорічний вінок на двері із ялинкових прикрас – кульок. Віночок можна робити одно, дво чи багато колірним в залежності від вашої фантазії та уподобань. Мій віночок одноколірний – золотий і різними відтінками. Матеріали: Декілька різних наборів новорічних кульок – різних розмірів, із матовим та глянцевим покриттям, з блискітками, можливо не лише кульки, але й інші форми прикрас; Дріт (наприклад такий, який використовується для проводки, тобто достатньо цупкий); Круглогубці. (Прикраси я використовую всі пластикові, оскільки їх розбити не так просто). Спочатку сортуємо всі прикраси і розкладаємо їх, щоб було чітко видно яких саме скільки залишилося: За допомогою круглогубців робимо петлю на одному кінці дроту:

Далі все просто: по черзі населяємо прикраси на дріт, підбираючи послідовність на свій смак: Населивши усі кулі, залишаємо 5см дроту без куль, за допомогою круглогубців робимо ще одну петельку, цього разу більше схожу на гачок і зачіпаємо його за першу петлю. Таким чином скріплюємо дріт із прикрасами і утворюємо коло: Перелік матеріалів для другого віночка не змінився, хіба що трішки урізноманітнився іншими прикрасами. Послідовність роботи теж нічим не відрізняється: - на дріт намотуємо мішуру

поверх мішури навхрест намотуємо золотисту гірлянду з дрібненьких кульок, а кульки- яклинкові прикраси прикріплюємо за допомогою декоративних дротиків (pipe cleaners), кінці яких закручуємо спірально. Такі прикраси легко виготовити на уроці трудового навчання, на групі продовженого дня із учнями 3-4 класів. Тепер залишилося завязати стрічку та повісити віночок на двері!

Сценарій виховного заходу Кожна нація, кожен народ мають свої звичаї, обряди, що складалися протягом багатьох століть і висвячені віками. Звичаї розрізняють і обєднують людей в один народ, одну націю, охороняють від забуття Оберегами від злих сил вважалися в народі рослини, які мали чудодійні властивості. Квіти – постійні супутники нашого життя. Вони усюди – на клумбах, у кімнатах у вазонах, на вишитих рушниках. Із них робили цілющі відвари, напої. - А що буде, коли сплести квітку до квітки? - Ну звичайно ж віночок! Вінок – барвистий оберіг – Принесли ми на свято. Тому запрошуємо всіх, Гостей шановних дорогих, До залу завітати. Добрий день вам, люди добрі Щиро просим до господи, Раді вас у нас вітати Щастя і добра бажати.

Існує декілька варіантів традиційного українського віночка. Це зумовлено тим, що в різних місцевостях використовували іноді свої квіти, вязали стрічки іншого кольору, мали на увазі свої варіанти символіки квітки, стрічки. Вінок належить до українських національних символів-оберегів. Українські дівчата влітку ходили з непокритою головою, обвиваючи її стрічкою, а на свята надягали вінки. Вінок у багатьох народів (зокрема в українців) це дівоча прикраса з живих або штучних квітів, колосків, кольорового пір'я тощо. Вінки досить різноманітні. В Україні їх налічують 77 видів. На ньому – гроно й пелюстки, Квіти, листя й віти Він оберіг краси Здавна у нашій стороні Веселі ви чи сумовиті На схилах Ворскли чи Дінця Нема такої дівчини у світі Котрої він не до лиця. ( На екрані дівчина у вінку.) Починали носити віночок дівчатка з трьох років. Перший для трирічної дівчинки плела мама, змочувала у росах, коли на небі сонце зійде. І купала його в росах сім днів, а тоді до скрині клала. У віночок вплітала чорнобривці, незабудки, барвінок, ромашки. Кожна квіточка лікувала дитину: чорнобривці допомагали позбутися болю голови, незабудки та барвінок зір розвивали, а ромашка серце заспокоювала. У чотири роки плівся інший віночок. Усі кінчики пелюсток були вже розсічені, доплітався безсмертник, листочки багна чи яблуні. А для шестирічної доньки у вінок вплітали мак, що давав сон та беріг думку, крім того, вплітали й волошку. Для семирічної дівчинки плели вінок із семи квіточок. І вперше вплітали квіт яблуні. Ніби сонечка малі посідали на землі, Квіточки чудові, різнокольорові, Я б нарвала тих квіток Та сплела собі вінок. Щоб і я була в вінку, Наче квітка у лужку. Тільки вранці квіти всі Умиваються в росі. Росяна травичка – Змокнуть черевички.

Є дуже багато різновидів віночків: різдвяні, вінок відданості, чернечий, вінок надії, вінок розлуки… Серед розмаїтості вінків особливе місце належить "вінку кохання". Право виплітати його мали дівчата віком від 13 років і до заміжжя. Основу такого вінка складають ромашки символ юності, доброти і ніжності. Поміж ромашками вплітають цвіт яблуні і вишні. Над чолом квітуче гроно калини. Поміж квітами вплітають вусики хмелю символ гнучкості та розуму. У віночок України Заплету я квіти нині. Віночок не проста краса, Йому підвладні й небеса. Про це відомо у нас зроду, Він оберіг народу й роду. Вважалося, що вінок з живих квітів захищає дівчину від напасників і лихого ока. Народ вірив, що дівчина, маючи на своїй голові вінок, володіє чарами. А ще вінок на голові і для здоров'я, тому є квіти, які потрібно обов'язково вплести. До українського віночку вплітали різноманітні квіти, а всього в одному вінку могло бути до 12 різних квіток. Кожна квітка у віночку щось символізувала. Дівчата (із квітками-символами). 1-а дівчина (з квіткою деревію). Деревій красива квітка, схожа на квітуче деревце. Де б вона не з'явилась, обов'язково порадує всіх своїм квітом. Діти називають цю квіточку рибкою, бо форма листячка в неї мас форму рибки, різьблена й приємна на дотик. Як символ нескореності, деревій посідає центральне місце у віночку.

2-а дівчина (із квіткою барвінку) Барвінок символ життя, він має довгі пагінці безконечники, які стеляться по садочку, горнуться до осел і людської. Листячко цупке, не боїться суховію, з нього, нанизуючи одне на одне, дівчата виготовляли стрічки-віночки, сколювали ним волосся, щоб не заважало у буденній роботі. А квіти барвінку яскраво-сині, з жовтою серединкою, надзвичайно скромні, нагадують зірочки на вечірньому небі. Використовували барвінок у лікуванні застудних захворювань, для поліпшення зору; ним хліб святковий прикрашали, виготовляли весільні букетики і до віночка вплітали. З барвінку віночки Дівчата сплітали Скидали сорочки Під верби ховали Заходили в річку Віночки пускали У темную нічку На Йвана Купала. Барвінок усміхається Блакитним небесам, Під вітерцем гойдається Він, мов метелик, сам. Здається, доторкнуся я До ніжних пелюсток - Злетить у небо сонячне Метелик із квіток. 3-а дівчина (з букетиком незабудок). Наче небесні озерця, в окрузі Розквітли довкруж незабудки на лузі; Тендітні, блакитні, беззахисно-світлі, Мов очі дитини, ласкаві й привітні...

4-а дівчина (з гілочкою яблуневого або вишневого цвіту). Цвіт вишні та яблуні це символ материнської любові. Пелюстки цих квіток збирали навесні, а потім додавали до купелі немовляти, а чай з них знімає застуду. Тому й у віночку дівочому цвіту вишні та яблуні відведено почесне місце. Яблунька, яблунька в нашім сапу. Ранком до яблуньки радо іду Пахне-квітує вже яблунька біла. Я ж тебе, яблунько, тут посадила. 5-а дівчина (з гронами калини). Калина символ України, символ краси та дівочої вроди. Це дерево нашого українського роду. Колись воно пов'язувалося з народженням Всесвіту і назву свою взяло від давньої назви Сонця Коло. Червоні ягоди калини із ягідками-сердечками то символ крові та невмирущого роду. Калинова гілочка під віконечком. Манить мене білим цвітом, Ніби сонечком. Я до сонечка долоні простягаю, До грудей духмяні квіти пригортаю. 6-а дівчина (у віночку з квітів безсмертника). Безсмертник у віночку дарує здоров'я, загоює найтяжчі рани. І назва у нього символічна: без смерті прожити.

7-а і 8-а дівчина (з квітами любистку і волошок). У народі існує легенда, що любисток і волошка колись були птахами і вчили людей любити одне одного, бути щирими і відвертими. А коли померли ці пташки, то проросли квітами, пахучими рослинками любистком та волошкою. У них чудові лікувальні властивості: ними миють волосся, освіжають хату, купають маленьких дітей. Тому ці квіти у віночку є символом людської відданості, уміння бути корисними. Росте любисток у городі, Його люблять у господі За стебло його гіллясте Листя надрізне, зубчасте Що дихає холодком Як притулишся чолом. Заплакала Волошка гірко, І покотилась з неба зірка. Й де срібні промені торкнулись Землі, відразу спалахнули, Немов блакитні самоцвіти, В траві чудові диво-квіти. 9-а дівчина (з оберемком ромашок). Ромашку у віночок не вплітали дуже довго, поки не дізнались, що вона не лише красива, а й сильна своїми лікувальними властивостями, дає людям здоров'я, доброту й ніжність. її вплітають у віночок поряд з кетягами калини, яблуні та вишні. Перевивають батіжком хмелю, бо він несе в собі значення розвитку, молодого буяння та любові. Вважають, що хміль це весільна символіка. Як хміль в'ється, прикрашаючи свої пагони духмяними бурульками, так і хлопець має витись біля нареченої, бути готовим до одруження.

Пробудилися ромашки На світанні голубім, Очі в очі зазирали, Розмовляючи собі. Пелюстки ласкали білі І гойдали їх вітри, І світанок на голівки Сипав роси їм згори. Я на сонце дуже схожа: Золотиста і пригожа, Я щоранку розквітаю, Промінцями всіх вітаю. Відгадати вам не важко, Що за квітка я? – Ромашка. 10-а дівчина (з квітами маку). Ніжна пелюстка маку несе в собі пам'ять роду. Дівчата, в сім'ї яких був загиблий, з любов'ю і сумом покладали на голову віночки із семи маків, присягаючи цим зберегти і продовжити рід. А взагалі мак у віночку з'явився дуже давно, у XVI XVII ст. І він є не лише символом туги й печалі, а й дає сон і думку береже. Як без вишні – не садок, Так без маку – не вінок, А його ось, як на те, Скільки в полі тут росте! І червоний і стрункий, І свіженький все який! Цілу купу нарвемо – Всім віночки сплетемо!

11-а дівчина (з квітами чорнобривців). У найперший віночок дівчатам вплітали чорнобривці, щоб гарними на вроду були, чорнобривими. Вірили в те, що ці квіти допомагають позбутися головного болю. Гарні квіти біля хати Навесні садила мати, Чорнобривці чорноброві Квітнуть в тиші вечоровій Чорнобривці чарівні Так і просяться в вінки. 12-а дівчина (з квітами ружі та троянд). Ружа - улюблена квітка українців, її дбайливо плекали під вікнами хати, бо нагадує вона Сонце. Ружі й троянди укладали у віночку за законами рослинного орнаменту, що означало безперервний сонячний рух з вічним оновленням. Вони мають вигляд квітів-зірок, що уособлюють уявлення народу про Всесвіт як систему. Вінок – це не тільки сплетені у коло квіти, гілочки. Для завершення його прикрашання використовували стрічки. Кожна дівчина знала послідовність вплітання стрічок у віночку

Про це, юний друже, повинен ти знати: Коричнева стрічка – земля, наша мати. Вона в нас єдина, вона найрідніша Коричнева стрічка – вона найміцніша. Ми хочем, аби ви усі зрозуміли: Ці жовті стрічки – наше сонечко миле. Воно дає світло, дарує тепло. Без сонця життя б на землі не було. Дві стрічки: зелена і темно-зелена – Це юність, краса. Це природи знамена. Зелена трава і зелені листочки – Дві стрічки зелені ми маєм в віночку. Дві стрічки : блакитна і синя, темніша – Це небо і води. Хай будуть чистіші. Дай Боже, щоб ми вберегли їхню суть, Нам небо і води здоровя дають. Оранжева стрічка – мяка паляниця. Це й колос достиглого жита, пшениця. Дивись, як оранжева стрічечка сяє, Румяна, як хліб, й нам про хліб нагадає. А ця, фіолетова, те означає, Що розум людський ще надій не втрачає На те, що послухаєм розум і Бога, На те, що щасливі ми будемо з того. Малинова стрічка або малинова Про щедрість сказати своє хоче слово, Про те, що не можна усе тільки брати, Що траба навчитись і щедро давати. Багатство й достаток – рожева ця стрічка. Багатство пора вже нам мати за звичку. Достаток з рожевої стрічки всміхатись Нам буде, як праці не будем боятись. Якщо ви в вінок стрічки білі вплели, То треба, щоб душу свою берегли. Перлини душі ви збирайте в намисто, Душа хай, як білі стрічки, вона буде чиста