Гаманець Художник Сергій Олена

Жили собі чоловік і жінка, і мали вони пару волів. А в сусідів віз був. От як прийде неділя чи свято яке, беруть собі одні сусіди волів і віз та й до церкви їдуть чи в гості. Наступної неділі – інші. Так і ділилися. Якось жінка, господиня волів, і каже чоловікові: - Відведи волів на базар і продай. Купимо собі коней і воза, та й будемо самі до церкви чи до родичів їздити. Накинув чоловік мотузку волам на роги та й повів їх на ярмарок.

Веде худобу, коли це доганяє його вершник на коні. - Здоров був! - Здоров! - А куди волів ведеш? - Продавати. - Виміняй волів на мого коня. - Давай! Проміняв чоловік волів на коня, їде верхи. А назустріч йому ґазда корову на ярмарок веде. - Здоров був! - Здоров! - А куди це ти їдеш? - Вів я на ярмарок волів продавати, та й на коня виміняв. - Проміняй мені коня на корову – відказує ґазда. - Давай!

Та й помінялися. Веде чоловік корову, а навпроти інший господар свиню жене. - Здоров був! - Здоров! - А куди це ти корову ведеш? - Так водив я на ярмарок волів, та й на коня виміняв, а коня - на корову. -Проміняй свою корову на мою свиню. - Давай! От жене він свиню, а назустріч йому якийсь чоловік вівцю веде. - Проміняй свиню на вівцю. - Давай!

Жене вже чоловік вівцю і стрічає дорогою селянина, що несе гусака на продаж. - Проміняй вівцю на гусака, - каже. - Давай! Пройшов чоловік з гусаком ще трохи, коли це стрічає хазяїна з півнем. Розговорилися. - Проміняй мені гусака на півня. - Давай! Йде чоловік, півня несе та й зустрічає подорожнього з порожнім гаманцем. От подорожній і каже: - Знайшов я гаманець, давай мінятися! - Давай!

Сховав чоловік гаманця та й далі на ярмарок шкандибає. Підходить до моста. А щоб річку переплисти, треба поромщикам заплатити, а нічим. Перевізники й кажуть йому: - Хоч гаманець дай, то перевеземо. Віддав чоловік гаманця. А там недалеко чумаки з валкою краму стояли. Як почули вони, за що чоловік гаманця віддав, та й почали сміятися. - Що, - питають, - твоя жінка тобі за це зробить? - Та нічого! – відказує чоловік. - Скаже: "Хвала Богу, що хоч сам живий повернувся".

От і побилися вони об заклад, кажуть: коли й справді твоя дружина так скаже, віддамо тобі дванадцять возів з крамом та ще й волів на додачу. Вибрали одного зі своїх та й послали до тої жінки. От приходить він. - Здрастуй, жінко! – каже. - А ти про свого чула? - Ні, не чула. А що? - Так твій чоловік волів на коня проміняв. - От добре! Воли недорого коштують, як-небудь і зберемося купити. - Та й коня на корову виміняв. - Це ще краще: буде з молоком. - А корову за свиню віддав. - І то добре: будуть у нас свої поросятка, а то щоразу купувати доводиться. - Та й свиню на вівцю проміняв. - І це не зле: будуть у нас ягнятка та вовна, буде мені що взимку прясти.

- Та й вівцю за гусака віддав. - Ну то й що? Будуть у нас яєчка-крашанки та перо. - Але ж він і гусака на півня виміняв. - А це ще краще! Буде півник зранку на роботу будити. - Та й півника за гаманець віддав. - Не біда. Як хто заробить - він чи я, чи діти - у гаманець складатимемо. - Та й гаманець за переправу віддав. - Ну що ж, слава Богу, що хоч сам живий повернувся. Чумакам нічого було робити - мусили вони віддати чоловікові дванадцять возів з крамом.