Підготували учениці 5-Б гімназійного класу: Баран Юлія, Білобран Аня, Малицька Настя.

Мета: Зясувати, які проблеми поет порушує у творах інтимної лірики і як ці твори повязані з його особистим життям.

Тарас Шевченко кохав палко і не задля натхнення, а шукаючи в коханні жіночий ідеал

1) розбещеність панів; 2) кохання взаємне і нерозділене; 3) ставлення батьків та інших людей до закоханих; 4) любов і ненависть; 5) вірність і зрада; 6) соціальна нерівність.

Першим коханням Тараса була Оксана Коваленко - сусідська дівчинка, на три роки молодша від поета. Їй присвячена поема «Маряна-черниця», про неї згадує він у своїх автобіографічних віршах «Мені тринадцятий минало», «Ми в купочці колись росли».

Юна Беатріче його поезії була занапащена москалями і стала покриткою. До змалювання долі покриток Шевченко звернеться ще в поемах «Катерина», «Наймичка», «Капітанша», «Слепая», у яких поет засуджує розбещеність панів.

Нам здається, що схожою на Оксану була польська швачка Гусинська, теж «чорнобрива» друге юнацьке кохання Шевченка, овіяне чарівністю великого міста Вільно, чужого народу й чужої мови. Вона навчила дворового козачка пана Енгельгарда польської мови, по- сестринськи жаліла його, допомогла йому відчути різницю між долями хоч і бідної, але вільної людини і раба.

Студентом Академії мистецтв у Петербурзі Шевченко переживає своє захоплення натурницею, яку він вивів під іменем Паші в повісті «Художниця». Пятнадцятирічною входить у його академічну мансарду ця дівчина, а тридцятирічною, знову в 1859 році відвідує ту саму майстерню і тепер уже немолодого хворого Шевченка року студент Шевченко малює портрет молодої натурниці з розпущеним волоссям, напівдитячим ротом і великими очима. На цій акварелі художник вперше і востаннє підписався не Шевченко, а Чевченко.

Шевченко їде в 1843 році в рідну Україну. І саме в ці роки 1843–1847 переживає він справжнє, своє єдине велике кохання. До цього він зовсім не думав про шлюб. Але після подорожі в Україну у поета зявляється те характерне для нього і вже незмінне упродовж усього життя бажання мати свою родину, свій дім, дружину, тихий і надійний захисток. Це бажання невдовзі переросло в гостру душевну потребу. Він намалював її портрет, присвятив вірш «Немає гірше як в неволі…» та кілька віршів-спогадів про Україну.

Г.З. Якби зустрілися ми знову, Чи ти злякалася б, чи ні? Якеє тихеє ти слово Тоді б промовила мені? … Моя ти доле чорнобрива! Моя ти доле чорнобрива! Якби побачив, нагадав Веселеє та молодеє Колишнє лишенько лихеє. Їй поет присвятив поема «Слепая», поезії «Г. З.», «Якби зустрілися ми знову»

Що саме: соціальна нерівність, чи відсутність справжнього почуття з боку Шевченка стали на шляху до поєднання його долі з долею Варвари Рєпніної, дочки російського державного діяча, генерала кавалерії? Ця таємниця назавжди схована в їхніх серцях. Але той факт, що Шевченко подарував їй свій автопортрет, присвятив поему російською мовою «Тризна», є переконливим свідченням глибокої симпатії до цієї неординарної жінки. Варвара Рєпніна була гідна любові Тараса. Її інтелект, духовне багатство, поетичне світосприймання сповнили хвилюванням серце поета, але не спричинили бурі.

Тарас ШЕВЧЕНКО На память 9-го ноября 1843 года. Княжне Варваре Николаевне Репниной. ПОСВЯЩЕНИЕ Душе с прекрасным назначеньем Должно любить, терпеть, страдать; И дар господний, вдохнвенье, Должно слезами поливать. Для. вас понятно это слово!.. Для. вас я радостно сложил Свои житейские оковы, Священнодействовал я снова И слезы в звуки перелил. Ваш добрый ангел осенил Меня бессмертными крылами И тихостройными речами Мечты о рае пробудил.

Феодосія Кошиць – попівна з села Кирилівка, до якої він сватався, але батько йому відмовив. Саме в цей час з'являються Єретик, Сліпий, Наймичка та інші… Єретик

Взимку 1854–1855 років йому знову зявилося кохання і обірвалося. Це була дружина коменданта Новопетровської фортеці Агата Ускова, яка здалася йому уособленням досконалості. Але тверезий розум Тараса Григоровича, на хвилину затьмарений почуттям, побачив Ускову такою, якою вона була насправді: звичайною манірною провінційною дамою з міщанськими інтересами. Агафія в «Матросе, или Про гулке с удовольствием и не без морали» і Агафія Ємельянівна в «Художнике» це вона, Агата Ускова.

У Нижньому Новгороді Шевченка застало чергова поетично-любовне захоплення: Катерина Піунова - молоденька 16-річна акторка.

Шевченко був батьком сина Марії – Олексія. Поет був закоханий у молоду дружину Максимовича, вона була черговою його музою, що надихнула його на написання величної поеми «Марія».

27 липня 1860 року він посватався до Ликери Полусмакової. Не судилося стати Шевченковою долею і Ликерії Полусмаковій. Згодом вона виходить заміж за перукаря Яковлєва. А серце поета переповнюють біль, розпач, безнадія від усвідомлення страшної всеохопної самотності.

Прагнення простого людського щастя виявилося в Тараса Григоровича таким жагучим, що навіть в останній строфі останньої поезії, вміщеній у «Кобзарі» ( « Чи не покинуть нам, небого…»), за кілька днів до того, як відійти у вічність, він пише: …над Стіксом, у раю, Неначе над Дніпром широким, В гаю – предвічному гаю, Поставлю хаточку, садочок Кругом хатини насаджу… Самотність, нерозділеність кохання – ось ті струни, на яких звучить Шевченкова пісня печалі.

Такою жахливою була трагедія самотньої душі великого Поета Тараса Григоровича Шевченка... Минули літа молодії, Холодним вітром від надії Уже повіяло. Зима! Сиди один в холодній хаті, Нема з ким тихо розмовляти, Ані порадитись… («Минули літа молодії»)

Поступово вимальовується Шевченків ідеал кохання: єдинолюбство, щирість і повна відданість у почуттях, незрадливість у стосунках і велика-превелика ніжність закоханих. А який же ідеал коханої поета? Це зовнішньо гарна дівчина (жінка), неодмінно кароока, чорнобрива, з гнучким станом, легкою ходою. Поет був тонким цінителем українки-вродливиці, підносив і опоетизовував її красу.

У своїх ліричних творах Т.Шевченко засуджував: 1) зраду (Феодосія Кошиць) 2) розбещеність панів; ( Катерина, Наймичка ) 3) соціальну нерівність; ( Тризна ) Возвеличував: 1) взаємне кохання; 2) щирі почуття; 3) самозречення заради своєї дитини.( Марія )