Життя і творчість Ольги Кобилянської Усі мої думки тобі, народе вільний,і пісня серця, музика душі тобі! Виконала: Сергєєва Марина учениця 10-А класу Виконала: Сергєєва Марина учениця 10-А класу

Ольга Кобилянська народилася 27 листопада 1863 р. у містечку Гура- Ґумора (сучасна назва Гура- Гуморулуй) на півдні Буковини (територія сучасної Румунії) у родині дрібного службовця.

Батько письменниці, Юліан Кобилянський, народився в Галичині й належав до шляхетного роду, який мав герб і походив із Наддніпрянщини. Мати Ольги, Марія Вернер, походила з німецької родини, яка дала німецькій літературі поета-романтика Захарія Вернера. Будучи німкенею, з любові до свого чоловіка Марія Вернер вивчила українську мову, прийняла греко-католицьку віру та виховувала дітей у пошані й любові до свого українського коріння.

Родина Кобилянських. Чернівці, 1898 рік. Стоять (зліва направо): Олександр, Юліан, Степан, Володимир. Сидять (зліва направо): Максим, Євгенія, Марія Йосипівна (мати), Юліан Якович (батько), Ольга.

У багатодітній родині, де було семеро дітей, Ольга стала четвертою дитиною. У 1868 р. родина Кобилянських переїхала до Кимпулунгу, де серед розкішної природи минули дитинство та юність Ольги. У Кимпулунзі дівчина відвідувала початкову народну школу, де навчання здійснювалося винятково німецькою мовою офіційною мовою тогочасної Буковини. І хоча доводилося жити в німецько-румунському оточенні, батько подбав, щоб дочка приватно вивчала й українську мову; ще одна мова польська постійно звучала вдома.

У віці років майбутня українська письменниця писала вірші німецькою мовою. У 1880 р. написане перше німецькомовне оповідання О. Кобилянської «Гортенза, або Нарис з життя одної дівчини», у 1883 р. «Доля чи воля?»Потім були створені алегоричні замальовки «Видиво»(1885), «Голубка і дуб»(1886), оповідання «Вона вийшла заміж»( ).

У1888 р. О. Кобилянська почала писати німецькою мовою повість «Лореляй», яка в 1896 р. була опублікована українською мовою під назвою «Царівна». Саме завдяки цій повісті з творчістю О. Кобилянської знайомиться Леся Українка.

Відколи батько вийшов на пенсію, родина мешкала в селі Димці, а з 1891р. у Чернівцях. Тут, у «серці буковинської України», письменниця входить у коло мистецької інтелігенції, глибше ознайомлюється з українським літературним життям. Бере активну участь в українському жіночому (феміністичному) русі, обстоює в публіцистичних виступах права жінок. Усе це дає нові творчі імпульси.

1902 р. зявилась велика повість з селянського життя – Земля, присвячена батькові письменниці Юліанові Кобилянському. Зі спогадів Кобилянської про причину написання цього твору можна зробити висновок про те, що Земля не була даниною селянській тематиці, не була відповіддю на бажання деяких критиків. Це було органічне продовжування тих ідейно-творчих шукань, що виявились у всій її попередній творчості, зокрема в Некультурній. Деякі ескізи Землі ми бачимо уже в нарисі На полях і в Царівні.

У 1903 р. Ольга Кобилянська зібралася вдруге поїхати до Києва на ювілей М. Лисенка. Та важко захворіла мати, і вона змушена була залишитися вдома. Тяжка праця по господарству, а також простуда викликали хворобу в самої О. Кобилянської: наприкінці 1903 р. її розбив частковий параліч. І хоча лікування на німецьких та чеських курортах до певної міри знешкодили наслідки недуги, починаючи з 1903 р. вона постійно хворіла, а коштів на систематичне лікування не вистачало.

Приблизно в той самий час, на початку 1900-х років, Ольга переживає драму особистого життя, повязана з іменем письменника Осипа Маковея ( ). Значення Маковея в долі Кобилянської важко переоцінити: здавна приятелюючи з Ольгою, він заохочував її до творчості, був першим проникливим критиком.

Тривалі дружні стосунки переросли в почуття кохання. Кобилянська мріяла про шлюб і навіть першою заговорила про це. Однак бути разом цим талановитим, духовно близьким людям не судилося. Маковей, як виявилося, захоплювався Кобилянською лише як письменницею, а одружився з іншою жінкою. Розрив болісно вразив Ольгу: до кінця життя вона залишилася самотньою, Осипові листи спалила.

Особливо важкими були для Кобилянської трагічні роки Першої світової війни: один брат потрапив у російський полон і страждав далеко в Сибіру, а про долю другого не було жодної звістки. У ці роки письменниця жила в Чернівцях, потерпала від матеріальної скрути. У новелах «Назустріч долі», «Юда», «Лист засудженого вояка до своєї жінки» Кобилянська гнівно засудила криваву війну.

Ольга Кобилянська померла 21 березня 1942 р. Вона похована, як і хотіла, у родинному склепі на Руському цвинтарі.