Виконала учениця 11-А класу Кононенко Яна Життєвий і творчий шлях Ґабріеля Ґарсіа Маркеса
Ґабріель Ґарсіа Маркес народився 6 березня 1928 р.у містечку Аракатака в родині телеграфіста. До восьми років виховувався у домі діда. Тут він мав змогу прилучитися до скарбів фольклорної традиції. Навчався в єзуїтській школі та національному коледжі.
Ще за шкільних років Ґабріель почав писати вірші. Згодом, навчаючись на юридичному факультеті університету в Боготі, він писав прозові твори й журналістські кореспонденції р. була оприлюднена його повість «Опале листя», в якій змальовувалося вигадане містечко Макондо, що було художнім образом рідної Аракатаки. Пізніше Макондо стане головним тлом подій у його романі «Сто років самотності» р. газета «Ель Еспектадор» призначила Маркеса своїм кореспондентом у Європі. Маркес залишаться у столиці Франції й зосередитися на художній творчості. Зокрема - на романі «Недобрий час» і повісті «Полковнику ніхто не пише».
1961 р. Маркес оселився у Мексиці. Тут була надрукована збірка його опові дань «Похорон Великої Мами». У той час письменник обдумував майбутній роман «Сто років самотності» р. він відчув, що готовий розпочати роботу. Слід зазначити, що категорія самотності є центральною у художньому світі Ґ. Ґарсіа Маркеса. У «Ста роках самотності» кожен з представників роду Буендіа, замкнений у капсулі своїх переживань та уподобань, є уособленням людської самотності - того головного духовного спадку, що, за логікою письменника, передається з покоління в покоління. Маркес не поетизує самотність; навпаки, вбачаючи у ній один із основних витоків трагічності людського існування, він у ряді своїх художніх та публіцистичних творів шукає шляхи її подолання. Світ Маркеса був би цілковито трагічним, якби не притаманна йому іронія. Вона запобігає зануренню читача у царину трагічного, приправляє його сум сміхом. Утім, варто зауважити, що, поєднуючись один з одним, всі елементи - смішні, фантастичні, історичні утворюють надзвичайно органічну та цілісну міфологічну картину світу,
Одним із найвдаліших своїх творів Маркес вважав роман «Осінь патріарха» (1975), у якому головним об'єктом художнього зображення був феномен диктатури. Про зростання популярності письменника свідчить те, що загальний наклад його наступного твору, «Історія однієї смерті, про яку знали заздалегідь» (1981), становив мільйон примірників. Увагу численних читачів привернув і роман Маркеса «Кохання під час холери» (1985) р. письменника було нагороджено Нобелівською премією з таким формулюванням: «За романи й оповідання, в яких фантастичні та реалістичні елементи поєднані заради створення щедрого уявного світу, що у ньому відбито життя й суперечності Латиноамериканського континенту».
Невеличке оповідання «Стариган з крилами» не належить до знакових творів Ґ. Ґарсіа Маркеса - таких, як, скажімо, романи «Сто років самотності» або «Осінь патріарха». Однак у ньому, немов у краплині води, відбивається самобутній художній світ колумбійського письменника. Чудо тут постає в образі ангела, що несподівано з'явився в одному приморському селищі - на подвір'ї подружжя Пелайо та Елісенди. Його візитові передував період негараздів: затяжний дощ зумовив навалу крабів, з якими марно боровся Пелайо; сморід від знищених ним істот здавався нестерпним, а в будинку у гарячці марила, дитина. Здавалося, тільки чуду під силу розірвати ланцюг несприятливих обставин. Саме тоді на подвір'ї виникла трагікомічна постать ангела.
Кінець 50-х - 80-і роки - пише свої найкращі твори: повість «Полковнику ніхто не пише» (1958), роман «Сто років самотності» (1967), збірку оповідань «Дивовижна й сумна історія наївної Ерендіри та її жорстокої бабці» (1962), романи «Осінь патріарха» (1975) і «Кохання під час холери» (1985) та ін.
Свою літературну творчість Ґ. Ґарсіа Маркес розпочав з віршування, яке перебігало під впливом естетичних ідей колумбійських поетів групи «Камінь і небо», послідовників Пабло Неруди.
Важливу роль у творчому становленні митця відіграло знайомство з творчістю Ф. Кафки. «Я не знав, - ділився він своїми враженнями від новели «Перевтілення», що таке можливе... зрозумів, що в літературі, крім академічних і надто реалістичних стилів, з якими я познайомився за ліцейськими підручниками, існували інші можливості. Це було все одно, що скинути пасок цнотливості». Подальший творчий розвиток письменника був щільно пов'язаний із журналістською діяльністю. Своєрідність поетики Маркеса визначалася перетином здобутків західної модерністської літератури та латиноамериканської культурної традиції, що живилася міфопоетичним переживанням історичного й сучасного буття, сумішшю індіанських та християнських сюжетів, багатобарвним фольклором.
"Я реалiст, - казав про себе Габрiель Гарсiа Маркес, - бо вiрю, що в Латинськiй Америцi все можливе, все реальне... i вважаю, що завдання письменника полягає в тому, щоб домогтися вiдповiдностi мiж лiтературою та дiйснiстю". Хоча цi слова стосуються роману "Сто рокiв самотностi", вони є справедливими для усiєї творчостi цього письменника, стиль якого був названий "магiчною лiтературою".