Земна кора і самий верхній шар мантії перебувають у твердому агре ­ гатному стані й називаються літосферою кам ' яною оболонкою. Під літосферою залягає астеносфера шар речовини мантії, який відзначається підвищеною пластичністю і температурою, близькою до точки плавлення. Потужність і будова літосфери визначаються типом земної кори.

Літосфера глибинними розломами розбита на великі блоки літо ­ сферні плити. Під впливом внутрішніх сил Землі ці плити повільно, зі швидкістю до 5-6 см за рік, пересуваються по в ' язкій астеносфері в той чи інший бік. Ці рухи називаються горизонтальними. Вони призводять до утворення великих і лінійно витягнутих форм рельєфу : гір, океаніч ­ них жолобів, рифтових хребтів, глибинних розломів - грабенів. Для літосфери характерні й повільні вертикальні коливання повільні підняття чи опускання, швидкість яких від 0-2 до 1012 мм за рік. При цьому нерідко колишні ділянки морського дна стають суходолом або, навпаки, суходол занурюється на дно моря.

До проявів внутрішніх сил Землі належать також магматизм і земле ­ труси. Магматизм це сукупність явищ, пов ' язаних з утворенням і рухом магми з астеносфери до поверхні Землі. Розрізняють два типи магматизму внутрішній ( інтрузивний ), коли магма не досягає поверхні Землі і застигає на глибині, і зовнішній ( ефузивний ), коли магма прориває зем ­ ну кору і виливається на поверхню. Ефузивний магматизм називають ще вулканізмом. Вулкани поділяють на діючі і згаслі. Більшість діючих приурочена до узбережжя Тихого океану ( Тихоокеанське вогненне кільце ), серединно - океанічних хребтів та зон розломів на материках. У районах вулканізму зустрічаються гейзери джерела, що періо ­ дично викидають фонтани гарячої води ( Йеллоустонський національний парк США, Ісландія, Камчатка, Нова Зеландія ).

Землетруси раптові підземні удари, супроводжувані швидкими коливаннями земної поверхні. Причина землетрусів розривні пору ­ шення в надрах Землі або зсування блоків земної кори за лінією розло ­ му. Осередки землетрусів здебільшого приурочені до молодих гір, а та ­ кож до зон розломів. Сила землетрусів оцінюється за 12- бальною шкалою. Слабкі земле ­ труси (1-3 бали ) майже не відчуваються людиною і фіксуються за допомогою сейсмографів. При катастрофічних землетрусах (11-12 балів ) рельєф Землі змінюється до невпізнанності, цілком руйнуються всі будівлі.

Земна кора нашої планети неоднорідна. Виділяють материковий і океанічний типи земної кори. Материкова кора складається з З шарів осадового, гранітного і базальтового ; потужність коливається від км ( на рівнинах ) до км ( у горах ). Океанічна кора скла ­ дається з 2 шарів осадового і базальтового ; потужність 5-10 км.

Земна кора материкового типу більш давня, ніж теперішня океанічна кора. На материках є ділянки, де вік гірських порід, що складають зем ­ ну кору, перевищує 3 млрд років. Вік океанічної кори від млн років і менше.

На суходолі і на дні океанів виділяють стійкі і рухливі ділянки зем ­ ної кори. Стійкими ділянками є платформи ( материкові й океанічні ). В основному вони займають внутрішні області літосферних плит. Для платформ характерні повільні вертикальні коливання, тут не відбуваєть ­ ся сильних землетрусів, немає діючих вулканів. У рельєфі платформам відповідають рівнини ( суходолу і дна океану ).

Рухливими ділянками земної кори є складчасті області. В основному вони розташовані по краях літосферних плит і є результатом зіткнення їх між собою. Для рухливих ділянок земної кори характерні інтенсивні тектонічні процеси, швидкі вертикальні коливання ( землетруси ), у ряді випадків сучасний вулканізм. У рельєфі складчастим областям відпо ­ відають гори. Рухливими ділянками слід вважати рифтові зони на дні океану, яким у рельєфі відповідають рифтові хребти з численними підводними вулка ­ нами, а також жолоби й острівні дуги, що утворюються при складній взаємодії материкової й океанічної плит.

Висновок : Рельєф постійно змінюється під дією внутрішніх і зовнішніх сил Землі. Внутрішні сили спричиняють горизонтальні рухи літосферних плит, повільні вертикальні коливання земної кори, магматизм, землетруси. Ці сили фактично створюють основні форми рельєфу. Зовнішні сили ( дія текучих вод, льодовиків, вітру, підземних вод, морських хвиль ) призво ­ дять до руйнації гір, зміни рівнин.