Публій Овідій Назон

Публій Овідій Назон (Publius Ovidius Naso) - римський поет, останній з великих поетів «золотої доби» римської літератури, твори якого мали суттєвий вплив на пізнішу європейську і літературу від Середньовіччя до нашого часу. Публій Овідій Назон (Publius Ovidius Naso) (43 р. до н.е.-18 р. н.е.)

Життєвий шлях За автобіографічним твором «Скорботні елегії» народився в м. Сульмон (сучасне місто бл. 150 км від Риму), на Апеннінах, у забезпеченій провінційній сім'ї, яка належала до старовинного роду вершників. Разом з братом Луцієм, який був на рік старший, навчався спочатку в граматичній школі в Римі, а потім здобув звичайну для того часу риторичну освіту. Публій Овідій Назон

Майбутній поет виявив непересічні здібності до риторики і зайнявся було політикою, побув членом колегії тріумвірів, тобто одним з нижчих міських урядників, а потім судової колегії децемвірів, але потяг до віршування взяв гору, і невдовзі Овідій став членом гуртка Марка Валерія Мессали. Овідій одного разу мав нагоду зустрітися з Вергілієм на декламуванні Горацієм його віршів, був знайомий з Проперцієм й Тібуллом. Публій Овідій Назон

Освіту завершував у Афінах, після чого здійснив подорож східним Середземноморєм, де його супроводжував поет Емілій Макр, а потім, перед поверненням до Риму, провів декілька місяців на Сицилії. Будучи забезпеченим і вільним від державної служби, Овідій вів легковажний спосіб життя, який проповідував у своїй поезії. У 8 р. до н.е. політик Август дав розпорядження про висилку Овідія із Риму в місто Томи (сучасна Констанца у Румунії).

Причинами для вигнання стала поема «Наука кохання», про що сам поет підкреслював неодноразово. Ця поема з'явилась вісьмома роками раніше, і її вихід випадково збігся зі скандалом, пов'язаним із сімєю імператора. В листах із заслання до дружини, друзів і до самого Августа він часто просить про помилування, але Август і Тіберій залишаються глухими до його прохання; і Овідій, пробувши в засланні близько 10 років, помер в 18 р. н.е. серед чужого йому народу, далеко від Риму, своєї батьківщини.

Перший період творчості Творчість Овідія поділяють на три періоди. Перший період творчості (приблизно до 2 р. н.е.), присвячений виключно темі кохання. Життя Овідія починалося щасливо. Молодість він провів у колі «золотої» римської молоді, з читанням віршів уперше виступив рано («Раз на той час, може, два лезо торкнулося щік»), поезії його відразу ж здобули визнання. Це були ліричні вірші у жанрі любовної елегії, модному тоді в Римі. До Овідія в цьому жанрі виявили себе Галл, Тібулл, Проперцій, однак Овідій швидко затьмарив їх своєю славою, заслуживши репутацію «співця кохання». Публій Овідій Назон

Збірка «Любовні елегії» («Amores») (10 р. до н. е.) об'єднує три книги (49 віршів), присвячених коханій поета, умовно названій іменем грецької поетеси Корінни. Збірка містить чимало традиційних мотивів: клятви служіння Амурові, захоплення від милості коханої, страждання через її примхи та зради тощо. Однак при цьому почуття поета не набуває глибокого драматичного характеру. Зазвичай він висловлює його у жартівливому, грайливому тоні. Для Овідія кохання це втіха, своєрідна гра, мистецтво, яке можна опанувати, так як воно має свої закони, свої правила гри. Збірка «Любовні елегії» Перша збірка Любовних елегій

Збірка Героїди «Любовні елегії» були, так би мовити, «практикою кохання». Наступну збірку «Героїди» («Heroides») (5 до н. е.) або «Послання», можна назвати «історією кохання». Книга складається із 15 послань міфологічних героїнь до своїх коханих (наприклад, Пенелопи до Улісса, Філліди до Демофонта, Брісеїди до Ахілла, Федри до Іпполіта, Дідони до Енея, Деяніри до Геркулеса) і трьох послань героїв з відповідями на них героїнь (Паріса до Єлени і Єлени до Паріса, Леандра до Ґеро і Ґеро до Леандра, Аконтія до Кідіппи і Кідіппи до Аконтія). Збірка містить, таким чином, всього 21 послання. У ній вперше в римській літературі отримав глибоке та виразне втілення світ любовних почуттів жінки.

Поема Мистецтво кохання Наступна книга Овідія була «теорією кохання» талановита дидактична поема «Мистецтво кохання» (або «Наука кохання») («Ars amatoria») (2 р. до н. е.) Тут поет дає поради спочатку чоловікам, а потім жінкам про те, де знайти предмет кохання, як його завоювати, а потім утримати. Поет намагається переконати кожного у можливості любовної удачі за умови винахідливості, енергії,терплячого ставлення до предмета пристрасті. Міркування Овідія виявляють тонку спостережливість, знання примх людського серця, добре, поблажливе ставлення до людських недоліків та слабкостей. Легка, грайлива, витончена поема одночасно дає уявлення про чимало сторін римського побуту (вигляд житла, одяг, прикраси, наїдки тощо).

Другий період творчості Другий період творчості – це перші роки н.е. до заслання поета. Творчість Овідія відзначається новими якостями, оскільки він намагається тут вихваляти імперію. Але попередня тематика кохання продовжує відігравати значну роль. « Метаморфози» («Перевтілення») є головним твором цього періоду. Овідій перед своїм відїздом у заслання у відчаї спалив рукопис, над яким у той час працював. Але він зберігся завдяки тому, що деякі списки були у друзів поета.

Третій період творчості Це період заслання поета до самої смерті. У далеких Томах Овідій створив пять книг Скорботних елегій, чотири книгиПослань з Понта, склав напівзагадкову поему Ібіс, поему Риболовля, від якої збереглося кілька десятків рядків. Овідій у похилому віці

«Скорботні елегії» «Скорботні елегії» складаються з п'яти книг. З першої книги особливу популярність мають елегії 2 і 4, де описується буря під час плавання Овідія на місце свого заслання, і елегія 3 з описом прощальної ночі в Римі. Всі ці елегії Овідія різко відрізняються від його попередніх творів глибоким душевним болем, почуттям безвихідного становища і катастрофи. Інші елегії першої книги присвячені римським друзям і дружині.

Друга книга суцільні жалісливі молитви до Августа про помилування. Останні три книги присвячені тяжким роздумам про власне життя у вигнанні, проханням про помилування, звернення до друзів і дружини по допомогу. Елегія 10 має автобіографічний характер, звідки ми дізнаємосяся про місце його народження, про батька, брата, про його три одруження, дочку, ранню здатність писати твори. Важлива тема «Скорботних елегій» пам'ять про друзів, дружину. В них зосереджений зв'язок з покинутим Римом. Овідій оцінює дружбу як найвищу духовну вартість, опору у злигоднях і стражданнях. «Скорботні елегії»

Значення творчості Популярність Овідія в античності та в часи Середньовіччя була величезною. «Метаморфози» сприймалися як язичницька «Біблія», що підлягала алегоричному тлумаченню. Для світської поезії Овідій був вчителем любові, а навколо його життя складалися легенди. Епоха Відродження принесла з собою численні новелістичні переробки Овідієвих міфів, а в XVII-XVIII ст. ці міфи слугували невичерпним джерелом оперних та балетних тем. Памятник Овідію