Пухова руденька шуба. Із сосни стриба на дуба. Хвіст у неї як мітла, Очі сяють, як намисто, Мов дві цяточки вогнисті. В неї хата гарна, тиха, Взимку повненька горіхів. В лісі любить вона жити. Відгадайте, хто це, діти? А сама на зріст мала

В мене шубка з колючок, В мене сіра спинка. Ніс як чорний пятачок, Очі намистинки.

Вік свій ходить з клунками, Та ще й сідають на нього з мішками.

У зеленому жакеті Галасує в очереті, Хоч і плавати мастак, А не риба і не рак.

Дуже товсті ноги маю, Ледве їх переставляю. Сам високий я на зріст, Замість рота в мене хвіст.

Відгадайте, діти, хто Має носик-долото? Ним комах з кори виймає, Про здоровя лісу дбає.

Хто свій хвіст залишає, А від ворога втікає?

Не ходжу я, а скакаю, Бо не рівні ноги маю. Через поле навмання Перегнав би я коня. Я страшенний боягуз, Всіх на світі я боюсь.

Живу я там, де вічний лід. Люблю я рибу на обід. В кожусі білому завжди Виходжу часто я з води. Умію плавати й пірнати… А як мене, малята, звати?

Бідовий хлопчина В теплій сорочині, По дворах стрибає, Крихти підбирає.

Буркотливий, вайлуватий, Ходить лісом дід лахматий. Одягнувся в кожушину, Мед шукає і ожину. Літом любить полювати, А зимою – в лігві спати. Як зачує він весну – Прокидається від сну.

Швидко скрізь цей птах літає, Безліч мушок поїдає. За вікном гніздо будує, Тільки в нас він не зимує.

Всі в блакитнім піджаку, В рожевій сорочці. В нас зимою по садку Гуляють як гості.