КОЗАКИ

Тема уроку Українське козацтво в І половині ХVII ст. Гетьман Петро Конашевич- Сагайдачний

Мета уроку: Розглянути процес розвитку українського козацтва на початку XVII ст. та його роль у боротьбі з іноземними загарбниками; Розкрити постать славетного гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, дослідити вплив особи на хід історичних подій; Створити умови для розуміння наслідків участі козацтва в Хотинській війні; Підвести учнів до розуміння провідної роль козацтва в українському суспільстві; Розвивати в учнів уміння давати розгорнуту характеристику історичним діячам і відзначити їх місце в історії, аналізувати історичні документи та інші джерела інформації; Виховувати повагу до історичного минулого українського народу.

Безсмертної слави достойний, гетьмане! Жити вічно твоєму імені... Скільки Дніпро з Дністром води нестимуть, Стільки й хвалу тобі люди співатимуть. Лукаш Беринга Епіграф уроку:

План: 1.Морські походи козаків. 2.Історичний портрет гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, його політична, військова та просвітницька діяльність. 3.Участь українського козацтва в Хотинській війні.

Проблемне запитання: Які зміни сталися в політичному становищу українського козацтва в І чверті XVII ст. Оцініть внесок гетьмана Петра Конашевича – Сагайдачного в історію українського народу.

Робота з документом Завдання: На основі наведених історичних джерел визначте, які наслідки мала для українців турецько-татарська агресія? Ілюстрація «Ординці женуть полонених» Українська народна пісня «За річкою вогні горять».

Морські походи козаків

Увага! Перевір себе. Морські походи козаків 1606 рік – взяття турецької фортеці Варни 1608 рік – взяття і зруйнування Перекопу 1614 рік – козацький флот під командуванням П.Сагайдачного напав на Трапезунд, Синоп та спалив турецький флот 1615 рік – флот П.Сагайдачного атакував Стамбул 1616 рік – розбито турецький флот під Очаковим, зруйновано Кафу

Тема проекту: Петро Конашевич-Сагайдачний – видатний державний діяч,блискучий полководець, мудрий політик, талановитий дипломат

Мета проекту: Сформувати уявлення про особу гетьмана Сагайдачного та його погляди на майбутнє України; Розвивати вміння характеризувати визначних політичних діячів, спираючись на аналіз різноманітних джерел.

Зміст проекту: 1.Вступ. 2.Юність Сагайдачного. 3.Військове мистецтво гетьмана. 4.Дипломатична діяльність. 5.Просвітницька діяльність та захист православ'я. 6.Висновки.

Юність гетьмана Народився Петро Конашевич-Сагайдачний в с. Кульчиці поблизу м. Самбора на Львівщині приблизно в рр. Батько його Конан, або Конаш, був дрібним українським шляхтичем. Що стосується другої половини прізвища гетьмана – Сагайдачний, то воно було дано йому козаками як вправному лучнику. Озброєний сагайдаком, вершник прикріплював з одного боку до поясу лук з на лучником (чохлом), а з іншого – колчан для стріл. Добре натренований лучник за хвилину випускав від восьми до дванадцяти стріл, що летіли іноді за 500 кроків. Прізвисько «Сагайдачний» було досить поширеним серед козаків і в середині XVII ст.. особливо на Подніпровї та Брацлавщині. Про походження і юнацькі роки майбутнього гетьмана збереглося дуже мало відомостей. Найважливішим джерелом, яке містить деякі біографічні дані про нього, є твір К. Саковича «Вірші на жалісний погреб знатного рицера Петра Конашевича-Сагайдачного», де за словами історика В. Шевчука «К. Сакович здекларував ідею мирного становлення української державності в межах Речі Поcполітої і це була політична програма Сагайдачного».

Автор помістив у своїй книзі гравюру з портретом гетьмана на коні. У лівій верхній частині малюнка зображено його герб, що має форму перевернутої вниз підкови, яку увінчує хрест. З давніх часів село, де народився Петро Сагайдачний, було поділено на дві частини – Кульчиці Шляхетські, Кульчиці Русти кальні. Певні привілегії жителям села надавались ще князем Данилом Галицьким і вони залишилися, коли землі Галицько-Волинського князівства відійшли до Польщі. За привілегією короля Ягайла, даною в 1427 році, вони забов'язані були ставити на кожний воєнний похід декілька кінних стрільців-лучників. Тому юнаки наполегливо вились верхової їзді, бути справними воїнами. Вірогідніше за все, що в юнацькі роки Петро Конашевич і зажив слави влучного лучника, а тому з молодих літ «привчався натягати лук, зброї і коня з рук не випускаючи».

Після здобуття домашньої початкової освіти стає учнем першої у східнословянському світі словяно-греко-латинської академії в Острозі, яка поєднувала елементарну, середню й початки вищої шкіл. В Острозькій академії викладали предмети «тривіуму»: граматику, риторику, діалектику, а також «квадривіуму»: арифметику, геометрію, музику, астрономію. Значна увага приділялася вивченню мов: грецької, латинської і особливо старословянської. До викладання залучалися найкращі вчителі. Навколо академії, а також заснованої одночасно з нею друкарні виник гурток високоосвічених вчених і літераторів. Острозька академія була визнаним в Україні культурно-освітнім й ідеологічним центром, де молоді прищеплювалися національна свідомість і гідність. Та атмосфера, яка оточувала Петра Конашевича в острозькій період, вплинула на формування його особистості. Сприйняті Петром Сагайдачним ідейні та культурні віяння й впливи яскраво проявився в його подальшій діяльності, коли він став воїном Війська Запорізького.

З історичних джерел відомо, що Петро Конашевич-Сагайдачний був грамотною, начитаною людиною, знав декілька мов, з великою прихильністю ставився до православя. Він не присвятив себе ані господарюванню на землі, ані служінню аристократам Речі Посполитої. Відомо, що у звязку з проголошенням у 1596 році церковної Брестської унії міжконфесійні відносини в Україні різко загострилися. Зрозуміло, що Петро Сагайдачний не міг залишитись осторонь від цих епохальних подій для України, і тому він після закінчення навчання подався на Запорозьку Січ. Перебуваючи на Запоріжжі, Сагайдачний швидко став загартованим воїном. Маючи неабиякі організаторські здібності, вольовий характер і неодноразово підтверджуючи свою відвагу в боях з ворогами, він упевнено пробивався до керівних посад у Запорізькому Війську.

Військове мистецтво гетьмана Гей, широко залунала Запорозька честь і слава – Сагайдачному дісталась, Та гетьманськая булава! Бо такого ще не було В товаристві отамана, Ще ніхто не бив так славно Яничара й бусурмана. І ніхто не вів так мудро Товариство в чистім полі, Так братів ніхто не вивів Із турецької неволі.

Майбутній гетьман Петро Сагайдачний потрапляє на Січ швидше всього, у кінці 90-х років ХVІ ст. У ній справний юнак, а тим більше такий, що здобув освіту в Острозькій академії, знайшов свою долю і козацьку славу. На той час на Запоріжжі існували правила, обійти яких було неможливо. Насамперед, це стосується поетапного шляху у військовій карєрі. Кожного хто прибував на Запорізьку Січ і бажав боронити «правду і віру» записували до одного з куренів і він ставав «молодиком» (джурою). Під керівництвом наставників-козаків активно навчався військовій справі. Ще з молодих років Петро бореться з бусурманами. Він бере участь у всіх морських походах під проводом Самійла Кішки, здобуває військовий досвід, набуває авторитету та слави серед козаків. Існують свідчення, що у 1606 році Сагайдачного вперше обрали гетьманом. Та перше гетьманування було коротким. Через дуже сувору розправу над «неслухняними козаками» його скинули з цієї посади. Петра часто обирали гетьманом – військовим старшиною, який тимчасово виконував обовязки гетьмана на час бойових дій.

У 1614 році за бойові заслуги запорозьке товариство обрало Петра Конашевича-Сагайдачного гетьманом і вручило булаву – символ влади. За часи свого гетьманування Сагайдачний постійно «очищав» козацтво від людей, які порушували військову дисципліну та зводили козаків на безпуття. Неслухняних він карав «на горло» - «був такий суворий, стримуючи козацьке свавілля, що з найменшої причини проливав щедро їх кров». Досвідчений полководець знав, що військова дисципліна – не тільки вірний шлях до перемоги, а й мінімальні людські втрати під час боїв. Сагайдачний дбав про те, щоб кожний козак мав свого коня та рушницю, а не старосвітський лук. Конашевич запровадив військову муштру (навчання, тренування) тому ядром його армії були дисципліновані, вимуштрувані по-військовому козацькі загони.

Саме вони задавали всьому війську тон і утримували його на високому рівні бойової здатності. Готуючи козацтво до активної наступальної боротьби проти Османської імперії, Сагайдачний домігся зростання кількісного складу запорізьких флотилій, в яких чисельність чайок – головних бойових одиниць досягла кількох сотень. Отже, найбільша справа Сагайдачного – впорядкування козацького війська. Завдяки діям гетьмана було вперш створено дисципліновану козацьку армію, озброєну до останнього козака вогнестрільною зброєю і тогочасною артилерією. Можна зробити висновок: П. Сагайдачний – людина твердої волі, мудра, непохитна, мужня, розважлива і поміркована, блискучий полководець.

Дипломатична діяльність І за справу Владислава Ти боровся під Москвою, Двадцять тисяч товариства Ти повів туди з собою. Бо за поміч ти від Польщі Всі права думав здобути, Що зробив ти для Вкраїни, Те повік годі забути.

Талановитий полководець, Сагайдачний, розумів, що в політиці багато важать мирні дипломатичні заходи. За це його поважали при королівському дворі – адже вперше поляки мали справу з авторитетним козацьким ватажком, з яким можна було вести переговори і який умів тримати в покорі козацьку стихію. Залишаючись зовні вірним королю, гетьман неухильно обстоював козацькі права. Так, усупереч численним домовленостям із польським урядом, які забороняли козакам здійснювати походи проти Туреччини, Сагайдачний вдавався до нових і нових атак, що загострило відносини між Османською імперією та Польщею аж до стану війни. Така ситуація була на користь козацтву за умов постійної загрози з боку Туреччини, Польща не наважувалася знищити козацтво – свого союзника в боротьбі проти турків. Сагайдачний брав активну участь у тогочасній Європейській політиці. Москва у XVII ст.

У 1617 році польський королевич Владислав пішов війною на Москву і опинився у скрутному становищі. Тоді ж і Сагайдачному довелося оголити меча на єдиновірну Русь. За це докоряли славному гетьманові і деякі історики. Але не можна забувати про те, що українські землі належали тоді польській короні, а З запорізьке військо називалось «військо її королівської милості», що Сагайдачний ішов на Москву не для себе, а на допомогу своєму королевичу. Сагайдачний маючи надію, що за таку послугу польський уряд залишить запорожцям усі права, зібрав двадцятитисячний загін і виступив у похід весною 1618 року. Похід виявився швидким і вдалим. Козаки без труднощів захопили місто Ливні, кілька днів приступом здобули Єлець. Тут узяли в полон татарське посольство, що саме верталося з Москви з високими гостинцями від царя для хана. Дуже запекли бої були коло міста Михайлова. Під Коломною козацьке військо здобуло перехід через Оку й під Москвою обєдналося з полками королевича Владислава. На військовій раді було вирішено розпочати облогу Москви в ніч проти свята Покрови. У головному наступі на Москву, який відбувся 11 жовтня, запорожці участі не брали. Православні козаки та їх «благочестивий гетьман», коли почули передзвін церковних дзвонів у Москві, не наважилися підняти руку на одновірців і відійшли від міста.

Участь Сагайдачного з козацьким військом у поході сприяли тому, що московський уряд погодився на деякі домагання поляків. Мирну угоду між Московією та Річчю Посполитою було підписано 1 грудня 1618 року в с. Деуліні. Перемиря між двома державами укладалося на 14,5 років, згідно з яким Польща отримала Смоленщину й Чернігово-Сіверську землю. Воєнний похід на Москву 1618 року не став приводити для остаточного розриву стосунків між Військом Запорозьким та царським урядом, оскільки це не відповідало інтересам жодної зі сторін. Уже 1620 року Сагайдачний споряджає до Москви посольство на чолі з П. Одинцом, яке отримує від царя «легку- царську платню – 300 карбованців, сукна, дорогі тканини та інші подарунки». Невдовзі запорожців прийняли у Боярській думі. А в царській грамоті Михайло Романов запевнив козаків у тому, що вони можуть бути удостоєні його ласки та жалування. П. Сагайдачний услався як видатний державний діяч. За його гетьманування 1617 р. Військо Запорізьке увійшло до Європейської ліги для боротьби проти Порти. Прагнучи створити могутній анти турецький союз, Сагайдачний установив дипломатичні звязки з Московською державою, Грузією, Іраном. Видатний державний діяч, мудрий політик, талановитий дипломат, Петро Конашевич-Сагайдачний здобув заслужену шану сучасників.

Просвітницька діяльність Для могутності народу Дбаєш ти і про освіту І на школи ти даруєш Більшу частку заповіту.

Воюючи з татарами і турками, Конашевич «забув», що й Польща була ворогом України, бо продовжувала дужче й міцніше пригноблювати селянство, обмежувати права українського народу, утискувати православну віру. Сагайдачний вважав, що у цей час виступати проти Польщі зі зброєю неможливо, бо цим обовязково скористаються бусурмани, щоб зовсім спустошити Україну. На його думку, єдине, що могло запобігти знищенню української нації – це розвиток її культури. У 1614 році Сагайдачний прибув до Києва. У Києві заснував школу. Він знав, що народ повинен мати багато вчених, освічених людей, щоб уміти оборонятися перед ворожими напастями на віру і народ. У 1614 році разом з однодумцями придбав друкарню Балабанів, а вже в 1615 р. надрукували першу книжку. Свідченням надзвичайної цілеспрямованості Сагайдачного в політичній діяльності задля розширення прав українського народу була підтримка гетьманом православної церкви. Він був ініціатором відновлення вищої ієрархії православної церкви, фактично втраченої після Берестейської унії. Це здійснювалося спільними зусиллями Київського братства та козаків, відносини між якими стали особливо тісними після вступу всього Війська Запорізького до братства.

Відкритий вступ Війська Запорізького до братства мав для українського визвольного руху непроминальне значення. Він засвідчив, що козацтво підтримує братський рух і готове захищати його зброєю від будь-яких утисків і переслідувань. Завдяки цьому в 1620 р. стало можливим повернення православній церкві її ієрархів. Для цього було запрошено Єрусалимського патріарха Феофана, коли той повертався з Москви. Сагайдачний з козаками перестрів його біля Московського кордону. Патріарх висвятив нового київського митрополита Йова Борецького та кількох єпископів. Козацькій загін, що постійно перебував при патріархові, не дав можливості польській владі заарештувати Феофана, і коли той завершив свою місію, його з почестями перепровадили до молдовського кордону. Відновлення ієрархії православної церкви в Україні польський уряд не визнав, проте до каральних дій не вдався, бо Польща перебувала у стані війни з Туреччиною. Конашевич склав заповіт, за яким великі суми грошей, усі свої маєтки відписав на різні благодійницькі цілі – Львівському та Київському братству «на науку і на навчання, різним церквам та монастирям на розвиток». Сагайдачний – піклувальник православної церкви та освіти на Україні.

Висновки Ім'я Сагайдачного стоїть в одному ряду з найвидатнішими постатями українського народу. Він був талановитим полководцем, розумним дипломатом, але перш за все - людиною, яка глибоко й цілком перейнята любов'ю до рідного краю. Під час гетьманства Конашевича Сагайдачного козацтво остаточно стало українським національним військом.

Петро Конашевич-Сагайдачний – грамотна, начитана людина, знавець мов, прихильник православя. Петро Конашевич-Сагайдачний – людина твердої волі, мудра, непохитна, мужня, розважлива і поміркована, блискучий полководець. Петро Конашевич-Сагайдачний – видатний державний діяч, мудрий політик, талановитий дипломат. Петро Конашевич-Сагайдачний – піклувальник православної церкви та освіти на Україні

Оцінка вчинків і справ П. Сагайдачного

Інформаційний учнівський міні-проект на тему: Хотинська епопея 1621 року

Мета проекту : -Показати перебіг основних подій Хотинської війни 1621 року; -Розкрити провідну роль українського козацтва у війні під Хотином у1621 році.

Основна ідея: За Україну! За її волю! За честь! За славу! За народ!

Зміст проекту: 1.Основні події Хотинської війни 1621 року. 2. Наслідки війни. 3. Роль українського козацтва у війні

Війна під Хотином 1621, козацько-польська перемога над Туреччиною, у результаті якої турецький султан Осман II був змушений припинити війну. Після поразки польських військ під Цецорою 1620 і татарського нападу на Поділля султан Осман II уклав план завоювання України, Польщі, а згодом і Центральної Європи. 150-тисячній (можливо 120-тисячній) турецькій та 60-тисячній татарській армії протистояло лише 30-тисячне польське військо. Деякі джерела вказують кількість турецько-татарських військ тис. Щоб знайти собі союзника, польський уряд звернувся до українських козаків по допомогу, обіцяючи різні права і привілеї. Козацька Рада 17 червня 1621 року в урочищі Суха Діброва на Черкащині ухвалила взяти участь у боротьбі проти Туреччини і вислала у Варшаву делегацію на чолі з гетьманом Петром Конашевичим, щоб за свою участь, у протитурецькій боротьбі забезпечити деякі привілеї для козацтва та права для Православної Церкви в Україні.

. На початку 1621 року султан Осман ІІ з 250- тисячним військом вирушив до Молдови. Турецько – татарська і польсько-литовська армія зійшлися під Хотином. Поляки під проводом коронного гетьмана Ходкевича зайняли оборонну позицію, сподіваючись на козацьку допомогу. Польське командування з нетерпінням чекало на козацькі загони. А тут пройшла чутка, - писав учасник подій польський комісарЯкуб Собеський, - ніби козаки не прийдуть. Розпач був на обличчах жовнірів і командування : голови схилилися, почулися дорікання….

Невдовзі прибув із Варшави Петро Сагайдачний. З'ясувавши з польським командуванням деталі операції, він рушив під Могилів, де перебували козаки. Під час маршруту від Могилева до Хотина його було обрано гетьманом. Під керівництвом П. Сагайдачногокозаки відбили девять штурмів, здійснили серію нічних атак, які за винятком однієї, були успішними. Козацька тактика суттєво відрізнялася від польської. Коронний гетьман Карл Ходкевич віддавав перевагу обороні, козаки ж праг- нули діяти наступально. Більшість турецьких атак була спрямована проти козацького табору, А найголовнішим своїм завданням султан вважав знищення війська козаків. Отож найвагоміший внесок у перемогу під Хотином зробило українське козацтво.

Наслідки битви Хотинська війна 1621 року – одна з видатних подій XVII століття. Внаслідок битви турецькі втрати становили близько 80 тис. чоловік. 29 вересня між командуванням польсько- козацьких і турецько-татарських військ почалися переговори про укладення миру. Вони закінчилися підписанням угоди 8 жовтня 1621 року. За мирною угодою сторони домовлялися про відновлення дипломатичних зв'язків. Хотинська війна показала малу придатність кінноти у позиційних війнах. Загинули майже всі коні. Польська гусарія не мала впливу на хід бойових дій під Хотином. Вирішальну роль у битві мала піхота та артилерія. Наслідки Хотинської битви мали велике міжнародне значення. Ця битва змусила Туреччину відмовитись від планів завоювання Європи. Розгром турецького війська під Хотином привів до внутрішнього політичного послаблення султанської влади (повсталі яничари вбили у 1622 р. Османа II), а також посилення боротьби слов'янських та арабських народів проти турецького поневолення.

Вирішальну роль у перемозі козацько-польського війська під Хотином відіграли українські козаки. Річ Посполита, в тому числі Україна, були врятовані від турецького поневолення. Був зупинений наступ Османської імперії на європейські країни.

Перегляд відеофрагменту Хотинська війна 1621 року

VІІІ. Домашнє завдання. Опрацювати текст підручника. Закінчити роботу з контурною картою. Удосконалити оду-похвалу Сагайдачному і записати в зошити.