Іван Семенович Нечуй-Левицький Біографія Творчість ( )

Іван Семенович Левицький (літературний псевдонім Нечуй) народився 25 листопада 1838 року в Стеблеві, в сімї сільського священика. Батько його був освіченою людиною прогресивних поглядів, мав велику домашню книгозбірню і на власні кошти влаштував школу для селян, в якій його син і навчився читати й писати. На сьомому році життя хлопця віддали в науку до дядька, який вчителював у духовному училищі при Богуславському монастирі. Там опанував латинську, грецьку та церковнословянську мови. Левицький навчався успішно й після училища в чотирнадцятилітньому віці вступив до Київської духовної семінарії, де навчався з 1853 по 1859 рік.

У семінарії захоплювався творами Т.Шевченка, О.Пушкіна та М.Гоголя.

1861 року Левицький вступає до Київської духовної академії. Не задовольняючись рівнем освіти в академії, вдосконалює свої знання самотужки: вивчає французьку й німецьку мови, читає твори української та російської класики, європейських письменників Данте, Сервантеса, Лесажа та ін., цікавиться творами прогресивних філософів того часу.

1865 року І.Левицький закінчує академію із званням магістра, але відмовляється від духовної карєри й викладає російську мову, літературу, історію та географію в Полтавській духовній семінарії ( ), в гімназіях Каліша ( ) та Седлеця ( ). Одночасно з педагогічною діяльністю І.Левицький починає писати.

У 60-х роках він написав комедію «Жизнь пропив, долю проспав» і повість «Наймит Яріш Джеря». Працюючи в Полтавській семінарії, він у 1865 році створює повість «Дві московки». Згодом зявилися оповідання «Панас Круть» та велика стаття «Світогляд українського народу в прикладі до сьогочасності», що побачили світ у львівському журналі «Правда», оскільки через Валуєвський циркуляр 1863 року українська література на Наддніпрянщині була під забороною.

1874 року вийшов у світ роман «Хмари», а наступного року драматичні твори «Маруся Богуславка», «На Кожумяках» та оповідання «Благословіть бабі Палажці скоропостижно вмерти». Пізніше письменник створює такі шедеври української літератури, як «Микола Джеря» (1878), «Кайдашева сімя» (1879), «Бурлачка» (1880), «Старосвітські батюшки та матушки» (1884).

Невдовзі письменник переїхав до Києва, де оселився на вулиці Пушкінській, у будинку 19. Тривалий час він жив, отримуючи невелику пенсію, якої ледве вистачало на харчі та плату за квартиру. До того ж ще й хвороба часто приковувала самотню людину до ліжка. Незважаючи на несприятливі умови для літературної праці, Іван Семенович за два роки написав нарис В Карпатах, оповідання Невинна, Два приятелі та інші твори. На карті

На початку століття письменник звертається до малих форм прози, пише здебільшого статті, нариси, зокрема статті «Сорок пяті роковини смерті Тараса Шевченка» (1906) та «Українська поезія». До кінця життя І.Левицький жив майже у злиднях, у маленькій квартирі на Пушкінській вулиці, лише влітку виїздив до родичів у село або в Білу Церкву. До останніх сил працював, щоб завершити літературні праці. Останні дні провів на Дегтярівці, у так званому «шпиталі для одиноких людей», де й помер без догляду 1918 року.

Поховано його на Байковому кладовищі. Іван Нечуй- Левицький увійшов в історію української літератури як видатний майстер художньої прози. Створивши ряд високохудожніх соціально- побутових оповідань та повістей, відобразивши в них тяжке життя українського народу другої половини ХIХ століття, показавши життя селянства й заробітчан, злиднями гнаних з рідних осель на фабрики та рибні промисли, І.Нечуй- Левицький увів в українську літературу нові теми й мотиви, змалював їх яскравими художніми засобами.

Музей

Роботу викона учень 10 – А класу Крот Вадим Дякую за увагу! Скачено з сайту Всі права захищені ©