Вказівники Вказівник (або покажчик) – особливий тип даних, значенням якого є адреса певного байта оперативної памяті. Значення покажчика - це беззнакове ціле, воно повідомляє, де розміщена змінна, і нічого не говорить про саму змінну. Вказівники можуть бути: - константними, зберігають незмінну адресу ділянки ОП (такими є імена масивів і символьних рядків); - змінними, їм можна надавати значення адрес різних ділянок ОП. Змінна типу вказівник оголошується подібно звичайним змінним із застосуванням унарного символу "*". Форма оголошення наступна: тип * імя вказівника ; де тип - найменування типу змінної, адресу якої буде містити змінна-вказівник (на яку він буде вказувати).

Вказівник містить адресу першого байту змінної визначеного типу. Тип змінної, що адресується, і на яку посилається вказівник, визначає об'єм ОП, що виділяється змінній, та зв'язаному з нею вказівнику. Приклад: char *pc; float *pf; int ml [5]; /* - ім'я масиву на 5 значень типу int; ml - покажчик-константа*/ Константа NULL зі стандартного файлу stdio.h призначена для ініціалізації вказівників нульовим (незайнятим) значенням адреси.

Базові операції: Унарні операції & та * : & ім'я змінної - одержання адреси; визначає адресу розміщення значення змінної визначеного типу; * ім'я-вказівника - отримання значення визначеного типу за вказаною адресою; визначає вміст змінної, розміщеної за адресою, що міститься у даному покажчику; це - непряма адресація (інші назви - "зняття значення за вказівником" або "розіменування" ). Оператор присвоювання значення адреси вказівнику : Ім'я_змінної_вказівник = & ім'я змінної; Наприклад: int i, *pi; /* pi -змінна вказівник*/ pi = &i; /* pi одержує значення адреси 'i' */

Одне з основних співвідношень при роботі з вказівниками – це симетричність операцій адресації та непрямої адресації. Вона полягає в тому, що: *&х == х, тобто вміст за адресою змінної х є значення х. Над вказівниками можна виконувати всі операції порівняння. Приклад: int *pc, *pnew; if ( pc==pnew ) pc=NULL; До значення вказівника можна додавати (чи віднімати ) довільне ціле число: p=p + k. Результатом буде збільшена на k*sizeof (базовий тип вказівника p ) нова адреса. Величина, яка додається до значення вказівника (чи віднімається) є кратною розміру обєкта.

Нетипізовані вказівники Оголошуються void *p; Сумісний з усіма вказівниками програми та адресами усіх обєктів. Можна присвоювати значення void –вказівників вказівникам з довільним типом і навпаки. Застосовують для оголошення параметрів функцій, що можуть набувати значення адрес обєктів різних типів, а також щоб забезпечити можливість повернення з функції адреси неозначеного обєкта. Бібліотечна функція malloc ( ), яка виділяє в динамічній памяті ділянки заданого обсягу, має тип результату void * ( повертає адресу першого байта виділеної ділянки), що дає змогу використовувати її для розташування в памяті обєктів різних типів

Приклад char *pst ; double *par; pst = malloc ( 300 ); par = malloc ( n * sizeof(double) ); Вказівник pst отримає адресу першого байта ділянки, а вказівник par – адресу першого байта першого елемента динамічного масиву з n даних, що мають тип double. Можна виконувати присвоєння *pst = x ; *(par + 3) = 14.7 ; Першим символом рядка, на який вказує pst, стане символ x, а константу 14.7 буде записано як четвертий елемент масиву дійсних чисел.

Хоча значення нетипізованого вказівника можна присвоювати довільному іншому вказівникові, рекомендують застосовувати операцію явного перетворення типу ( явне перетворення обовязкове для мови С++) pst = (char *)malloc ( 300 ); par = (double *)malloc ( n * sizeof (double) ); Використовуючи операцію перетворення типу, можна присвоїти вказівнику значення іншого вказівника, що має відмінний базовий тип ( без додаткового нетипізованого вказівника) pst = (char *) par; Обережно з присвоєнням вказівнику адреси обєкта іншого типу !