Підготувала учениця 10- В класу З ОШ 2 Бєлова Ірина

Гуцульське плем я це невід ємна вітка українського народу антропологічно належать гуцули до динарського типу : високий зріст, округла голова, волосся і очі темні. Від сусідів відрізнялись передусім мальовничою ношею, а ще більше вдачею, способом життя, звичаями, обрядами й говіркою.

Гуцул невідродний, вірний син своїх гір. Серцем і духом пов язаний тісно з гірською природою ; Карпати й гуцул у них це щось одне, нерозлучне. Всім серцем любить гори, а до їх краси долучує себе, свою барвисту ношу, свої звичаї, обряди й вірування. Гори для нього не лише джерело краси, але й життєвої мудрости, природа гірська для нього книга, з якої черпає усе, що йому потрібне в житті. звичаї, обряди й вірування

Майже всю свою маржинку виганяв гуцул весною на полонину. Там ґаздою був ватаг, а його помічниками були пастухи овець вівчарі, доглядачі великого скоту бовгарі, гайдеї, коней стадарі, до порядків у стаї був спузар. В затишному місці полонини було стоїще зі стаєю і загородою для худоби, довколо загорожі були застайки для нічлігу вівчарів.

Гуцульська хата збудована з коленого, вигибльованого дерева, покрита дошками - драницями, ґонтами, просторі сіни хороми й дві мешкальні кімнати, при них комори кліті або гамбарі на переховок одягу й харчів. Були ще й за хатою кліті, а дальше стайні колешні для худоби й овець. Довкола посидку була звичайно висока огорожа з піддашем на господарське приладдя і знаряддя.