Тема 6: Соціально – трудові відносини зайнятості. План викладу матеріалу. 1.Форми і види зайнятості. 2.Статуси зайнятості. 3.Показники зайнятості. 4.Критерії та показники ефективної і раціональної зайнятості. 5.Безробіття і його види.

Зайнятість розкриває один з найважливіших аспектів соціально-економічного життя людини, пов'язаний із задоволенням її потреб у сфері праці. Водночас трудова зайнятість населення країни забезпечує виробництво валового національного продукту, а отже - економічну основу життя суспільства. Разом з тим зайнятість має і соціальний характер: вона відображає потреби людей не лише в заробітках, але і у самореалізації через суспільне корисну діяльність.

Зайнятість розкриває один з найважливіших аспектів соціального розвитку людини, пов'язана із задоволенням її потреб у сфері праці. Як соціально-економічна категорія зайнятість характеризує діяльність громадян, пов'язану із задоволенням особистих потреб, які не суперечать законодавству і які приносять їм заробіток (трудовий доход). У Законі України "Про зайнятість населення" (з подальшими доповненнями і змінами) сформульовані основні принципи зайнятості:

Перший принцип - забезпечення свободи в праці і зайнятості, заміщення примусової, обов'язкової праці. Людині належить пріоритетне право вибору: брати чи не брати участь у суспільній праці. Другий принцип - створення державою умов для забезпечення права на працю, захист від безробіття, допомога в працевлаштуванні і матеріальній підтримці при безробітті відповідно до Конституції України.

Виділяють такі принципи державної політики в сфері сприяння зайнятості: 1) забезпечення рівних можливостей усім громадянам України незалежно від національності, статі, віку, соціального стану, політичних переконань і ставлення до релігії в реалізації права на добровільну працю і вільний вибір зайнятості; 2) розвиток трудових ресурсів; 3) попередження масового скорочення і тривалого (більше року) безробіття; 4) підтримка трудової і підприємницької ініціативи громадян, сприяння розвитку їхніх здібностей до продуктивної, творчої праці; 5) забезпечення соціального захисту в сфері зайнятості, створення спеціальних заходів у цьому для громадян, які зазнають труднощів у пошуку роботи, тобто допомога особливо зацікавленим у працевлаштуванні; 6) поєднання місцевих заходів з централізованими в сфері зайнятості; 7) заохочення роботодавців, які створюють нові робочі місця, і таке інше.

Відповідно до статті 2-ї Закону, зайнятими вважаються особи які: працюють за трудовим договором, а також ті, які мають іншу оплачувану роботу (службу), включаючи тимчасові, сезонні роботи; самостійно забезпечують себе роботою, включаючи індивідуально-трудову діяльність (фермери, письменники й ін.), підприємці, а таки І члени виробничих кооперативів; обрані, затверджені чи призначені на оплачувану посаду; ті, хто проходить дійсну військову службу, а також ті, що служать в органах внутрішніх справ; учні та студенти денних форм навчання, включаючи навчання за напрямком служби зайнятості; виконуючі роботи з громадсько-правовими договорами (договорами підряду); тимчасово відсутні на роботі (через відпустку, хворобу, перепідготоку тощо).

Для економічно активного населення, включаючи безробітних, істотним є статус зайнятості. На практиці розрізняють п'ять статусів: 1. Наймані робітники - особи, які працюють за укладеними письмовими контрактами (договорами) або за усною згодою з керівництвом підприємства про умови трудової діяльності, за яку вони одержують обумовлену при найманні плату. 2. Працюючі за індивідуальним принципом - особи, які самостійно здійснюють діяльність, що приносить їм доход. Вони не використовують або використовують найманих робітників тільки на короткий термін. 3. Роботодавці - особи, які управляють власним (або уповноважені державою управляти), акціонерним чи господарським товариством і т. її Роботодавець може повністю чи частково делегувати свої функції найманому керуючому, залишаючи за собою відповідальність за благополуччя підприємства. 4. Неоплачувані працівники - особи, що працюють без оплати на сімейному підприємстві, власником якого є їхній родич. 5. Особи, які не піддаються класифікації за статусом зайнятості. Це безробітні, які не займалися раніше трудовою діяльністю. Сюди належать також ті особи, кого важко віднести до того чи іншого статусу зайнятості.

Варто розрізняти зайнятість: глобальну (загальну); економічну. Під економічною зайнятістю слід розуміти участь працездатного населення в суспільному виробництві (включаючи сферу послуг). Крім економічної, глобальна зайнятість включає навчання в загальноосвітніх, середніх спеціальних і вищих навчальних закладах, ведення домашнього господарства і виховання дітей, догляд за людьми похилого віку й інвалідами, участь в органах державної влади, громадських організаціях, службу в Збройних Силах. Основне значення має економічна зайнятість.

Економічна зайнятість характеризується: 1. Суспільно корисною діяльністю людей з виробництва матеріальних благ і послуг. Причому під останніми мають на увазі не тільки матеріальні, в й духовні, культурні, соціальні послуги. Тобто зайнятість служить задоволенню особистих і суспільних потреб; 2. Забезпечення діяльності конкретним робочим місцем, що дозволяє трудящим реалізувати свої фізичні і духовні здібності до праці. Звідси важливе значення для зайнятості має збалансованість трудових ресурсів з кількістю робочих місць у кількісному і якісному аспектах; 3. Зайнятість - джерело доходу у вигляді заробітної плати, прибутку тощо. Доход може виражатися в грошовій і натуральній формах.

Таким чином, економічна зайнятість - суспільно корисна діяльність з виробництва суспільного продукту, підкріплена конкретними робочими місцями і служить джерелом доходу.

У залежності від кількісних і якісних характеристик розрізняють зайнятість: повну, продуктивну (ефективну), вільно обрану, неповну, приховану, сезонну, маятникову, періодичну й ін.

Повна зайнятість - це стан найбільшого охоплення працездатного населення суспільне корисною діяльністю. Вона характеризує такий стан, при якому забезпечені роботою всі зацікавлені в ній і бажаючі працювати, що відповідає наявності збалансованості між попитом та пропозицією робочої сили. Продуктивна (ефективна) зайнятість характеризується з двох позицій. По-перше, зайнятість повинна приносити трудящим доход, що забезпечує гідні умови життя. Звідси випливає прямий зв'язок політики зайнятості з політикою доходів, антиінфляційними діями і т. п. По-друге, продуктивна зайнятість протиставляється зайнятості формальній. Окремий варіант останньої утримання зайвих працівників чи створення формальних робочих місць, щоб уникнути безробіття.

Вільно обрана зайнятість припускає, що право розпоряджатися власною здатністю до праці належить винятково власнику робочої сили, тобто самому працівнику. Цей принцип гарантує право кожного працівники на вибір між зайнятістю і незайнятістю, забороняючи будь-яке адміністративне залучення до праці. Отже, повна зайнятість відбиває кількісну, а продуктивна - якісну збалансованість між потребою населення в роботі і робочими місцями, при цьому створюються сприятливі умови для соціально-економічного прогресу суспільства. Неповна зайнятість - це ситуація, за якої суспільне корисною працею зайнята лише деяка частина економічно активного населення.

Прихована зайнятість населення характеризується тим, що певна частина людей з числа тих, які перебувають у тривалій відпустці без збереження заробітної плати, безробітних, пенсіонерів займаються торгівлею, наданням різних послуг населенню (ремонтні, будівельні роботи і т. д.) поза межами офіційного обліку як зайнятих. Сезонна зайнятість - це періодичне (як правило, у визначені сезони) залучення працездатного населення до суспільно корисної діяльності І урахуванням природо-кліматичних особливостей.

Маятникова зайнятість - це особливий вид зайнятості, що має постійний характер і водночас пов'язаний з періодичними переміщеннями під час трудової діяльності. Періодична зайнятість - це вид зайнятості, що припускає чергування трудової діяльності з рівномірними періодами відпочинку (вахти в нафтовій і газовій галузях).

Не можна з науковою точністю довести, при якій частці безробітних існує повна зайнятість. Якщо повна зайнятість припускає наявність 1-3% безробітних, то при наявності безробітних понад 3% це вже буде неповна зайнятість, якщо безробітних менше 3% - надзайнятість.

Соціально-економічну характеристику зайнятості дає і соціальний склад економічно активного населення. У капіталістичних і посткапіталістичних країнах виділяють, на основі положення про зайнятість, такі соціальні групи зайнятого населення: 1- самостійні хазяїни (з найманими робітниками і без них); 2- працюючі з наймання; 3- члени родини, які допомагають.

В організаційно – економічному аспекті також застосовують різні категорії форм зайнятості: тривалість і режим робочого часу, характер зайнятості (повна чи тимчасова й ін.). Часткова зайнятість, у свою чергу, підрозділяється: 1. На "примусову", що обумовлено економічними причинами (скорочення виробництва, циклічний розвиток економіки, реконструкція підприємства); 2. "Добровільну", пов'язану соціальними факторами - виховання дітей, необхідністю поєднання роботи з навчанням, станом здоров'я і т. д.

У ринковій економіці необхідно в першу чергу забезпечити повну зайнятість таким категоріям населення, як глави родини, головні її годувальники, самотні матері і жінки, молоді люди (16-30 років) та ін. Частково зайнятими можуть бути жінки-домогосподарки, студенти, пенсіонери. Широке застосування гнучких форм зайнятості, особливо нових, обумовлено економічними і соціальними факторами. Серед нових гнучких форм зайнятості надають перевагу роботі за тимчасовими контрактами при частковій зайнятості, робочий тиждень стиснутий тобто робота виконується за гнучким графіком. Контракти за тимчасовою роботою укладають на певний строк - від трьох місяців до трьох років (у різних країнах по-різному), є обмеження і щодо поновлення тимчасових контрактів.

Основні професії тимчасових працівників: 1.Адміністративно-допоміжний персонал (конторські службовці: секретарі, друкарки, оператори ЕОМ, діловоди - у США вони складанні 2/3 усіх тимчасових працівників); 2. Фахівці (керуючі, фахівці з вищою освітою). Понад 1/4 фахівців зайнятих на договірній основі, працює в США у вищих навчальних закладах як викладачі; З, Працівники торгівлі і сфери послуг.

При переході на гнучкі графіки робочого часу необхідно створювати наробочих місцях заділи на 1,5-2 години роботи з метою забезпечення її безперервності для суміжних працівників. В економічному аспекті основна зайнятість є головним джерелом доходу для працівника, а додаткова - допоміжним. При визначенні який вид зайнятості є основним, варто враховувати також надійність і регулярність надходження доходу. Приміром, річний доход медсестри в лікувальній установі може дорівнювати її доходу від вирощування полуниці (чи іншої городини) у сезон. Проте у даному випадку роботу медсестри в державній установі варто вважати основним заняттям через надійність і регулярність надходження доходу.

Незалежно від поточної економічної кон'юнктури, додаткова праця сприяє скороченню частки низькооплачуваних категорій населення. Ця форма зайнятості відповідає інтересам працівників. Додаткова зайнятість - один із важливих шляхів підвищення трудової активності людей, рівня використання трудових ресурсів. У тих випадках, коли вторинна зайнятість відрізняється від основної за змістом і характером діяльності, вона сприяє всебічному розвитку людських здібностей до праці.

З поширенням малих форм підприємництва, кооперативів, індивідуальної трудової діяльності зростає потреба додаткової зайнятості таких категорій працівників, як бухгалтери, економісти, юристи, інженери-дизайнери, викладачі. Форми додаткової зайнятості дуже своєрідні і весь час поповнюються новими. Це сумісництво, робота на умовах погодинної оплати, за тимчасовими контрактами, це поєднання основної роботи на держпідприємстві з діяльністю в кооперативах, малих підприємствах; основна зайнятість на держпідприємстві чи кооперативі плюс індивідуальна трудова діяльність на особистому підсобному господарстві, дачній ділянці і т. д Найрозповсюдженішою формою додаткової зайнятості для мешканців міст є сумісництво. Дозволено сумісництво зовнішнє (на інших підприємствах) і внутрішнє (за місцем основної роботи). Сумісники зараховуються як правило на 1/4, 1/2 і 3/4 ставки. Найбільше воно поширене серед таких фахівців: учителів, викладачів, лікарів і медсестер, юристів, економістів та ін.

В економічній теорії і практиці розроблена система показників, що відбивають ефективність зайнятості. Застосовуються такі чотири групи показників: Перша група - пропорції розподілу ресурсів праці суспільства за характером їхньої участі в суспільне корисній діяльності. Друга група - рівень зайнятості працездатного населення в суспільному господарстві. Економічно цей показник відбиває, з одного боку, потреби суспільного господарства в працівниках, а з іншого - потреби населення в робочих місцях. Ефективність зайнятості за даним показником може бути оцінена на основі балансу трудових ресурсів. Третя група - структура розподілу працюючих за галузями національного господарства. Четверта група - професійно-кваліфікаційна структура працюючих. Вона відбиває розподіл працюючого населення за професійно- кваліфікаційними групами і ступінь збалансованості системи підготовки кадрів з потребою економіки в кваліфікованих працівниках.

Кількісно зайнятість характеризується її рівнем (Рз), що може бути розрахований як: частка зайнятих у загальній кількості населення: Рз=Чз/Чн; частка зайнятих в економічно активному населенні: Рз = Чз/Чз+Чб, де Чз - число зайнятих у загальній чисельності населення; Чн - загальна чисельність населення; Чб - частка безробітних у загальній чисельності населення.

В умовах ринкової економіки важливе значення для характеристики зайнятості має такий показник, як величина прибутку, що припадає в розрахунку на одного працівника фірми. Як відомо, продуктивніша праця оплачується вище. Визначаючи пріоритети в зайнятості, необхідно розглядати їх диференційовані на різних рівнях індивіда, підприємства (фірми) і суспільства в цілому. Природний рівень безробіття, а, отже, і рівень повної зайнятості, не є незмінними константами.

Вираженням раціональної зайнятості може служити формула ефективності використання трудового потенціалу Етр (трудових ресурсів) Етр = НД/ТР, де НД - національний доход; ТР - чисельність трудових ресурсів. Етр = ВНП/ТР. Оскільки трудові ресурси і населення в працездатному віці відрізняються незначно, на практиці зручніше і простіше користуватися такою формулою: Етр = НД (або ВНП)/Нпв, де Нпв - населення в працездатному віці; НД - національний доход; ВНП - валовой національний продукт.

Безробіття складне економічне, соціальне і психологічне явище. Водночас безробіття це економічна категорія, яка відбиває економічні відносини щодо вимушеної незайнятості працездатного населення.

Факторами формування безробіття можуть бути такі: нестача сукупного ефективного попиту; негнучкість системи відносних цін і ставок заробітної плати і викривлення в ній, пов'язані з грошовою експансією держави і подальшою інфляцією; недостатня мобільність робочої сили; структурні зрушення в економіці; дискримінація на ринку праці щодо жінок, молоді та національної меншості; демографічні зміни в чисельності та складі робочої сили; сезонні коливання в рівнях виробництва окремих галузей економіки.

Розрізняють відкрите й приховане безробіття. Відкрите безробіття означає існування явно незайнятого населення, приховане наявність формально зайнятого населення. Можна виділити такі види безробіття: фрикційне, структурне, циклічне, сезонне, інституціональне. Фрикційне безробіття пов'язане з переміщенням людей з однієї роботи на іншу, а також із однієї місцевості в іншу. Фрикційне безробіття означає, що існують постійний зв'язок між звільненням з однієї організації і найманням працівників іншими організаціями, заміщення одних професій іншими, рух працівників з одних галузей в інші тощо.

Структурне безробіття відрізняється від фрикційного передусім тим, що працівники, які втратили роботу в одних секторах економіки, не можуть бути використані на тих робочих місцях, які пропонуються в інших секторах. Окрім того, структурне безробіття є тривалим і має, як правило, хронічний характер. Причиною структурного безробіття є територіальна і кваліфікаційна невідповідність між вільними робочими місцями і безробітними.

У структурному безробітті можна виокремити технологічне й конверсійне безробіття. Технологічне безробіття пов'язане з переходом до нової техніки і технології, механізацією та автоматизацією виробництва, що (супроводжується вивільненням робочої сили і найманням працівників принципово нових спеціальностей та кваліфікації. Конверсійне безробіття спричиняється скороченням чисельності армії і зайнятих у галузях оборонної промисловості. Розміри цього безробіття можуть коливатися від незначних до великих.

Сезонне безробіття стосується тих видів виробництва, які мають сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різкі коливання попиту на працю (сільське господарство, будівництво тощо). Циклічне це вид безробіття, яке постійно змінюється за своїми масштабами, тривалістю і складом, що пов'язано з циклом ділової кон'юнктури. Масштаби і тривалість циклічного безробіття досягають максимуму під час спаду (кризи) виробництва і мінімуму під час піднесення. Отже, розміри ринку праці коливаються разом з коливаннями циклу ділової кон'юнктури. Найбільшою мірою від циклічного безробіття страждають молодь, жінки, люди похилого віку і некорінне населення.

Інституціональне безробіття це безробіття, яке породжується правовими нормами, що впливають на попит і пропозицію праці. Воно може бути, наприклад, спричинене введенням гарантованої мінімальної заробітної плати, недосконалою податковою системою (надмірні соціальні виплати знижують пропозицію праці. Високі ставки оподаткування, скорочуючи доходи, роблять їх порівнянними із сумами виплат за соціальними програмами. Це також знижує пропозицію робочої сили).

На ринку праці розрізняють також застійне і хронічне безробіття. Застійне безробіття охоплює найстійкіший контингент безробітних бідних, бродяг, бомжів та ін. Розвиток ринкової економіки супроводжується виникненням і розширенням масштабів хронічного безробіття. Це пов'язано з тим, що інвестиції у створення нових робочих місць відстають від темпів зростання чисельності найманих працівників. Безробіття стає масовим і постійним, вражаючи насамперед найменш розвинуті регіони. Серед безробітних переважають жінки, спеціалісти з вищою освітою. Згідно із Законом України "Про зайнятість населення" безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку або інших передбачених чинним законодавством доходів через відсутність підходящої роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості, тобто це особи, що справді шукають роботу та здатні приступити до праці.

Не можуть бути визнані безробітними громадяни: а)віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці; реорганізацією перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи й організації або скороченням чисельності (штату); б)які вперше шукають роботу і не мають професії, в тому числі випускники загальноосвітніх шкіл, якщо вони відмовляються від проходження професійної підготовки або від оплачуваної роботи, включаючи роботу тимчасового характеру; в)які відмовилися від двох пропозицій підходящої роботи з моменту реєстрації їх у службі зайнятості як осіб, котрі шукають роботу. При цьому вони втрачають право на надання статусу безробітного строком на три місяці з подальшою реєстрацією;