Тема: «Базові інститути національної економіки» Підготувала студентка групи БОА-212: Лозова Н.В.

Інститути національної економіки - це ключові елементи будь-якої економічної системи; механізми упорядкування економічних дій, що становить сутнісну основу економічної системи суспільства. Це поняття ширше за "господарський механізм", оскільки відображає не лише форми і способи регулювання та управління економічними процесами, а й способи поєднання ресурсів у суспільному виробництві товарів та послуг на принципах виконання інститутами в суспільстві певних, лише їм притаманних ролей та функцій. Іншими словами, система інститутів економіки у їх взаємодії та розвитку і є економічна система суспільства.

Поняття "інститут" еволюціонувало від його розуміння як стійких звичаїв мислення (Т. Веблен), правил гри (Т. Парсонс, О. Уільямсон), мовних символів, традицій і права (У. Гамільтон, Дж. Ходжсонс), організацій (Д. Лафт) до їх розуміння як закріплених правом та організаціями звичаїв, норм і традицій, що становлять основу упорядкованого розвитку елементів та підсистем певного суспільства.

До основних базових інститутів економіки представники інституціоналізму відносять працю, владу, власність та управління. Вони є спільними для усіх економік, проте конкретні форми їх прояву (у кількісному та якісному вираженні) можуть видозмінюватись і впливати на формування різних моделей національної економіки.

Інституціональні підсистеми національної економіки можна розподілити на два рівні: підсистеми першого і другого порядку. До підсистем першого порядку відносять галузі, сфери суспільного виробництва - мезорівень господарської системи суспільства. А до другої - законодавство, ринок, державу, ринкову інфраструктуру як систему забезпечення реалізації інтересів суб'єктів господарювання, надфірмові утворення, господарський механізм їхньої координації - макрорівень національної економіки.

Демократія і свобода як базові інститути національної економіки Демократія (грец. demokratia - народовладдя) - форма суспільної влади і держави, що ґрунтується на визнанні народу як джерела влади. Головними принципами демократії, що найбільш повно відображають її сутність як інституції громадянського суспільства, є: рівноправність усіх громадян, наділення їх соціальними, політичними, національними та іншими правами та свободами, що закріплюються в законі та традиціях, право на участь в управлінні державою і суспільством, підпорядкування меншості більшості.

Основою демократії в економічній підсистемі кожного суспільства, тобто національної економіки, є: економічна демократія, що означає реальну можливість і право реалізувати свої права власності (задеклароване і фактичне) працівника на свою робочу силу, на частку власності (колективної і державної) у формі певної кількості акцій та її реалізації через механізм привласнення економічного мінімуму дивідендів, або право на частку приватної власності, на управління власністю; право індивідів на власний розсуд обирати сферу діяльності тощо. Економічна демократія - теорія, практика і наслідки втілення принципів демократії в економічні відносини, демократизація всього господарського механізму суспільства.

На рівні національної економіки розвиток економічної демократії передбачає: наявність органів соціального партнерства або економічного самоуправління; процес залучення профспілок до співволодіння підприємством через збільшення частки участі (фондів) у прибутках підприємств; контроль виробничих рад за значною сферою господарської діяльності (зайнятість, соціальна політика, гуманізація праці тощо).

Свобода в широкому значенні - це здатність окремої людини, трудового колективу, окремих соціальних верств і груп приймати рішення і діяти відповідно до власних інтересів (економічних, соціальних, політичних та ін.) і цілей з урахуванням об'єктивних умов (а отже, об'єктивних законів) та загальнолюдських інтересів і принципів життєдіяльності. Свобода і вільна свідома діяльність людини - найважливіша риса її сутності і об'єкт дослідження широкого кола наук.

Великого значення при розвитку національної економіки набуває свобода вибору. Свобода вибору - це: по-перше, вибір кожною країною власної моделі соціально- економічного розвитку, а отже, типу економічної системи і соціальних відносин (у вузькому значенні цієї категорії); по-друге, форма вияву економічної свободи, що передбачає здатність власників різних видів ресурсів (матеріальних, фінансових, інформаційних та ін.) використовувати їх на власний розсуд у рамках існуючого законодавства, а власників робочої сили - здійснювати будь- який вид трудової діяльності, що відповідає їх можливостям, здібностям та інтересам, а також свободі вільного пересування в межах країни з метою пошуку кращого місця роботи та вищої заробітної плати, не виходячи за рамки чинного законодавства.

Економічна свобода в найширшому значенні - це форми і варіанти економічної поведінки підприємств, сім'ї, окремих громадян у виборі сфери застосування своїх здібностей, знань, професії, способів розподілу доходів, споживання матеріальних і духовних благ. Основою економічної свободи є: плюралізм форм власності, зокрема існування приватної, колективної, державної, інтегрованої власності та їх різновидів; наявність політичної свободи; досконале законодавство, зорієнтоване на права людини; економічний прогрес; відсутність значної кількості безробітних тощо.

Таким чином, економічні системи суспільства виступають структурованим комплексом економічних інститутів, набір яких приблизно однаковий у будь- якій національній системі господарювання, проте прояви та форми його реалізації різні.