Самостійні частини мови. Іменник Ознаки іменника Загальне значення (назва предмета) Морфологічні ознаки (рід, змінюваність за числами, відмінками) Синтаксична роль (підмет, додаток, обставина, присудок, означення)

Іменник – це частина мови, що означає предмет, відповідає на запитання хто? що?, відноситься до певного роду, змінюється за відмінками та числами.

Іменник як частина мови Що означає? (Загальне значення) На які питання відповідає? Морфоло- гічні ознаки Синтаксич- на роль Предмет Хто? Що? Рід, число, відмінок Підмет, додаток, обставина, присудок, означення

Іменники бувають загальними і власними Загальні іменники називають усі предмети певного роду, наприклад: місто ліс людина

Власні іменники Власні іменники використовуються для того, щоб з ряду предметів певного роду виділити якийсь один предмет. Київ Наприклад, власна назва Київ виділяє з усіх міст столицю України

Рід іменників Кожному іменникові властивий граматичний рід: або чоловічий або жіночий або середній або спільний

Число іменників Більшість іменників має форми Частина іменників має лише форму і одниниі множиниабо однини або множини стіл село повість вітри врожаї хлопці пшоно комашня любов сани канікули Альпи

Відмінювання іменників Іменники змінюються за відмінками, які виражають відношення іменників до інших членів речення. В українській мові сім відмінків. Відмінки відповідають на певне питання і мають значення, яке виражається закінченням або закінченням і прийменником.

Називний відмінок є прямим і становить початкову форму. Решта відмінків називаються непрямими Називний _____ хто? що? Родовий _____ кого? чого? Давальний _____ кому? чому? Знахідний _____ кого? що? Орудний _____ ким? чим? Місцевий _____ на кому? на чому? Кличний відмінок