Найбільш поширеними звичаями гуцулів є проводи на полонину, гуцульське весілля та релігійні календарні свята, зокрема Різдво з новорічно-різдвяними колядками та щедрівками Учениця 10-В класу ЗОШ 2 Боровець Юлія

Великим святом для місцевих жителів є проводи гуцульських пастухів на віддалені гірські пасовища полонини для випасу худоби. Найбільш яскраво його відзначають у Микуличині. Три речі, які характеризують життя гуцульських пастухів це бринза, трембіта і ватра. Під полонинські наспіви ватаг запалює вогнище ватру, а парубки танцюють гуцульський ритуальний чоловічий танець «Аркан» з маленькими топірцями в руках. Вівчарі пригощають усіх бажаючих будзом і вурдою. Завершуються проводи святковим концертом. Вихід на полонину відбувається в травні і триває аж до вересня. Умови життя пастухів на полонині важкі: у високогірї часті холоди, два з трьох днів дощові, нерідко серед літа випадає сніг. Праця триває від світанку до ночі, і все ж кожен гуцул мріє стати полонинником.

Гуцульське весілля, як казка. Вони вдягаються у національний одяг, прикрашають своїх коней. В день весілля нареченого і наречену супроводжують бояри, дружби, дружки, світилки, свати, старости. Весілля повне веселих і жалібних пісень, танців, ігор, забав, жартів, дотепів. Жодне весілля не обходиться без короваю чи калачів, вишиваних чи тканих рушників, букетів, які чіпляють на одяг гостей і гільця чи деревця. Точно визначеного часу для дня весіль не встановлювали, єдине, що сватання і заручини відбувались переважно навесні, літом, восени, рідше взимку, а весілля намагались справляти до Великого посту. Найпершою ознакою на Гуцульщині, коли приходили свати, було давати рушники, що традиційно означало готуватися до весілля. Закріпленням шлюбу було і є стати на рушник. За давнім звичаєм, найкращі калачі дарують молодим на вишиванім рушнику, з побажанням, щоб їхнє життя було заможним і красивим. До церкви молодята їдуть на конях.