Тема 5 Правові засади майнових відносин у сфері господарювання

ПЛАН 1.Майно у сфері господарювання:поняття та види 2. Правовові режими майна суб'єктів господарювання. 3. Використання природних ресурсів у сфері господарювання. 4. Використання прав інтелектуальної власності у сфері господарювання. 5. Поняття та загальні засади здійснення корпоративних прав. 6. Правовий режим цінних паперів у господарській діяльності.

Поняття та види майна: майном у сфері господарювання визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються та використовуються у діяльності суб'єктів господарських відносин та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів (ч.1 ст.139 ГКУ).

Види майна СГ: -майно в речовій формі : - рухоме - нерухоме майно. -безтілесне майно: - нематеріальні активи, - корпоративні права, - цінні папери.

Рухоме майно має здатність вільно переміщаються в просторі, може бути як індивідуально визначеними, так і родовими (ст.181 ЦКУ): -Все, що не підлягає державній реєстрації; -Як виключення для окремих видів рухомого майна передбачена реєстрація(автотранспорту).

Нерухомі речі є незамінними (індивідуалізованими) і мають спеціальний правовий режим, а саме реєстрація прав на таке майно: - земля (земельні ділянки) та розташовані на ній об'єкти; -природні ресурси; -повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти та інше майно; -підприємство, як єдиний майновий комплекс ( ст.182 ЦКУ).

Нематеріальні активи - це немонетарний актив, який не має матеріальної форми та може бути ідентифікований: об'єкти інтелектуальної (в т. ч. промислової) власності (винаходи та корисні моделі; промислові зразки; сорти рослин та породи тварин; торговельні марки (знаки для товарів і послуг); комерційне (фірмове) найменування; географічне зазначення; комерційна таємниця; комп'ютерні програми); науково-технічна інформація; права користування землею, водою, надрами, іншими ресурсами навколишнього природного середовища тощо. Безтілесне майно:

Джерела формування майнової бази суб'єктів господарювання(ст. 140 ГК): грошові та матеріальні внески засновників; доходи від реалізації продукції (робіт, послуг); доходи від цінних паперів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб'єктів; кредити банків та інших кредиторів; безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян; інші джерела, не заборонені законом.

Залежно від економічної форми майно належить до (ст. 139 ГК): основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів.

Основні фонди - це матеріально-речові цінності, що використовуються у виробничій діяльності протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів від дати введення в експлуатацію, вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом. 1. будинки, споруди та ін. ( строк експлуатації -20 років; норма амортизації - 5% балансової вартості на календарний рік); 2. автомобілі, машини та устаткування, обладнання, меблі ( строк експлуатації - 4 роки, норма амортизації - 25%); 3. інші основні фонди, не включені до груп 1 і 2, (норма амортизації - 15%).

Оборотні засоби - це матеріально- речові цінності, які зазвичай споживаються протягом одного виробничого циклу і відразу ж переносять свою вартість на готову продукцію. Це, насамперед, сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого призначення, що віднесено законодавством до оборотних засобів.

Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства. Товарами у складі майна суб'єктів господарювання визнаються: вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги. У майні суб'єктів господарювання вирізняють спеціальні фонди та резерви - грошові кошти підприємства, що не беруть безпосередньої участі у виробничому процесі, а використовуються за спеціальним призначенням (цілями), передбаченим законодавством або статутом підприємства.

Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку та фінансової звітності передбачають: -оборотні активи - це грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації та споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців від дати балансу; -необоротні активи всі активи, що не є оборотними.

Облік майна та звітність щодо його використання при здійсненні господарської діяльності Згідно Закону України від р. «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» : бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; фінансова звітність бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період;

2.Правові режими майна субєктів господарювання Правови титули майна: - право власності, -право господарського відання, -право оперативного управління, -право господарського використання, -додаткові правові титули (право довірчої власності, право користування).

Право власності в об 'єктивному розумінні - це сукупність правових норм,що регулюють економічні відносини власності. Право власності в суб 'єктивному розумінні - це визначена і забезпечена об'єктивним правом сукупність повноважень власника, що забезпечує можливість використовувати належне йому майно своєю владою і у власних інтересах.

Право власності передбачає: а) володіння, користування та розпорядження; б) засновницьки правомочності, в) регулятивні, г) оперативно-управлінські, д) контрольні, е) охоронні.

Право довірчої власності особливий вид права власності, яке виникає на підставі закону, договору управління майном (ч. 2 ст. 316 ЦКУ, ЗУ «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», ЗУ «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю»).

Право господарського відання передбачає можливість володіння, користування і розпорядження закріпленим на цьому правовому титулі майном на розсуд суб'єкта цього права (підприємства), але в межах закону і затвердженого власником майна статуту підприємства (ст. 136 ГК України). Суб'єкт права господарського відання за своїми зобов'язаннями відповідає усім майном, що закріплене за ним на цьому правовому режимі, і може бути суб'єктом банкрутства. На такому правовому титулі майно закріплюється за: державними та комунальними унітарними підприємствами, що діють з метою отримання прибутку; унітарними комерційними підприємствами, що створюються господарськими товариствами, кооперативами, громадськими та релігійними організаціями, громадянами.

Право оперативного управління Передбачає володіння, користування і розпорядження майном лише за його цільовим призначенням, самостійно розпоряджаючись закріпленими за ним коштами (державні установи) та іншим майном, крім основних фондів (казенне підприємство). Цей правовий титул використовується щодо казенних підприємств, унітарних некомерційних підприємств, а також щодо унітарних некомерційних підприємств, які створюються господарськими товариствами, кооперативами, громадськими та релігійними організаціями, громадянами.

Право оперативного використання майна правовий титул майна відокремленого підрозділу (структурної одиниці) господарської організації (підприємства, господарського товариства, виробничого кооперативу тощо). Обсяг майнових правомочностей визначається господарською організацією і зазначається у відповідному правовому документі (положенні) та затверджується господарською організацією.

3.Використання природних ресурсів у сфері господарювання а) право власності на природні ресурси це система юридичних норм та інших правових засобів, які регулюють правовідносини щодо землі, надр, вод, лісів, рослинного і тваринного світу, обєктів природно- заповідного фонду та забезпечують реалізацію повноважень власників щодо володіння, користування і розпорядження цими ресурсами. б) право природокористування (постійного і тимчасового) це система юридичних норм і засобів, спрямованих на врегулювання відносин щодо ефективного використання, відновлення і охорони природних ресурсів, забезпечення багатогранних матеріальних, економічних і соціальних інтересів та законних прав субєктів природокористування. Суб'єкти господарювання використовують природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування.

Субєкти господарювання стосовно використання природних ресурсів наділяються відповідними правами та обовязками. Субєкт господарювання має право: використовувати для господарських потреб в установленому законодавством порядку корисні копалини місцевого значення, водні обєкти, лісові ресурси, що знаходяться на наданій йому земельній ділянці; одержувати доходи від результатів господарської діяльності, повязаної з використанням природних ресурсів; одержувати пільгові короткострокові та довгострокові кредити для реалізації заходів щодо ефективного використання, відтворення та охорони природних ресурсів, а також користуватися податковими пільгами при здійсненні зазначених заходів; вимагати компенсації шкоди, завданої належним йому природним ресурсам іншими субєктами, а також усунення перешкод у здійсненні господарської діяльності, повязаної з використанням природних ресурсів.

Обовязки субєктів господарювання: використовувати природні ресурси відповідно до цільового призначення, визначеного при їх наданні (придбанні) для використання у господарській діяльності; ефективно і економно використовувати природні ресурси на основі застосування новітніх технологій у виробничій діяльності; здійснювати заходи щодо своєчасного відтворення і запобігання псуванню, забрудненню, засміченню та виснаженню природних ресурсів, не допускати зниження їх якості у процесі господарювання; своєчасно вносити відповідну плату за використання природних ресурсів; здійснювати господарську діяльність без порушення прав інших власників та користувачів природних ресурсів; відшкодовувати збитки, завдані ним власникам або первинним користувачам природних ресурсів

4. Використання прав інтелектуальної власності у сфері господарювання Право інтелектуальної власності – це право на результати інтелектуальної, творчої діяльності. Право інтелектуальної власності має дві форми: 1.Майнові права – право володіти, користуватись та розпоряджатись обєктом інтелектуальної власності. 2.Немайнові права – право на імя, авторство та ін.

Право промислової власності - це суб'єктивні права на різноманітні результати інтелектуальної творчості (технічні та нетехнічні), яким надається спеціальна правова охорона з огляду на їх важливе значення для господарської діяльності (виробничої та торговельної). До об'єктів права промислової власності належать; винаходи та корисні моделі; промислові зразки; сорти рослин та породи тварин; торговельні марки (знаки для товарів і послуг); комерційне (фірмове) найменування; географічне зазначення; комерційна таємниця; комп'ютерні програми; компіляція даних (бази даних); виконання; наукові відкриття; компонування (топографія) інтегральних мікросхем; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; інші об'єкти, передбачені законом.

Спеціальне правове регулювання здійснюється за допомогою системи нормативно-правових актів: ГКУ гл. 16 «Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності» (статті ); ЦКУ кн. 4 «Право інтелектуальної власності» з 12 глав; ЗУ «Про авторське право і суміжні права»; ЗУ «Про інноваційну діяльність»;

ЗУ «Про основи державної політики у сфері науки і наукової діяльності»; ЗУ «Про охорону прав на сорти рослин»; ЗУ «Про науково-технічну інформацію»; ЗУ «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»; ЗУ «Про племінне тваринництво»; ЗУ «Про охорону прав на промислові зразки»; ЗУ«Про насіння» та інш.

Способи захисту прав інтелектуальної власності (ст. 16 і 432 ЦК України): визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідносин; припинення правовідносин; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органів влади, їх посадових і службових осіб.

5. Поняття та загальні засади здійснення корпоративних прав корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та установчими документами.

Види корпоративних прав: основні (притаманні учасникові будь-якої господарської організації) визначаються цим Кодексом та загальними законами («Про господарські товариства» - ст. 10, «Про цінні папери і фондову біржу» - ст. 5; спеціальні, наявність яких пов'язується з участю в суб'єкті господарювання певної організаційно-правової форми або в господарській організації з певним видом виключної діяльності та закріплюється спеціальними законами; локальні - передбачаються установчими документами конкретної господарської організації з врахуванням специфіки корпоративних відносин, що складаються між нею та її засновниками і учасниками.

6. Правовий режим цінних паперів у господарській діяльності Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає відносини між суб'єктом господарювання, який його випустив (видав), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам.

Правовий режим цінних паперів визначається такими нормативно-правовими актами: ГКУ гл. 17 «Цінні папери у господарській діяльності»; ЦКУ гл. 14 «Цінні папери». Законами: «Про цінні папери та фондовий ринок»; «Про акціонерні товариства».

Акція - цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у виді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства. Акції можуть випускатися в документарній (паперовій) або бездокументарній (з фіксацією відомостей про власника та належні йому акції на електронних носіях, що здійснює зберігач) формі. Облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах.

Залежно від емітента розрізняють: а)облігації внутрішніх і місцевих позик (випускаються за рішенням, відповідно- Кабінету Міністрів України і місцевих рад); б)облігації підприємств (випускаються підприємствами усіх передбачених законом форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні); в)облігації зовнішніх державних позик України - цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.

Казначейські зобов'язання України - вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу. Казначейські зобов'язання залежно від строків поділяються на: а) довгострокові - від 5 до 10 років; б) середньострокові - від одного до 5 років; в) короткострокові - до одного року. Ощадний сертифікат - письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів по ньому. Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний процент на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред'явника. Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним.

Вексель цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя/векселедержателеві. Векселі можуть випускатися таких видів: 1) простий вексель: містить реквізити: а) найменування -«вексель»; б) просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму; в) зазначення строку платежу; г) зазначення місця, в якому повинен здійснитись платіж; д) найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений; є) дату і місце складання векселя; є) підпис того, хто видає документ (векселедавця); 2) переказний вексель: повинен містити вищезазначені реквізити «а», «в - є», а також: просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму; найменування платника.

Дякую за увагу