Становлення та консолідація української нації. Повсякденне життя українців Презентацію створено за допомогою компютерної програми ВГ «Основа» «Електронний конструктор уроку»

1. Назвіть і покажіть на карті історико-географічні регіони України. 2. Чи мала Україна власну державність? До складу яких держав входили названі вами регіони України у другій половині ХІХ ст.? 3. Як розвивалася економіка українських земель в даний період? 4. Чи розвивався на українських землях суспільно- політичний і національно-визвольний рух? 5. Чи можна стверджувати, що в другій половині ХІХ ст. відбувався процес становлення й консолідації української нації? Свою думку доведіть.

Нація це форма спільноти людей, яка виникає історично і формується на певній території під час спільній діяльності у процесі злиття, консолідації населення завдяки створенню єдиної мови, культури, традицій, обрядів.

Націю можна трактувати як спільноту людей, що формується завдяки єдності таких засад. По-перше, територіальних: кожна нація має свою територію, «життєвий простір». По-друге, етнічних: нація формується, як правило, з людей одного етнічного складу. Етнічні ознаки це самосвідомість, мова, усвідомлення спільності походження, єдиної історії, традицій. По-третє, економічних: спільність господарських звязків консолідує людей, повязує єдиною справою, сподіванням на позитивні результати. По-четверте, загальнокультурних: мови, традицій, звичаїв, обрядів, що передаються від покоління до покоління, з уст в уста. Немає мови немає і нації. Нація також згасає, якщо втрачається її культура, порушуються традиції, нехтуються звичаї, забувається історія. По-пяте, психологічних: нація має спільні риси психічного складу, які формуються в процесі спільного життя, діяльності, спілкування.

Процес становлення й консолідації української нації на етнічній основі значно прискорився внаслідок буржуазної революції 1848–1849 рр. на західноукраїнських землях та буржуазних реформ 1860–1870 рр. на решті території України.

Становлення й консолідація української нації супроводжувалися зростанням чисельності населення України на всій її території. Це відбувалося як за рахунок природного приросту, так і внаслідок переселення великих мас вільнонайманих робітників з різних губерній європейської Росії. Так, населення земель, що перебували у складі Російської імперії, з 1863 по 1897 р. зросло з 13,4 млн до 23,4 млн чоловік. Приблизно у той же період із 3,9 млн до 5,9 млн. зросла й чисельність жителів західноукраїнських земель.

На Наддніпрянській же Україні завдяки бурхливому пореформеному промисловому розвитку робітничий клас перетворився на могутню соціальну силу. За даними Всеросійського перепису 1897 р., з 1,5 млн робітників України понад чотири пятих були місцевими уродженцями, більш ніж половина з них визнавали рідною мовою українську.

Помітне місце в економіці України та соціальній структурі її народонасе- лення посідав клас буржуазії. За матеріалами того ж перепису, понад 100 тис. осіб (без членів сімей), які володіли українською мовою, жили за рахунок прибутків від капіталу, нерухомого майна, займа- лися торгівлею. Капіталістами-мільйонерами на кінець XIX ст. стали роди- ни Терещенків. Харитоненко

СимиренкоЯхненко

Представникам промислово-торговельної буржуазії українського походження Алчевських належали заводи і фабрики.

Із розвитком капіталізму в складі української нації дедалі зростала питома вага інтеліґенції, суспільно- консолідуюче значення якої також збільшувалося. Демократична частина інтеліґенції відбивала інтереси широких народних мас і виступала проти будь-якого гніту

Історія України сприймалася людьми як рідне, близьке, єдине ціле незалежно від того, по який бік кордону вони жили. Усвідомленням цієї єдності стали започатковані у 90-х роках XIX ст. у Львові капітальні узагальнюючі праці Михайла Грушевського «Історія України Руси» та «Джерела до історії України Руси».

Національному піднесенню українського народу активно сприяла й періодична пресса (журнали «Основа», «Киевская Старина» на Східній України та «Молот», «Друг», «Житє і Слово» на Західній

Якщо в першій половині XIX ст. лише окремі пред- ставники демократичної інтеліґенції час від часу виявляли інтерес до українського фольклору, то у другій половині століття найширші кола прогресивної громад- ськості почали вивчати й популяризувати зразки усної творчості та звичаї українського народу.

Вірш Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна», покладений на музику, став одним із національних гімнів українського народу. Найбільшого поширення набув той, що написав Михайло Вербицький. Гімн перейнятий ідеями українського національного відродження, оспі- вуванням боротьби за це «святеє діло», героїзацією козацького минулого України.

Утвердженню національної свідомості в масах сприяли також покладені на музику Миколою Лисенком, Миколою Аркасом, Дмитром Січинським поезії «Заповіт» Тараса Шевченка, «Не пора…» Івана Франка, «Я русин бил, єсть і буду» Олександра Духновича та ін.

Серйозним чинником її розвитку стала поява численних мовознавчих праць та навчальних посібників з історії та грамматики української мови, що належали перу видатних учених, які проживали у Східній Україні, Олександра Потебні, Павла Житецького, Агатангела Кримського.

Першорядну роль у розвитку тут українського мовознавства відіграли праці Івана Франка, Кирила Студинського. Започаткована їхніми зусиллями багатотомна книжкова серія «Памятки українсько-руської мови та архітектури».

Розвитку української літературної мови, засвоєнню її словникового фонду не лише освіченими верствами суспільства, а й широкими масами сприяла класична художня література Панаса Мирного, Михайла Коцюбинського, Івана Нечуя-Левицького, Лесі Українки

Легально чи напівлегально видані як у Східній, так і Західній Україні твори Павла Грабовського, Івана Франка, Ольги Кобилянської, Юрія Федьковича ставали не тільки основоположним надбанням української культури, а й найдієвішим чинником формування загальнонаціональної літературної мови. Діалектно роздроблена українська мова ставала єдиним цілим, зрозумілим на всій території України.

Розвиток економіки України на основі ринкових (капіталістичних) відносин, що розвинулися під впливом соціально-економічних та державно-політичних реформ, здійснених на всій території Російської імперії в 60–70-х роках XIX ст., стимулював і процес консолідації української нації

Економічний розвиток Наддніпрянської України визначали насамперед галузі важкої промисловості вугільна, залізорудна, металургійна. Завдяки інтенсивному розвитку Донецько-Криворізького вугільно-залізорудного басейну Україна перетворилася на головну вугільно-металургійну базу Російської імперії.

Зростало господарське значення водного транспорту. Одне з перших місць посіли українські губернії і за насиченістю залізницями

З розвитком капіталістичної промисловості зростали й міста України. Лише тих, що мали офіційний статус міста, наприкінці XIX ст. налічувалось 130. Кожне з чотирьох міст Одеса, Київ, Харків і Катеринослав мало населення понад 100 тис. чоловік.

Перешкоди на шляху до формування української нації Відсутність власної державності. Поділ території України між двома державами Російською та Австро-Угорською імперіями, що ускладнювало звязки між українськими землями. Економічне, соціальне й національне гноблення українського народу з боку цих держав. Антиукраїнська культурно-освітня політика з боку російського та австрійського урядів. Національна ідея ще не опанувала усі верстви українського населення

Домашнє завдання 1. Опрацювати відповідний матеріал підручника. 2. Повторити матеріал теми, підготуватися до уроку узагальнення та систематизації знань.

Презентацію створено за допомогою компютерної програми ВГ «Основа» «Електронний конструктор уроку» © ТОВ «Видавнича група ˝Основа˝», 2011 Джерела: 1. «Усі уроки до курсу «Історія України» 9 клас» 2. Книга «Дидактичні матеріали до курсу «Усі уроки до курсу «Історія України» 9 клас» 3. Сайты: