Життя і творчість Григорія Савича Сковороди Виконала учениця 9 – В класу ЗОШ 53 м.Маріуполя Гамаюн Ксенія

Григорій Савич Сковорода ( ) видатний український педагог, поет, мандрівний філософ, представник етико-гуманістичного напряму вітчизняного просвітництва. Навчався в Києво-Могилянській академії, поглиблював знання за кордоном. Повернувшись на батьківщину, викладав піїтику в Переяславській семінарії, згодом у Харківській колегії. Після звільнення з колегії Г. Сковорода до кінця життя залишався мандрівним філософом і вчителем.

Г.Сковорода найчастіше згадується у плані філософа, письменника І багато хто не підозрює, що Г.Сковорода велику частину своєї творчості присвятив саме дітям, юнацтву. Свої педагогічні погляди він виклав у діалогах, віршах, байках, притчах, листах. Проблемам виховання присвячено його притчі «Благодарний Еродій», «Убогий Жайворонок», «Байки Харківські». Вихідними і визначальними в системі педагогічних поглядів Сковороди є ідеї демократизму, гуманізму, народності та патріотизму.

Будучи прихильником принципу народності у вихованні, він обстоював думку, що воно має відповідати інтересам народу, живитися з народних джерел і зберігатися в житті кожного народу, висміював дворянсько-аристократичне виховання, плазування перед усім іноземним. На його думку, мета виховання підготовка вільної людини, гармонійно розвиненої, щасливої, корисної для суспільства, людини, здатної жити і боротися.

Поет не приймає також світу, що руйнує в людині людське, прагнення до чесної праці, бажання мати серце, «як чистий хрусталь», що також відповідало настроям та ідеалам простої людини. І його найперше цікавлять одвічні людські моральні і духовні цінності. Головне для нього подивитися в корінь, зясувати причину всіх людських бід, яка, на думку просвітителів, полягала у відступах від Богом заведеного порядку, природного життя.

Підсумком філософських і життєвих пошуків Г.С. Сковороди е розроблене ним учення про щастя. Щастя він розглядав насамперед як стан незалежності від зовнішніх умов існування й стан душевного спокою. Уся його філософія органічно пов'язана з його життям і спрямована на утвердження духовності як адекватного середовища людського існування. Мета людини - опанувати духовне багатство і таким шляхом досягти істинного щастя.