"Чорна рада". Характеристика персонажів - презентация

1 Проект був підготовлений учнем 9- А класу Боришпольцем Дмітрієм.

2 У романі діють історичні особи. Проте більше місця відведено персонажам, створеним уявою автора, – Кирило Тур, Пугач, Василь Невольник, Леся, Шрам, Петро Шраменко, Божий Чоловік, Черевань, Мелася Череваниха, Тарас Сурмач, Кирило Тур, Гвинтовка та ін. Саме через їх образи і характери письменник розкриває в романі перераховані нами проблеми роману.

3 Найкращі риси українського менталітету – чесність, відданість та патріотизм – П. Куліш відтворив перш за все в образі гетьмана Сомка. Сомко виступає в романі уболівальником за долю України, не хоче, щоб через його особисті інтереси почалися чвари. Наказний гетьман Сомко щиро засмучений недолею рідного краю, він – продовжувач справи Богдана Хмельницького. Про це свідчать Сомкові слова : Зложити докупи обидва береги Дніпрові, щоб обидва приклонились під одну булаву !. Він щирий і незлобливий лицар, гордий і розумний ватажок.

4 Портрет Сомка у романі подано романтичними фарбами, виразами схожими на історичні пісні та легенди, автор нам подає гетьмана таким, яким бачив його народ : Сомко був воїн уроди, возраста і красоти зіло дивної ; був високий, огрядний собі пан, кругловидий, русявий ; голова в кучерях, як у золотому вінку ; очі ясні, веселі, як зорі ; і вже чи ступіть, чи заговорить, то справді по - гетьманськи … Благородно поводиться він в останню годину життя, відмовляється врятуватися ціною смерті Кирила Тура, який прийшов визволити його з в язниці. Сомка автор наділяє характерними рисами українського полководця і державного діяча – тими рисами, якими наділив його народ в думках, піснях та легендах.

5 На відміну від ідеалізованого образу гетьмана Сомка, образ Брюховецького змальований автором в більш реальному ключі. Звісно, що Куліш негативно оцінює свого героя. В першу чергу це виражається в словесному портреті Брюховецького в романі : … іде збоку чоловік середнього росту й віку, а за їм і по боках його ціла юрба усякою люду – і запорожці, і городове козацтво, і мішане, і прості мужики - гречкосії … Чоловічок сей був у короткій старенькій свитині, у полотняних штанях, чоботи шкапові попротоптувані – і пучки видно. Хіба по шаблі можна було б догадуватися, що воно щось не просте : шабля аж горіла од золота, да й та на йому була мов чужа. І постать, і врода в його була зовсім не гетьманська.

6 Так наче собі чоловік простенький, тихенький. Ніхто, дивлячись на нього, не подумав би, що в сій голові вертиться що небудь, опріч думки про смачний шматок хліба да затишну хату. А як придивишся, то на виду в його щось наче ще й приязне : так би, здається, сів із ним да погуторив де про що добре да мирне. Тілько очі були якісь чудні – так і бігають то сюди, то туди і, здається, так усе й читають ізпідтишка чоловіка …

7 Риси характеру Івана Брюховецького – це самолюбство і амбіційність, підлість, вміння схилити на свій бік впливових осіб, байдужість до людського життя, нехтування мораллю Запорожжя, слабкодухість. Своє негативне ставлення до героя автор постійно підкреслює зневажливими характеристиками та висловами : … мізкує собі ледачий Іванець, – позирав гордо … узявшись у боки … Брюховецький суне, тощо. Брюховецький – прямий антагон i ст Сомка. В i н лукавий, п i дступний, хитрий, п i длий.

8 Об i цяючи зменшити побори старшини i обмежити захоплення нею маєтностей, втираючись у дов i р я простолюду, в i н намагається справити виг i дне враження, бути малопом i тним, скромним. А добившись свого, в i дверто й цин i чно розкривається перед тими, хто його п i дтримував. П i сля Чорної ради Брюховецький брутально лає голоту, загрожуючи вс i х « порівняти » батогами, глузує з i старих с i човик i в.

9 Вірним сподвижником Сомка зображено паволоцького полковника й попа Шрама, палкого поборника об єднання України. Йому відведено в романі багато місця, й саме через образ Шрама П. Куліш найповніше розкриває свої погляди. Шрам – доброчесна, шанована людина, відважний воїн. Привертає до себе увагу незвичайна зовнішність цього полковника – священика (« по одежі й бороді як піп, по шаблі та шрамах на обличчі як старий козарлюга »). Мужньо веде себе Шрам у бою, його стійкість викликає здивування навіть у бувалих воїнів : Що, тебе Господь сотворив із самого заліза ?

10 Паволоцький полковник Шрам – одна з центральних постатей роману – людина досв i чена, мудра. В i н добре розум i є, чого прагнуть претенденти на гетьманську булаву, правильно оц i нює їхн i пол i тичн i та в i йськов i сили. Заради незалежност i України Шрам готовий в i ддати сили й л i та, що йому судилося ще прожити. В i н їде до Якима Сомка, щоб словом i д i лом допомогти йому в ц i й справ i – привернути всю Україну до одн i єї булави.

11 Шрам – i деально - романтичний образ, який ус i ма силами прагне добра та спокою Україн i. Нав i ть стосовно єдиного сина Петра, якому Божий Чолов i к пророкував, що той помре своєю смертю, в i дпов i дає : Нехай лучче поляже од шабл i i од кул i, аби за добре д i ло, за ц i л i сть України, що ось роз i драли надвоє. I загинув Шрам теж за Україну, коли, рятуючи Паволоч, сам здався Тетер i й прийняв усю вину на одного себе : Шрам паволоцький, жалуючи згуби паволочан, сам удавсь до Тетері і прийняв усю вину на одного себе. І Тетеря окаянний не усумнивсь його, праведного, як бунтовника, на смерть осудити й осудивши, повелів йому серед обозу військового голову одтяти.

12 Шрам рішуче відстоює право старшини вирішувати всі державні питання, із зневагою ставиться до простого народу, козацької голоти, запорожців, при цьому захоплюється їх героїчними подвигами у минулі часи.

13 Гідний батька його син Петро – орел, не козак. Хоробрий, завзятий та мужній, він робить перші успіхи у військовій справі – здобуває вороже знамено. Петpо Шpаменко – лицаp, добpий козак, сміливий, завзятий, мужній. Його хоpобpість і відданість батьківщині дивує бувалих козаків:Hе кожен здатен під кулями велику pіку пеpепливти. Петро дуже відданий коханій дівчині Лесі. По-лицаpськи відбиває він у Киpила укpадену дівчину, захищає її честь.

14 Цікавим і неоднозначним в романі є образ поміщика Череваня. Черевань брав участь у визвольній боротьбі українського народу проти Польщі, займаючи високі посади у війську Хмельницького. Хоча для П. Куліша він є уособленням хутірської ідилії, все ж таки його образ важко назвати позитивним.

15 Черевань прикипів до свого багатства і взагалі з хутора нікуди не виїздив. Війна, а потім легке збагачення зруйнували в його душі почуття милосердя. Навіть незважаючи на те, що Черевань людина доброзичлива і щира, для нього найдорожчі його власні егоїстичні інтереси. Для Череваня поняття України уособлює його хутір : А що нам, брате, до Вкраїни ? Хіба нам нічого їсти, або пити, або ні в чому хороше походити ?

16 Він на перший план ставить власне багатство і розкіш, а не Україну. Черевань іде на компроміс із своєю совістю, він погоджується їхати на вибори в Ніжин суто з особистих корисливих міркувань, що пізніше, на чорній раді, проявилося в наївному : Я свого зятя на всякому місці оберу гетьманом.

17 Про зовнішність Череванихи сказано, що вона « молодиця свіжа та повновида ». Про її характер дізнаємось більше : Череваниха верховодить у родині, фактично має більшу владу, ніж слабохарактерний Черевань, у спірних випадках нав язує свою волю : наприклад, наполягає, що її дочка Леся має стати дружиною гетьмана Сомка, а не Петра Шраменка, як би того хотів Черевань. Череваниха горда, рішуча, амбіційна.

18 Любовна лінія роману представлена образом Лесі ( доньки Череваня ). У дусі народних пісень змальована краса Лесі (« Чи заговорить, чи рукою поведе, чи піде по хаті – так усякому на душі мов сонечко світить »), її кохання з Петром. Загалом образ Лесі Череванівни теж ідеалізований, типізований образ красуні з українського фольклору – вона уособлення жіночої краси й чистоти. Риси характеру Лесі : скромна, боязка, ніжна, романтична, мрійлива, вірна в коханні.

19 Кирило – найколоритніший, найяскравіший персонаж роману. Змальований Тур неоднозначно, багато чим нагадує героїв народних дум та історичних пісень. Портрет героя : «… здоровенний козарлюга. Пика широка, засмагла на сонці ; сам опасистий ; довга, густа чуприна, піднявшись перше вгору, спадала за ухо, як кінська грива ; уси довгі, униз позакручувані, аж на жупан ізвисали ; очі так і грають, а чорні, густії борви аж геть піднялись над тими очима …» Відважний і великодушний, він ладен віддати життя за бойове побратимство, козацькі звичаї. Курінний отаман запорожців, мужній, але химерної вдачі воїн. Життя його сповнене пригод, те, що він робить, під силу лише велету. Головне для Кирила, сина запорожця, – козацька честь : Лучче мені проміняти шаблю на веретено, аніж напасти вдвох на одного. Мета його життя – здобути славу, що переживе лицаря. Головне, щоб лицар стояв за праве діло і бив ворога. Життєва філософія Кирила – філософія свободи, любові та гуманізму, коріння яких у легендах та переказах про козака Мамая, у характерництві запорожців.

20 Пантелеймон Куліш, творячи образ Тура, використав розповіді про козацьку винахідливість і безпечність : зокрема, про те, як козаки напускали ману на ворога й тим - то так легко перемагали його. В основі химерності Кирила – глибока й вразлива українська емоційність, безмежна любов до людини й світу, прагнення зігріти, розвеселити світ. Проте здатен Кирило й на лихі вчинки заради власної втіхи : так, він викрадає Лесю й хоче силоміць зробити її своєю дівчиною. Тим не менш, в інших ситуаціях той самий персонаж виявляє героїзм та готовність на самопожертву заради козацької слави.