Бєлошенко Микита 4 курс КТП КНУ ім. Т.Г.Шевченка «Кларк Д. Потребление и город, современность и постсовременность.» Рецензія на статтю

Постсучасність і віра у розум Якщо я коректно зрозумів статтю, то сучасність характеризується вірою у розум і раціональність. Причому, розум ставить собі на противагу дещо нераціональне, щоб довести свою домінантність. Ідеологія розумного і раціонального навязується великими індустріальними містами і пропонує свою демістифіковану панацею від всіх питань. Але з самого слова постсучасність ми розуміємо що це не є кінцевий стан суспільства, хоча він (сучасність) прагне таким здаватися у наших умах. Така сучасність робить логічне кільце репрезентуючи себе як прогрес і власне нашу мету, вона оцінює все раціональними методами і висуває свої раціональні ідеали. Але вона нездатна оцінити свою адекватність і раціональність своїх ідеалів з інших точок зору. Тобто, самій системі (наприклад капіталістичній), щоб вижити потрібно було навязати нам певні свої споживацькі інтереси. Урбанізація надала сучасності механізми самозбереження, які можуть існувати тільки під покровом згенерованих такою сучасністю ілюзій. Я в цьому плані абсолютно згоден з автором статті і можу навести приклад таких ілюзій – багато з моїх друзів займаються рекламою, ми думаємо, що працюємо, а насправді ми проводимо обмін папірців... Сучасність у місті захищає своє існування за допомогою порядку і тому вороже ставиться до зайвих людей, яких не може вписати у свої рамки. Формування людей, що не вписались у міську систему (безробітні і ін.) і є потенційно небезпечні для неї. Місто

Збільшення посторонніх, тобто людей, які протидіють порядку сучасності є для неї загрозами. Але, на мою думку, сама сучасність своїм патологічним порядком підштовхує людей до протидії. Прикладом такої протидії є антиглобалісти, анархісти, молодіжні угрупування неформального характеру. В художніх творах такий протест виражений через головного героя – людину, яка нічого не робить, а просто марно блукає містом. Така людина -зайва у місті стає головним героєм. На мою думку такі люди у сучасних містах виникають тому, що вони, завдяки своєму високомірному ходінню по великому місту намагаються (хочаб візуально, хочаб у собі) взяти владу над тим великим порядком, що давить із зовні. Наявність центрів розваг – намагання задавити порядок і регламент у собі. Тобто у сучасному місті через такі речі запускаються природні системи протидії тому тиску, що чинить місто і дають людям можливість вивільняти свою душевну енергію, яку стримує порядок. Інша, патологічна, на мою думку, форма адоптації до порядку міста, це сприйняття його, як красу і гармонію, але зустрічається вона дуже рідкісно. Існує інший процес захвату зайвої людини і перетворення її на споживача (розуміється забезпечена матеріально зайва людина), вона поглинається системою міста, але, оскільки вона – замовник, то система трансформується під неї. В статті пишеться, що цей діалог людини з системою може позбавити систему потреби застосовувати до людини насилля, але на мою думку, не варто покладатись на милість системи. У сучасному місті збільшується контроль над людиною і це є причиною зменшення насилля, але може система просто приручає людину-споживача. А як вона буде вести себе для тих, хто не забажає приручатись? Чи не впадемо ми у тоталітарне суспільство? В статті я бачу демократію ринкового типу, як панацею, у якій жорсткі репресії минулого заміняються на гламурне зваблення сучасного світу. Модель міста-супермаркету, яке реагує на запити користувачів і корегується під них, а також теза про зникнення міст у сучасному розумінні викликає збурення, оскільки, як вже було сказано, це і є формування масової ідеології. А масова ідеологія – шлях до тоталітаризму.