Тема 3. Соціально - економічний та суспільно - політичний розвиток українських земель в другій половині XVII-XVIII ст.

Дидактична мета : ознайомлення з соціально-економічним та політичним розвитком українських земель в другій половині XVII- XVIII ст.; удосконалення знань про ліквідацію Гетьманщини та Запорозької Січі Катериною ІІ, про розширення території Російської імперії за рахунок 3 поділів Речі Посполитої; збагачення словникового запасу.

ПЛАН 1) Криза української державності. Руїна 2) Гетьманство І.С. Мазепи. Конституція П.Орлика 3) Занепад і ліквідація Гетьманщини 4) Західноукраїнські землі під владою Австро- Угорщини 5) Розповсюдження суспільно-політичних і економічних відносин Російської імперії на українських землях.

Студенти повинні знати : дати: 1658 р., 1667 р., рр., рр., 1772 р., 1775 р., 1783 р., 1785 р., 1793 р., 1795 р.; поняття, терміни, назви: «Жалувана грамота дворянству», імперія, конституція; особистості в історії: П. Дорошенко, К. Розумовський, С. Палій, І. Мазепа, П. Орлик.

Причини Руїни відсутність загальнонаціонального лідера, який би міг продовжити справу Богдана Хмельницького після його смерті глибокий розкол серед української політичної еліти з питань внутрішньої та зовнішньої політики егоїстичність козацької старшини, її нездатність поставити державні інтереси вище від вузькокланових та особистих перетворення українських теренів на обєкт загарбницьких зазіхань Росії, Польщі, Османської імперії та Кримського ханства внаслідок внутрішньої міжусобної боротьби.

1) Криза української державності. Руїна 1658 р. Гадяцький договір Генеральний писар Іван Виговський зумів домогтися на старшинській раді 4 вересня 1657 року обрання себе гетьманом до часу повноліття Юрія Хмельницького У другій половині жовтня Виговський скликав козацьку старшинську раду в Корсуні, яка й обрала його повноправним гетьманом України. Початком доби Руїни стало усунення восени 1657 року Ю. Хмельницького від влади Іван Виговський ( рр.)

Політика Івана Виговського Внутрішня Відкинув ідею спадкового гетьманату, в основу управління поклав принципи олігархічної республіки, запевнивши, що без старшинської ради «жодних справ робити не буду». Спирався на шляхту та козацьку старшину, позиція яких за його гетьманування значно посилилася. Це призвело до зростання масового невдоволення й соціального вибуху Зовнішня Проголосив основний принцип своєї зовнішньої політики: «Визнати й оголосити Запорозьке Військо з підвладними йому провінціями за вільний і нікому не підданий народ». Укладає союз зі Швецією, поновлює союзницькі відносини з Кримом, йде на порозуміння з Туреччиною. Намагався не ускладнювати відносини ні з Росією, ні з Польщею й зберегти автономію України

Під час Руїни Україна була поділена по Дніпру на Лівобережну та Правобережну, і ці дві половини ворогували між собою. Сусідні держави (Польща, Московія, Османська імперія) втручалися у внутрішні справи України, й українська політика характеризувалась намаганням підтримувати приязні стосунки з тією чи іншою окупаційною силою. Українську Православну Церкву в 1686 було підпорядковано Московському Патріархатові. Українські лідери цього періоду були, в основному, людьми вузьких поглядів, котрі не могли здобути широкої народної підтримки своїй політиці (І. Брюховецький, М. Хоменко, Ю. Хмельницький, Д. Многогрішний, С. Опара, І. Сірко, Я. Сомко, П. Суховій, П. Тетеря). Гетьмани, які віддали всі свої сили, щоб вивести Україну із занепаду: І. Виговський, П. Дорошенко.

Юрко Хмельницький ( рр.) Новим гетьманом було обрано Юрка Хмельницького. Фактично опинившись між двома вогнями: Московщиною, з одного боку, та Річчю Посполитою з другого, 18- річний юнак опанувати ситуацію не зумів. Уже 27 жовтня 1659 р. новообраний гетьман під тиском 40-тисячного московського війська змушений був погоди- тися на ухвалення нового Переяславського договору, що складався з підроблених царським урядом умов угоди 1654 р. Згідно з ним, українсько-московські відносин переходили зі сфери конфедеративного союзу в площину обмеженої автономії України у складі Московії: 1) заборонялися зносини Української держави з іноземними країнами; 2) Україна позбавлялася права без царської згоди переобирати гетьмана: обрана на цю посаду особа мала їхати до Москви на затвердження; 3) гетьман без Козацької ради не міг призначати та звільняти старшину, а також розпоряджатися військом без дозволу царя; 4) значно збільшувався контингент царських військ в Україні; 5) передбачалася смертна кара для українців, які відмовлялися присягнути на вірність царю, тощо.

17 жовтня 1660 р. був підписаний Чуднівський договір, який практично повторював Галицьку угоду. Україна отримувала автономію на чолі з гетьманом. І без того хаотична ситуація ускладнилася ще більше. Неспроможний покласти цьому край, молодий гетьман восени 1662 р. оголосив про зречення від влади. Доба Руїни в Україні сягнула апогею.

2) Гетьманство І. С. Мазепи. Конституція П. Орлика рр. гетьманування І. Мазепи рр. гетьманування К. Розумовського Конституція основний закон держави, що закріплює суспільний і державний устрій, порядок утворення, принципи організації та діяльності державних органів, виборчу систему, основні права та обовязки громадян.

Державно - політична діяльність 1) зумів налагодити стосунки як з царівною Софією та керівником московського уряду кн. В.Голіциним, так і з їх наступником – царем Петром І; 2) мав численні звязки з монархічними дворами Європи; 3) побудував фортеці на півдні України; 4) сприяв розвиткові економіки держави 5) Підтримка освіти та культури: - Опікувався навчальними закладами. - Видавалися твори української літератури. - Діяльність Мазепи відбилася i на розвитку архітектури та образотворчого мистецтва. І.С. Мазепа

Культурна спадщина Банкноти у 10 гривень з зображенням I.C. Мазепи Монета 10 гривень з зображенням I.C. Мазепи

Конститу́ція Пили́па О́рлика договір гетьмана Війська Запорозького Пилипа Орлика зі старшиною та козацтвом Війська, який визначав права і обов ' язки усіх членів Війська. Укладений 1710 року. Затверджений шведським королем Карлом XII. Пилип Орлик

Положення конституції У тексті документа її автори називають Українську державу Україною, Малою Руссю, Військом Запорозьким. Законодавча влада надається Генеральній Раді, що виконує роль парламенту, до якої входять генеральні старшини, цивільні полковники від міст, генеральні радники (делегати від полків з людей розважливих і заслужених), полкові старшини, сотники та представники від Запорізької Січі (статя6) Генеральній Раді належало працювати сесійно, тричі на рік – в січі (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) і жовтні (на Покрову). На своїх зборах Генеральна Рада розглядає питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, заслуговує звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирає генеральну старшину.

Найвищу виконавчу владу мав гетьман, влада якого була довічною. У період між сесійними зборами Генеральної Ради виконував її повноваження. Можливості гетьмана і його владні повноваження було значно обмежені статтями 6, 7 і 8. Відповідно до цих положень гетьман не мав права розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику. Йому також було заборонено створювати якусь власну адміністрацію, він не міг застосовувати покарання до винних. Для задоволення матеріальних потреб гетьманові виділялись певні рангові маєтності з чітко визначеними прибутками, проте лише на час його перебування на посаді. Щодо гетьмана …

За наказом царського уряду14 (25) травня 1709 р. Запорозьку Січ було зруйновано військами під орудою полковника Яковлева р. ліквідація царським самодержавством Запорозької Січі 1783 р. царський маніфест про приєднання до Російської держави Кримського ханства; царський указ про закріпачення селян на Лівобережжі та Слобожанщині Імперія велика держава, що складається з метрополії та підпорядкованих центральній владі держав, народів, які примусово інтегровані до єдиної системи політичних, економічних, соціальних і культурних взаємозвязків. Імперії виникають внаслідок загарбання територій, колонізації, експансії, інших форм розширення впливу наддержави. 3) Занепад і ліквідація Гетьманщини

Катерина Олексіївна Романова Катерина ІІ « Велика » російська імператриця ( рр.) дому Романових. Дружина ( вдова ) імператора Петра III, мати імператора Павла І. Епоха царювання Катерини II в російській і європейській історіографії Нового часу одержала назву « освіченої монархії » і вважається « золотим віком » імперського абсолютизму. Портрет Катерини ІІ. Роботи Жан - Баптиста Лампі

Причини: Прагнення ліквідувати в середині Росії єдину автономну територію; Невдоволення царського уряду зміцненням гетьманської влади; Виступила проти прагнення козацької старшини зробити гетьманство спадковим; 1764 року К.Розумовський склав гетьманські повноваження. Гетьманщина була ліквідована; 1785 р. «Жалувана грамота дворянству» Ліквідація Гетьманщини

27 травня 1722 року була утворена Малоросійська колегія організація, що замінила Малоросійський приказ. До її складу увійшли 6 московських чиновників, головою серед яких став С. Вельямінов, призначений на посаду президента цього імперського адміністративного органу. Метою організації Малоросійської колегії було встановлення остаточного контролю над державним життям України. Декларативно Малоросійська колегія мала піклуватися про український народ. Насправді ж вона позбавляла гетьмана навіть тієї влади, яка в нього до цього часу залишалася. Цьому органові підпорядковувалися адміністративні й судові установи Гетьманщини, тож фактично всі Малоросійського приказу справи розв'язував не гетьман, а президент колегії. Діяльність першої Малоросійської колегії

1764 р. – утворення Другої Малоросійської колегії на чолі з П.Румянцевим. Основні заходи Другої Малоросійської колегії: проведення господарської ревізії; Підпорядкування українських адміністративних органів Малоросійській колегії Невідомий художник. Петро Рум ' янцев Діяльність другої Малоросійської колегії

Ліквідація автономного устрою Гетьманщини та Слобожанщини 1765 р. – скасування козацького устрою на Солобожанщині. Утворення Слобідсько – Української губернії 1775 р. - ліквідація Запорізької Січі р. – утворення на землях Лівобережної України Малоросійського генерал – губернаторства р. – закріпачення українських селян на Лівобережжі та Слобожанщині р. – ліквідація козацького війська. Перетворення козаків на казенних селян, які відбували військову службу р. - українська шляхта й старшина отримали права російського дворянства р. – утворення Малоросійської, Новоросійської, Київської, Подільської, Волинської губерній.

Історичне значення Гетьманщини Протягом майже століття Гетьманщина була центром політичного життя України. Самоврядування сприяло розвитку української нації, піднесенню української шляхетської еліти, яка пишалася своїми традиціями. Гетьманщина була для політичних діячів ХХ століття прикладом українського самоврядування, доказом того, що український народ мав власну державу. З нащадків козацької старшини Гетьманщини вийшло багато діячів, які сприяли формуванню національної самосвідомості українців. Приклад Гетьманщини надихав сучасних українців у прагненні мати власну національну державу.

Три поділи Речі Посполитої (1772, 1793, 1795 рр.) призвели до територіального розриву українських земель і загарбання сусідніми державами. Галичина, Буковина та Закарпаття належала до Австро-Угорської імперії. Не було адміністративної єдності в українських землях, які знаходились у складі Австро-Угорської імперії. Східна Галичина була частиною королівства Галіції і Лодомерії із центром у Львові. Королівство поділялось на 12 округів (дистриктів). Буковина виступила окремим округом з центром у місті Чернівцях. Закарпаття адміністративно підпорядковувалось Угорському королівству. Його територія поділялась на чотири адміністративні одиниці – Жупи. Керівникам – жупанам – належала вся повнота влади. 4) Західноукраїнські землі під владою Австро-Угорщини

Внаслідок першого поділу Польщі 1772 р. Галичина увійшла до складу Австрійської монархії. У 1774 р. імперія Габсбургів загарбала північну частину Молдавії з містами Чернівці, Серет та Сучава. в 1786 р. Буковину було приєднано до Галичини, разом з якою вона перебувала до 1849 р., а потім була перетворена в окрему провінцію. Таким чином, західноукраїнські землі стали колонією Австрійської монархії. Економіка Галичини, Буковини, Закарпаття була найвідсталішою серед австрійських провінцій, їхня промисловість залишалася на мануфактурній стадії. Розвивалися винокуріння, пивоваріння, металообробна, фарфорово-фаянсова, цукрова, лісова, добувна галузі промисловості, виробництво грубого сукна. Проте панівне становище займало ремісництво.

Австро-Угорщина перетворила українські землі на свою внутрішню колонію, яка повинна була постачати дешеві продукти та сировину і бути ринком збуту для австрійських товарів. Суспільно-політичний рух, що розгорнувся після буржуазної революції рр. в Австрії, зумовив посилення національно-визвольної боротьби українського народу. Однак на той час національно- патріотичний табір значно ослаб. Більша частина українських патріотів, розчарована крахом своїх надій на вирішення соціально- економічних, політичних, культурних проблем у рр. за допомогою Габсбургів, почала шукати підтримки в Росії. Поступово відходячи від ідеалів "Руської трійці", частина галицької інтелігенції, піддавшись впливу об'єднавчих ідей московського професора М. Погодіна, потрапила під вплив панслов'янської політики царської Росії. Так, у другій половині 60-х років з членів Головної Руської Ради сформувалася партія москвофілів. Водночас оформилася ліберально- національна партія народовців.

У скликаному у 1848 р. австрійському парламенті інтереси українців представляли 39 депутатів. У 1860-х рр. австрійський уряд провів низку реформ. Реформи закріпили за польською елітою монополію політичної влади в Галичині. Посилення польських позицій у Галичині супроводжувалося розколом в українському таборі. Так, москвофіли заперечували існування окремого українського народу, а галицьких русинів зачисляли до «єдиного великоруського народу». Народовці стверджували етнічну єдність «галичан» і «наддніпрянців», виступали за союз з визвольним українофільським рухом Центральної та Східної України.

В українських землях у складі Австро- Угорської імперії розвивалися галузі економіки, повязані з металообробкою та машинобудуванням, видобутком нафти (в 1903 р. отут було видобуто близько 5 % світової нафти), солі, озокериту, деревообробна, лісопильна й паперова промисловості. Серед кампаній переважали німецькі, австрійські та французькі. І в Галичині, і в Закарпатті, й у Північній Буковині родючі землі в більшості належали угорським, румунським і польським землевласникам, а українські селяни, маючи невеликі земельні наділи, наймалися до поміщиків на роботові

Роль греко-католицької церкви у Західній Україні З Поділом Речі Посполитої 1772 року галицькі землі опинилися в складі Австро-угорської імперії, а відтак перемиська, більша частина львівської (990 парафій), частина галицької та каменецької єпархій (загалом 3432 парафії) року імператриця Марія Терезія змінила назву Церкви з «унійної» на «греко-католицьку», що зберігається за Церквою й до сьогодні. Греко-католицьких священиків зрівняно в правах з римо- католицькими, а їхні сини отримали право бути представниками урядів на рівні зі шляхтою. Того ж року Марія Терезія заснувала«Барбареум» першу греко-католицьку духовну семінарію, що розташовувалася у Відні, а 1783 Генеральну греко-католицьку семінарію у Львові році у Львові створено греко-католицьку Галицьку митрополію. З ініціативи Галицького митрополита Михайла Левицького започатковано процес відродження української церковної та народної мови. «Головна Руська Рада», створена в 1848 році у Львові й очолювана єпископом Григорієм Яхимовичем (митрополит Галицький в рр.), висунула австрійському урядові вимогу про автономію для Східної Галичини. В 1868 році греко-католицькі священики виступили засновниками культурно-освітнього товариства «Просвіта», яке ширило українську освіту й національну свідомість в Україні й на поселеннях.

казни та армії. Австрійська імператриця Марія-Терезія та її син Йосиф II ( ) здійснили т.зв. реформи "освіченого абсолютизму", які мали на меті поліпшити матеріальне становище жителів імперії. Марія-Терезія ( ) Австрійські правителі, як і їх попередники, бачили у західноукраїнських землях насамперед джерело для поповнення державної

реформи "освіченого абсолютизму" Найжаданішою для галицького населення була аграрна реформа. Вона передбачала: звільнення селян з особистої залежності від поміщиків; передання права здійснення суду над селянами від пана до спеціально призначеного державного чиновника; заборону збільшувати поміщицькі землеволодіння за рахунок "прирізки" селянських земель; обмеження панщини, тривалість якої не могла перевищувати 3 днів на тиждень; заборону проживати у селі лихварям (як правило, євреям), які відмовлялися займатися сільським господарством, тощо.

Важливою для західноукраїнських земель була церковна реформа, яка докорінно змінила на краще становище греко- католицької церкви. її основними положеннями були: 1) зрівняння прав католицьких, протестантських і греко- католицької церков та забезпечення віруючим цих віросповідань однакових можливостей; 2) підпорядкування церкви державі та надання священикам статусу державних службовців із відповідною платнею; 3) заборону місцевій верхівці римо-католицької церкви переводити греко-католиків на латинський обряд та вживати термін "уніат", що мав образливий підтекст. Тісно була пов'язана з церковною освітня реформа, яка, серед іншого, передбачала: 1) ліквідацію ордену єзуїтів (1773) і його багатолітнього домінування у навчальних закладах та відкриття у Львові на місці єзуїтської колегії університету (1784); 2) створення греко-католицьких семінарій для навчання українського духовенства; 3) запровадження системи початкових і середніх шкіл, причому на рівні початкової школи навчання для дітей мало проводитися рідною мовою. реформи "освіченого абсолютизму"

Реформаторська діяльність Марії-Терезії та Йосифа ІІ була на той час прогресивним явищем. Реформи викликали в західноукраїнському суспільстві почуття глибокої вдячності та відданості Габсбурзькій династії. Однак уже незабаром прогресивні нововведення було зведено нанівець наступними австрійськими правителями. Єдиною інституцією, яка зберегла всі надбання і навіть суттєво зміцнила їх після започаткування у 1808 р. Галицької митрополії, була греко- католицька церква. У відповідь на обмеження попередніх здобутків селяни посилюють антифеодальну боротьбу, що проводилася в різних формах: скарги, втечі, підпали, розправи, відмова від сплати податків, невиконання розпоряджень адміністрації маєтків. Своєрідною формою протесту був рух опришків, що поширювався на Прикарпатті. Опришки нападали на панські й державні маєтки, забирали або нищили майно, руйнували панські двори, розправлялися з феодалами та адміністрацією. Постійною та наймасовішою формою антифеодальної боротьби була відмова широких мас селянства від виконання феодальних повинностей. Кульмінаційним пунктом селянського руху напередодні революції рр. були антифеодальні виступи рр. на східно-галицьких землях. Це був удар, від якого феодально- кріпосницька система вже не могла отямитись. Повстання було придушене, проте стало однією з вирішальних передумов скасування панщини не лише в Галичині, а й в усій Австрії. реформи "освіченого абсолютизму"

1772 р. Галичина увійшла до складу Австрійської монархії р. другий поділ Польщі (Пруссія захопила область з містами Гданськ, Торунь і Познань, Росія приєднала Правобережну Україну) 1795 р. третій поділ Польщі (до Австрії відійшла територія на півдні та південному-сході від Варшави разом з м. Краковом, до Пруссії - Варшава з прилеглими землями, до Росії - західні українські та білоруські, а також литовські землі) 5) Розповсюдження суспільно-політичних і економічних відносин Російської імперії на українських землях

Російсько-турецькі війни Росі́йсько-туре́цькі ві́йни десять військових конфліктів між Російською й Османською імперіями в 1719 століттях. Воєнні дії в Закавказзі в ході Першої світової війни можна вважати одинадцятою російсько- турецькою війною. Здебільшого війни йшли за контроль над Чорним морем та його суміжними регіонами. У загальному рахунку російсько-турецькі війни охоплюють період тривалістю 241 рік. У середньому, одну російсько-турецьку війну від іншої відокремлювало років. Російсько-турецькі війни стали однієї з головних причин занепаду і розвалу Османської імперії.

Російсько-турецька війна ( ) Російсько-турецька війна ( ) (Війна Священної ліги) Російсько-турецька війна ( ) (Велика Північна війна) Російсько-турецька війна ( ) Російсько-турецька війна ( ) Російсько-турецька війна ( ) Російсько-турецька війна Російсько-турецька війна Російсько-турецька війна (Кримська війна) Російсько-турецька війна ( ) Російсько-турецька війна (Перша світова війна) Російсько-турецькі війни

Олександр Суворов ( ) Видатний полководець. Командував російськими військами під час російсько-турецьких війн 1774 р. та pp. Очолював імператорські війська в Україні в pp. Перебуваючи в Україні, написав працю з військової справи «Наука перемагати».

Григорій Потьомкін ( ) З 1776 р. командир Санкт-Петербурзької дивізії, новоросійський, азовський і астраханський генерал- губернатор, головнокомандувач російських військ у війнах з Туреччиною. У рр. брав участь у війні з Туреччиною, заснував м. Херсон, приєднав до Росії Кримський півострів. Генерал-фельдмаршал, граф, віце-президент Військової колегії.

Використана література Субтельний О. Україна: історія/ О. Субтельний – К.: с. Бойко О. Історія України/ О. Бойко – К.: с. Грушевський М. Ілюстрована історія України з додатками та доповненнями/М.Грушевський. – Донецьк:БАО, с. Морар Н.П., Морар М.В. Історія України:навчально-методичний посібник/М.В. Морар,Н.П. Морар; ТДАТУ.- Мелітополь, – 102 с. Шлєїна Л.І. Термінологічний словник з історії української культури (для студентів всіх спеціальностей)/ТДАТУ;уклад. Л.І. Шлєїна. – Мелітополь: с. Бойко О.Д. Історія України:навчальний посібник:рекомендовано МОН України/О.Д.Бойко.-К.: Академвидав, с. Ісакова Н.П. Історія України (в схемах і таблицях): навч. посібник/Н.П.Ісакова.-К.:Аграрна освіта, с. Журавльов Д.В. Усі гетьмани України/Д.В.Журавльов.-К.: Фолио, с. Фалько Я.І. Руїна. Гетьманщина:історія України другої половини XVII- першої половини XVIIІ ст./Я.І. Фалько. - Токмак, с.